Штурм Перекопу і Чонгару. Оволодіння Кримом

У ніч на 8 жовтня врангелівці почали новий наступ, маючи на меті ліквідувати Каховський плацдарм і одночасно вийти на Правобережну Україну. Їм удалося переправитися через Дніпро, створити плацдарм глибиною в 20-25 км і 9 жовтня захопити Нікополь. Радянські війська, перейшовши в контрнаступ, у запеклих боях 13-15 жовтня відтиснули врангелівців на лівий берег Дніпра в Північну Таврію і змусили перейти їх до оборони по всьому фронті. 28 жовтня 1920 р. з Каховського плацдарму почалася наступальна операція радянських військ у Північній Таврії. Червона Армія захопила близько 20 тис. полонених, понад 100 гармат, багато кулеметів, 100 паровозів, 2 тис. вагонів, інше майно. Залишки врангелівців через Чонгарський перешийок відійшли в Крим. Перед радянськими військами постало завдання - прорвати перекопсько-чонгарські укріплення, створені під керівництвом французьких та англійських інженерів. Перекопський перешийок відокремлювався від суші Турецьким валом висотою до 8 м і шириною біля основи до 15 м, а довжиною – 11 км. Перед валом було вирито рів глибиною до 10 м і ши­риною до 20 м. Вал прикривався трьома лініями дротяних загороджень і окопів, захищався 70 гарматами й 150 кулеметами. З заходу перекопські укріплення захищалися вогнем кораблів інтервентів і білогвардійців, які перебували в Каркінітській затоці. Зі сходу був Сиваш (Гниле море), а південніше, на відстані 20-25 км від Перекопу, була створена друга лінія укріплень - ішунські по­зиції, які мали шість ліній окопів. Укріплені були також Чонгарський перешийок і Арабатська Стрілка. Врангель мав 25-28 тис. багнетів і шабель, частини Південного фронту налічували понад 100 тис. бійців. Штурм перекопських укріплень силами 6-ї армії (командуючий А.Корк) почався в ніч з 7 на 8 листопада 1920 р. одночасно у двох напрямках: з фронту, у лоб на перекопські позиції, і в обхід, убрід через Сиваш, на Литовський півострів. Увечері 7 листопада, коли вітер вигнав воду з Сиваша в Азовське море, червоноармійці та махновці по грузькому болоту почали переправу через Сиваш, яка тривала 3 години. Провідниками були жителі села СтрогранівкиІ.Оленчук та А.Петренко. На ранок 8 листопада вдалося вибити білогвардійців з Литовського півострова. Одночасно з цим уранці 6 листопада 51-а стрілецька дивізія під командуванням Блюхера почала штурм Турецького валу. На ранок 9 листопада, зазнавши дуже великих утрат, червоноармійці прорвали перекопські укріплення. З Литовського півострова і Перекопу радянські війська повели наступ на ішунські позиції, які й були взяті в ніч з 10 на 11 листопада. У ніч на 11 листопада перейшли в наступ війська 4-ї армії на Чонгарському перешийку, укріплення якого були подолані на ранок. Разом з військами 6-ї і 4-ї армій у прорив були введені 1-а і 2-а Кінні армії. Почалося швидке просування вглиб Криму. 13 листопада червоні війська зайняли Сімферополь, 15-го - Севастополь і Феодосію, 16 листопада – Керч. 16 листопада 1920 р. Фрунзе телеграфував Леніну: " Сьогодні наша кіннота зайняла Керч. Південний фронт ліквідовано". Залишки білогвардійської армії втекли в Туреччину на іноземних кораблях. Врангель вивів також 130 кораблів Чорноморського флоту. Після приходу радянських військ у Крим почався жахливий червоний терор. За роки революції і громадянської війни у Криму зібралося багато біженців - представників заможних класів, інте­лігенції, офіцерів з усієї Росії, значна частина з них не змогли виїхати за кордон. Одним з найзапекліших прибічників та виконавців терору був член Реввійськради Південного фронту, угорський комуніст Бела Кун "...Крим, - писав Бела Кун, - це пляшка, з якої ні один контр­революціонер не вискочить, а оскільки Крим відстав на три роки у своєму революційному русі, то швидко просунемо його до загального революційного рівня Росії”. І “просували” масовими розстрілами і шибеницями. Розстрілювали офіцерів, солдатів, лікарів, священиків, журналістів, учителів… Різні джерела подають число жертв червоного терору від 40 до 150 тис. Недарма Крим називався “Всеросійським цвинтарем”.