Окупаційний режим.Політика гетьманського уряду в соціально-економічній сфері

Одночасно з поновленням дореволюційних порядків німецько-австрійські окупанти намагалися проводити у життя й свою економічну політику, головною метою якої було якнайбільше вивезти з України до Німеччини та Австро-Угорщини продовольства, сировини й усякого іншого добра. Для надання політиці грабежу личини “законності” Німеччина й Австро-Угорщина уклали з Центральною Радою (в квітні 1918 р.) та гетьманом (10 вересня 1918 р.) економічні угоди й договори. Поряд з поставками за угодами окупанти вдавалися, причому з кожним днем усе ширше, й до відкритого здирства багатств України. Усе майно військових складів вони оголосили “воєнною здобиччю”, включивши до нього фактично все те майно, що було на усіх складах і підприємствах. Особливо велику кількість хліба, продовольчих продуктів і сировини окупанти відправили в Німеччину й Австро-Угорщину. Хоч через опір українського народу повністю планів пограбування України окупантам виконати не вдалося тільки за неповними даними Київського залізничного центрального бюро за час з 1 травня по 1 грудня 1918 р. з України в Німеччину було вивезено 9293 вагони хліба, 23195 вагонів інших продовольчих продуктів, 4597 вагонів сировини усього 37055 вагонів. Грабіжницька політика німецько-австрійських окупантів посилювала й без того велике розладнання й розруху народного господарства України. Масове закриття підприємств і скорочення виробництва на заводах і фабриках привели до масового безробіття. Так, за далеко неповними даними гетьманського міністерства праці, влітку 1918 р. в Україні було понад 200 тис. безробітних. Параліч промисловості вів до посилення розрухи в усій економіці, подальшого руйнування транспорту, дорожнечі, спекуляції, значного погіршення умов праці й життя трудящих, у першу чергу робітників. Німецьке командування та гетьманські власті наказали повернути поміщикам землі й маєтки і зобов’язали селян “відшкодувати збитки”, завдані землевласникам за час революції. На цій підставі поміщики стягували з селян величезні суми грошей, безсоромно їх грабували. Більше того, гетьманські власті ввели для селян примусову працю на поміщицьких полях, тобто своєрідну панщину. На села посилались численні німецько-гетьманські каральні експедиції, реквізиційні загони, які розганяли земельні комітети, вбивали та вішали найактивніших селян, накладали на села величезні контрибуції, силою відбирали в селян хліб, худобу й інше добро. Отже, соціально-економічна політика гетьманського уряду була спрямована на відновлення старого буржуазно-поміщицького ладу та викликала незадоволення, протест і опір з боку трудящих верств українського суспільства.