Продовження політики воєнного комунізму. Мілітаризація економіки

З відновленням радянської влади наприкінці 1919 - на початку 1920р. більшовики відповідно до своєї комуністичної доктрини продовжували здійснювати прискорену націоналіза-цію промисловості, централізацію управління і мілітаризацію економіки, запроваджували трудову повинність, продовольчу розверстку, усі­ляко прагнули звузити товарно-грошові відносини і перейти до прямого, безгрошового товарообміну тощо. Запровадження цієї політики в 1919 р. і негативний вплив війни зумовили на початок 1920 р. повну розруху народного гос­подарства. Для керівництва господарськими справами в Україні на почат­ку січня 1920 р. було створено Організаційне бюро з відбудови промисловості (Промбюро) на чолі з головою В.Чубарем, а на міс­цях - губернські і повітові (районні) ради народного господарства. Промбюро пізніше стало називатися Українською Радою народного господарства (УРНГ), яка була територіальною філією Всеросійської Ради народного господарства (ВРНГ). На кінець 1920 р. в УСРР було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на яких припада­ло понад 62% усіх зайнятих у промисловості УСРР робітників і понад 90% усіх механічних двигунів. Продовжуючи політику " воєнного кому­нізму", радянська влада мілітаризувала економіку, запроваджувала загальну трудову повинність, включала до відбудовних робіт бій­ців Червоної Армії. 21 січня 1920 р. спільною постановою Раднаркому РСФРР і Всеукрревкому була створена Українська трудова армія, 30 тис. бійців якої працювали на виробництві, переважно на шахтах Донбасу.У січні 1920 р. декретом Раднаркому РСФРР були затверджені правила про загальну трудову повинність, за якими для всіх гро­мадян запроваджувалася трудова повинність. У лютому була введена трудова повинність у Донбасі для чоловіків віком від 18 до 45 років (для технічних спеціалістів - до 65 років). При Раді оборони був створений Головний комітет зі здійснення трудової повинності (Головкомтруд), який на місцях мав свої місцеві органи. Установлювався жорсткий контроль за виконанням громадянами трудової повинності. За постановою Раднаркому УСРР від 12 жовтня 1920 р. " Про табори примусових робіт" уже на кінець жовтня в рес­публіці було створено сім концтаборів, куди ув'язнювали тих, хто ухилявся від виконання трудової повинності (" дезертирів трудового фронту"). Наслідуючи почин робітників Московсько-Казанської залізниці, робітники України у 1920 р. брали участь у суботниках і неділь­никах, які, оскільки їх учасники працювали безоплатно, називалися комуністичними. Перший суботник в Україні відбувся 11 січня 1920 р. у Харкові. З тис.робітників, червоноармійців і служ­бовців працювали на залізничному вокзалі, очищали колії, розвантажували вагони. У 1920 р. органи радянської влади Росії, а за ними й України зробили спробу замінити торгівлю, вільний ринок централізованим безгрошовим комуністичним розподілом. У грудні 1920 р. при Наркомфіні РСФРР працювала комісія на чолі з С.Струмлінним, яка розробляла проект декрету РНК про заміну грошей так званими " тродами" (трудовими одиницями). Тоді ж Леніним, а в Україні Раковським був підписаний декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого споживання. Скасовувалися також грошові розрахунки за користування поштою, телеграфом і радіотелефоном, платня за житло, користування водопроводом, каналізацією, газом, електрикою, запроваджувалося безкоштовне перевезення по залізницях вантажів і робітників та службовців тощо. Ці заходи зовнішньо нагадували комунізм. Але запровадження военнокомуністичних заходів вели до дедалі більшого розорення економіки і погіршення становища трудящих. Зростали ціни, поширювалися епіде­мії, не вистачало продовольства, палива й найнеобхідніших товарів.