Конституційна структура

Елементи конституційної структури - ценопопуляції, групи подібних життєвих форм тощо поєднуються та співіснують просторово не відокремлено. Вони наче компактно „вкладені" один в одного у просторі й часі. Дія одразу багатьох факторів на середовище фітоценозу та часовий розподіл цієї дії сприяють співіснуванню в межах спільного простору різних елементів будови угруповання.

Фітоценоз, як і будь-яка система, характеризується системними властивостями, серед них такі:

1. різноманітність: фітоценози гетерогенні, у них співіснують популяції видів різного рівня організації, різної біології та екології, чисельності, віку, гено-та фенотипу, що істотно понижує конкуренцію, порівняно з моновидовими одновіковими угрупованнями (наприклад, культурною рослинністю);

2. повторюваність;

3. складність: це складна, або багатокомпонентна система;

4.це матеріальна система: у фітоценозі здійснюється обмін речовини і енергії;

5. динамічна система - змінюється в просторі і часі;

6. емерджентність (емергентність) - поява ознак складної системи, які не можуть бути зведені до властивостей окремих її елементів.

7. континуапьність - здатність фітоценозів поступово перетікати один в одного у часі і просторі;

8. стійкість. Розвиненим фітоценозам властива висока постійність ознак структури та стабілізація, тобто вироблення стійких структур, здатних до саморегуляції. Й.К. Пачоський порівнював природні розвинені фітоценози з добре організованими колективами, тоді як культурфітоценози - з натовпом роззяв, не здатних відновитися в повному складі, якщо їх розігнати.

9.неідентичність;

10. адаптивність біосистеми за рахунок зворотних зв'язків, спрямована
на виживання та оптимальне розташування популяцій у часі і просторі.

1. Флористичний склад фітоценозу – його основна ознака. Ступінь флористичного різноманіття і видове багатство фітоценозів. Співвідношення “числа видів на одиницю площі”. Гіпотези видового багатства та градієнти видового багатства.

Флористичний склад - це повна сукупність видів рослин, що зустрічаються в межах конкретного рослинного співтовариства. Флористичний склад - найважливіший конституційний ознака, багато в чому визначає структуру та функції спільноти. Це дуже інформативна ознака, що говорить про екологічніумови, в яких знаходиться співтовариство, про його історію, ступеня і характер його порушеності і т.д.
Флористичний склад характеризується рядом показників. Перший - це видове багатство, тобто загальна кількість видів, властиве фітоценозу. Цей показник може змінюватися в межах від 1 (монодомінантние одновидових спільноти) до 1000 і більше видів (деякі тропічні ліси). По дотепному зауваженню Р. Маргалефа (Margalef, 1994), видове багатство в будь-якому випадку можна розташувати між двома крайніми ситуаціями: модель «Ноїв ковчег» - видів дуже багато, але кожен представлений всього однією парою особин, і «чашка Петрі» - мікробіологічна культура, в якій представлена ​ ​ величезна кількість особин одного виду. Видове багатство - це найпростіша міра альфа-розмаїття, тобто біотичного різноманіття на рівні фітоценозу.
При всьому інтерес до показника ступеня видового багатства очевидно, що використання його в порівняльно-аналітичних побудовах в багатьох випадках некоректно. Так, наприклад, незрівнянні щодо видового багатства маленьке болітце і ділянка тропічного лісу. Тому в геоботаніці набагато частіше використовується показник видової насиченості - число видів, віднесене до одиниці площі. Але тут слід відзначити той факт, що для того, щоб визначити видову насиченість фітоценозу, необхідно в будь-якому випадку знати його видове багатство.
Якщо виявляти видове багатство за допомогою вписаних один в одного квадратних або круглих майданчиків збільшується розміру, то, як правило, із зростанням площі облікової одиниці буде збільшуватися число виявлених у фітоценозах видів. Якщо побудувати з отриманих значень криву, то вона досить добре буде відображати залежність збільшення числа видів від розміру облікової майданчика. Як правило, така крива спочатку буде різко підніматися вгору, а потім поступово переходить на плато. Початок переходу на плато буде показувати, що на майданчику даного розміру вже виявлено переважна кількість видів у фітоценозах. Як правило, чим багатше видами фітоценоз, тим менше розмір майданчика, при якому крива йде на плато.
Для того щоб якомога повніше охарактеризувати флористичний склад фітоценозу, спочатку переписують всі рослини, стоячи в одній точці кордону описуваного ділянки. Після того як будуть відзначені всі рослини, включаючи й самі малопомітні, видимі з точки спостереження, повільно пересуваються уздовж кордону, записуючи нові рослини, ще не потрапили в список. Обійшовши всю ділянку. роблять його перетин по діагоналі, продовжуючи вписувати рослини. Такий спосіб запису забезпечує повноту списку і зберігає описуваний ділянку від витоптування дослідником.
При одноразовому обліку видового складу зазвичай не можна отримати повного списку видів, що характеризують фітоценоз. Деякі види мають короткочасний період вегетації, спочиваючи іншу частину року у вигляді насіння чи підземних органів; інші види пізно починають свій розвиток і не потрапляють у списки, складені при весняному описі фітоценозу. Тому для отримання більш повних відомостей про флористичний склад спільноти необхідно складати списки рослин два-три рази протягом вегетаційного періоду.

1. Поняття про мінімальну площу виявлення флористичного складу і інших ознак фітоценозу.

Площа, яка слугує виявленню основних ознак фітоценозу, називається мінімальною. Мінімальну площу можна визначити, помноживши на 5 середню висоту домінантних видів, які складають основу фітоценозу, а потім одержану лінійну величину (довжину)помножити на таку саму ширину, щоб одержати мінімальну площу в квадраті.

Кількісне співвідношення видів у фітоценозі є характерною його ознакою, за якою визначаються домінантність чи співдомінантність певного компонента фітоценозу, зокрема, такого статусу набувають види, частка яких становить не менше 20 % загального проективного покриття.

Флористичний склад є однією з основних ознак фітоценозу, об’єктом його геоботанічних досліджень і мірилом його господарської цінності або рідкісності. Сукупність видів, що населяють фітоценоз створює його флористичне багатство.

Структурне вертикальне почленування фітоценозу на морфологічно виявлені окремості за вимогливістю видів, з яких вони складаються, до факторів навколишнього середовища називається ярусністю, а екологічно відокремлені структурні частини – ярусами. В будь-якому рослинному угрупованні існує надземна і підземна ярусність, що пояснюється існуванням двох сфер живлення – ґрунтової і повітряної. Для наочного уявлення ярусного розчленування фітоценозу необхідно зробити зарисовки вертикальної проекції на квадратні метрові рамки паперу поставлені вертикально.

1. Кількісні співвідношення між видами в фітоценозах і ознаки, які їх характеризують: чисельність, покриття, вагові і об’ємне співвідношення. Поняття про ценотипи.

Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористич­ний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідно­шення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, се­зонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення.

Флористичний склад. Кількість видів, які входять до складу фіноценозу, називається видовим, флористичним багатством, а кількість ви­дів на одиницю площі фітоценозу - видова численність (насиченість). Найбільша насиченість спостерігається в тропічних лісах. Найменша площа, на якій зустрічаються всі види фітоценозу, характерна для со­лончаків, мілководдя.

Види, які входять до складу фітоценозу, об'єднують в різні групи. За господарськими ознаками виділяють: злаки, осоки, бобові та різно­трав'я. Для лісових масивів спочатку описують видовий склад дерев, потім кущів, напівкущів, трав, моху, лишайників.

При геоботанічному дослідженні необхідно виділити вік рослин. Його визначають за числом річних кілець деревини. У шпилькових вік визначають за мутовками, у листяних порід та кущових за утворенням щорічних пагонів.

Під структурою фітоценозу слід розуміти розподіл наземної та під­земної біомаси рослин в просторі та часі. Вона включає наступні еле­менти: наземна та підземна ярусність, синузіальність, консервативність, мозаїчність.

Ярусність фітоценозу - це розміщення органів рослин на різному рівні над поверхнею ґрунту та різних глибинах. Розміщення рослин за ярусами залежить від освітлення. В лісових фітоценозах розрізняють яруси деревостою, підлісків, трав'янисто-кущового та мохового покриву. Кількість ярусів залежить від багатьох причин і в першу чергу від екологічних умов середовища. Ярусність виникла в процесі природного відбору та пристосованості рослин до сумісного життя у фітоценозі. Кількісне співвідношення між видами у фітоценозі може виража­тись цифрами та словесними балами, які оцінюють численністю виду за числом представників, біомасою, площею тощо.

Співвідношення між численністю різних видів у фітоценозі встановлюється в процесі пристосування рослин до сумісного життя в ньо­му та до умов місцепроростання і залежить від їх генотипу і конкурен­тоспроможності.

Обліковування проводять різними методами. Окомірний метод пе­редбачає використання спеціальних шкал для оцінки численності видів. Переважно використовують шкалу численності Друде (1913).

Числовий метод прямого підрахунку. Кількість рослин підрахову­ють на облікових ділянках. Ділянки можуть бути постійними або тим­часовими. На них вираховують кількість, висоту рослин, діаметр стеб­ла тощо. Ваговий метод дозволяє встановити біомасу та продукцію видів, її відсоток до загальної маси фітоценозу. Рослини на ділянках зрізають над рівнем ґрунту, розкладають за видами і зважують. Цей метод до­зволяє визначити продуктивність сіножатей, пасовищ, інших фітоце­нозів.