Положення про сталість внутрішнього середовища організму Клода Бернара. Принцип гомеостазису W. В. Сannоn. Стадії розгортання стрес-синдрому.

Французький фізіолог XIX сторіччя Клод Бернар (1813–1878) першим помітив, що всі вищі живі організми активно і постійно протидіють тому, щоб фактори зовнішнього середовища порушили ті умови, які необхідні для підтримки життєдіяльності організму

Гомеоста з — це система скоординованих реакцій, спрямованих на забезпечення, підтримання або відновлення сталості внутрішнього середовища організму. Організм як тварини, так і людини є відкритою системою, що досить сильно пов'язнана з середовищем. Існує таке поняття, як саморегуляція, для якої було запропоновано назву «gomios stasis» — лат. подібний стан. Гомеостаз — це постійність внутрішнього середовища і фізіологічних функцій організму (сталість хімічного складу та фізико-хімічних властивостей, він виражається наявністю ряду стійких показників (констант), характеризує нормальний стан організму: температуру, тиск крові, кількість у крові речовин(Са, К, Na).

Сannоn. визначив гомеостазіс як координування фізіологічних процесів, які підтримують більшість стійких станів організму. Надалі цей термін став вживатися як самим Уолтером Кенноном, так і іншими авторами, для позначення здатності різних відкритих систем зберігати сталість свого внутрішнього стану при наявності збурюючих впливів: «З досліджень біологічного гомеостазу Кеннон вивів«загальні принципи організацій», дійсні для будь-яких«складних об'єднань»(систем на відміну від" не-систем»): - диференціація та інтеграція функцій«співпрацюють частин»з метою вирішення загальної для всієї системи завдання; - Узгодження зовнішніх і внутрішніх відносин; - Саморегуляція, що забезпечується своєчасним надходженням сигналів про відхилення від «середній порції» і прийнятого курсу з подальшим включенням механізму, які відновлюють стабільність, та ін. Принцип системності в образі гомеостазу виявився вельми продуктивним не тільки в фізіології, а й в інших науках: у вченні про біоценозах (сукупності живих організмів, що населяють дану ділянку суші або водоймища), генетиці, кібернетиці, соціології та психології».

Синдром Сельє адаптаційний. Стереотипна реакція гіпофізарно-надниркової системи у відповідь на вплив на організм різних екзогенних або ендогенних дратівливих факторів («стрессоров»): психотравмирующая ситуація, інфекція, інтоксикація або аутоинтоксикация при патології внутрішніх органів, травма та ін. Виділяються три стадії реакції: стадія тривоги, резистентності (адаптації) і виснаження. Передня частка гіпофіза спочатку виділяє підвищену кількість ЛКТГ, що веде до збільшення виділення корою наднирників глюко- і мінералокортикоїдів, що забезпечують мобілізацію резервних можливостей організму і його захист від подразника. Якщо захисна гормональна реакція виявляється недостатньою або, навпаки, надмірною, виникає патологічний стан дезадаптації або «хвороба адаптації». Описав в 1950 р канадський фізіолог Н. Сельє.

10. Типи адаптаційних реакцій. Реактивність і неспецифічні адаптаційні реакції організму.

Неспецифічні реакції поділяють на 2 групи:

функціональні й морфологічні. До них належать рефлекторні реакції (затримка дихання, блювання), гарячка, фагоцитоз, активізація та інші.

Морфологічними реакціями є гіпертрофія, гіперплазія, організація.

Гіпертрофія – це збільшення об’єму клітини, тканини чи органа за рахунок

розмноженні клітин та збільшення кількості їй розмірів внутрішньоклітинних

ультраструктур. Розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію. Перша характеризується збільшенням об’єму за рахунок функціональних структур, друга за рахунок опірних тканин (сполучної або жирової)

Організація – захисно-пристосований процес, спрямований на обмежування і

заміщення грануляційною тканиною вогнищ, крововиливу. Суть її зводиться до формування сполучної тканини при загоюванні ранових і виразкових дефектів, заміна сполучною тканиною ділянок змертвіння

До захисно-компенсаторних процесів в організмі людини відносяться стрес, гарячка,

біль.Нервова система зазнає все більших випробувань які викликані зростаючими

вимогами, що пов’язані з напруженим темпом сучасного життя, потоком інформації, тому вона часто неспроможна витримати таке навантаження. При цьому виникають порушення адаптивної діяльності організму. Особливим функціональним станом що викликається екстремальним впливом і несе в собі загрозу фізичному і психічному благополуччю та існуванню людини є стрес.

Стрес виникає як реакція організму охоплюючи комплекс змін на рівні поведінки

вегетативному, гуморальному, біохімічному і психічному, включаючи суб’єктивні емоційні переживання. Біологічна функція стресу – адаптаційна. Він призначений для захисту організму від загрозливих, руйнівних впливів як фізичних так і психічних. Стрес –нормальне явище здорового організму. Він сприяє мобілізації індивідуальних захисних сил для виявлення труднощів, що виникають.