Наступ денікінських військ

Складною, суперечливою і нестабільною була на початку 1919 р. політична обстановка в УСРР. У середині країни розгортався масовий повстанський рух, головною силою якого стало селянство, незадоволене воєнно-комуністичною політикою більшовиків. З півдня наступали білогвардійські війська Денікіна, на заході активізувались загони Директорії та польські війська. Отримавши значну військово-технічну допомогу від Антанти, Денікін весною 1919 р. розпочав наступ на військові частини Південного фронту в Донбасі. Український фронт не міг надати належну допомогу Південному фронту, оскільки головні військові сили уряд УСРР змушений був кинути на придушення повстання Григор’єва. А в цей час у Донбасі становище ускладнювалося. На кінець червня радянські війська під натиском денікінців залишили Донбас. Завершуючи в червні 1919 р. зайняття Донбасу, Денікін в Україні розвивав наступ у трьох напрямках: на Харків, Катеринослав і Херсон. 25 червня денікінці зайняли Харків, 28 червня – Катеринослав. Запеклі бої розгорілися на Півдні. Радянським військам (45-й, 47-й і 58-й дивізіям 12-ї армії) було наказано до останнього утримувати фронт. Для виконання цього наказу радянські війська були об’єднані в Південну групу. Командуючим групою було призначено Й.Якіра. Було створено Реввійськраду Південної групи в складі Й.Якіра, В.Затонського, Я.Гамарника та М.Голубенка. Південна група вела боротьбу на кількох напрямках. Одночасно з боями проти денікінців її частинам доводилося битися з моря – проти англо-французького військового флоту, що обстрілював і блокував узбережжя, на південному заході – проти румунських військ, на північному заході – проти військ УНР, у тилах – проти повстанців, зокрема махновців. Білогвардійцям, при підтримці військових кораблів Антанти, удалося у серпні зайняти Херсон, Миколаїв, Одесу. Південна група виявилася повністю оточеною, без зв’язку зі штабом 12-ї армії, з недостатньою кількістю боєприпасів. За рішенням Реввійськради Південна група 29 серпня почала пробиватися з району Голта – Бірзула – Вапнярка на північ, щоб з’єднатись з основними силами Червоної Армії, відсталь до яких була 600 км ворожих тилів. Просуваючись з боями, Південна група 17 вересня вийшла з оточення і з’єдналася з частинами Червоної Армії в районі Житомира.

Денікінський режим в Україні

Денікін на захоплених його військами територіях відновлював дореволюційний режим. Виступаючи під прапором " єдиної і неділимої" Росії, він не визнавав української нації. Ліквідуючи все, що нага­дувало Українську Державу, Денікін поділив територію України на три окремі області: Харківську, Київську і Новоросійську (з цен­тром в Одесі). Управління областями було доручено так званим головноначальствуючим - генералам з необмеженими повноваженнями: Харківською – Май-Маєвському, Київською - Драгомирову, Новоросійсь­кою - Шіллінгу. На чолі губерній стояли губернатори, на чолі по­вітів - повітові начальники, на селах поновлювалася волосна й сільська адміністрація царських часів. Для придушення опору робіт­ників і селян створювалася " державна стража" - своєрідна жандар­мерія і контррозвідка. Для ведення пропаганди й агітації та шпи­гунства були організовані " Освідомче агентство" (Осваг) і " освідомчо-агітаційні" пункти на місцях. На зайнятих територіях денікінці передусім поновлювали приватну власність, повертали промислові підприємства і землі колишнім власникам. Не будучи впевненими в міцності й тривалості білогвардійського режиму, власники розпродавали заводське устаткування, майно з маєтків тощо. До повної розрухи були доведені кам'яновугільні шахти й залізорудні копальні, металургійні заводи Донбасу й Кри­воріжжя, цукрова й харчова промисловість. Унаслідок розвалу економіки збільшувалося безробіття, катастрофічно погіршувалося життя – зростали ціни на хліб і товари першої необхідності, ширилася спекуляція, частішали епідемічні захворювання, зокрема тиф. Денікінці змушували селян повертати в поміщицькі маєтки конфісковане радянською владою майно, сплачувати великі контрибуції. На селах лютували загони, які катували, убивали, вішали активістів, реквізували хліб, коней, фураж та ін. Селяни, що засіяли поміщицьку землю, зобов’язані були зібрати врожай і одну третину хліба, половину сіна, одну шосту частину картоплі та інших овочів віддати поміщикові. Крім того, з кожної десятини врожаю селянин мусив здати як одноразовий податок на утримання армії 5 пудів зерна. В Україні Денікін проводив великодержавну політику, поновлював націо­нальний гніт. Він прямо заявляв, що ніякої України знати не хоче. Книги й газети українською но­вою не тільки не видавалися, а й вилучалися з книгарень і бібліотек. Навіть написані українською мовою вивіски було нака­зано зняти. Школи з українською мовою викладання були закриті, припинено діяльність Академії наук. В установах були зняті портрети Т.Г.Шевченка, а в Києві його бюст був ски­нутий денікінцями. За короткий час денікінці влаштували в Україні 400 єврейських погромів.