Поняття „система та її властивості

У науково-технічній літературі найчастіше використовуються терміни „система", „система управління", „автоматизована система управління", „автоматизовані інформаційні системи". Слово „система" виникло від грецької „systema", що означає ціле, складене з частин або множини елементів, що пов'язані один з одним і утворену визначену цілісність, єдність. Поняття „система" має широку сферу застосування.

Під системою розуміється сукупність пов'язаних між: собою та із зовнішнім середовищем елементів або частин, функціонування яких спрямовано на отримання конкретного корисного результату.

У відповідності з цим визначенням практично кожен економічний об'єкт можна розглядати як систему, що спонукає в своєму функціонуванні до досягнення визначеної мети. Як приклад можна назвати систему утворення, енергетичну, транспортну, економічну та ін.

Для системи характерні такі основні властивості:

­ складність;

­ ділимість;

­ цілісність;

­ багатосторонність елементів і різноманітність їх природи;

­ структурованість.

Складність системи залежить від множини компонентів, що входять до неї, їх структурної взаємодії, а також від складності внутрішніх і зовнішніх зв'язків і динамічності.

Ділимість системи означає, що вона складається з ряду підсистем або елементів, що виділені за визначеною ознакою, яка відповідає конкретним цілям і завданням.

Цілісність системи означає, що функціонування множини елементів системи підлягає єдиній цілі.

Багатосторонність системи й різноманітності їх природи пов'язано з їх функціональною специфічністю і автономністю. Наприклад, у матеріальній системі об'єкту, пов'язаного з переутворенням речово-енергетичних ресурсів, можуть бути виділені такі елементи, як сировина, основні й допоміжні матеріали, паливо, напівфабрикати, запасні частини, готова продукція, трудові та грошові ресурси.

Структурованість системи визначає наявність установлених зв'язків і відносин між елементами всередині системи, розподіл елементів системи за рівнями ієрархії.

Систему, що реалізує функції управління, називають системою управління. Важливими функціями, що реалізується цією системою, являються прогнозування, планування, облік, аналіз, контроль і регулювання.

Управління пов'язане з обміном інформацією між компонентами системи, а також системи з навколишнього середовища. В процесі управління отримують свідчення про стан системи в кожний момент часу, про досягнення (або не досягнення) заданої цілі з тим, щоб впливати на систему й забезпечити виконання управлінських рішень.

Теоретичне обґрунтування сутності системи сформулював О. О. Богданов на основі вивчення закономірностей організації живої природи, И. С. Завадський розглядав систему як внутрішню сукупність взаємозв'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети. Методологічною основою побудови системи є принципи матеріалістичної діалектики: загального зв'язку явищ, розвитку, суперечності тощо. Система має такі параметри: вхід, процесор, вихід. Вхід системи - це інформація по ресурси, стратегії, програми, плани, виробничий процес, рух продукції та грошових коштів, інструкції, нормативні акти та ін. Процесор системи - це інвентаризація майна, оформлення прав на об'єкти нерухомості; оброблення, збереження, систематизація первинної документації; аналіз фінансового стану, оцінка активів, робота з кредиторами; розробка санаційних заходів у даному часовому діапазоні. Вихід системи - це оцінювання фінансового стану господарюючого суб'єкта, оформлення й подання податкової, статистичної інформації, за необхідності - проведення санаційних заходів.

Інформаційні системи (ІС) існували з моменту створення суспіль­ства, оскільки на будь-якій стадії розвитку суспільство потребує для свого управління систематизованої, попередньо підготовленої інформації. Особливо це стосується виробничих процесів як життєво найважливіших для розвитку суспільства.

Виробничі процеси вдосконалюються найбільш динамічно, що ускладнює управління ними і тим самим стимулює вдосконалення й розвиток економічних інформаційних систем (ЕІС). Ця система призначена для зберігання, пошуку й видачі економічної інформації за запитами користувачів.

За допомогою ЕІС можна обробляти далеко не всю інформацію, яку використовують для управління об'єктом, оскільки на будь-якому підпри­ємстві циркулюють великі інформаційні потоки, котрі відіграють важливе значення в прийнятті рішень, але оброблення цих потоків інформації за допомогою комп'ютерів неможливе. Частка інформації, яку обробляють в ЕІС, для різних рівнів управління коливається стосовно загального об'єму від 10 до 20 %.

1.2. Основні етапи розвитку інформаційних систем

ІС у своєму розвитку пройшли кілька поколінь:

1 етап. Створення ІС першого покоління (початок 60-х років XX ст.). ІС першого покоління в зарубіжній літературі поширювалась під назвою DATA Processing System - DPS, („Системи обробки даних" синоніми „Електронна обробка даних", „Системи електронної обробки даних"), а у вітчизняній - Автоматизовані системи управління (АСУ) - позадачний підхід - для кожної задачі окремо готували дані і створювали математичну модель. Такі системи обмежувалися розв'язуванням деяких функціональних завдань, наприклад завдань бухгалтерського обліку. Протягом наступних років поступово переходять від локальних систем оброблення даних до систем, що охоплюють широке коло завдань управління. Подальший розвиток ІС пов'язаний з концепцією баз даних. На цій основі з'явились 1С другого покоління.

2 етап створення ІС другого покоління розпочався 1972 року. ІС другого покоління відомі під назвою Management Information System - MIS („управлінською (адміністративною) інформаційною системою" або „інфор­маційні системи в менеджменті"), у вітчизняній літературі використовується термін „АСУ - концепція баз даних". Основною функцією таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову управлінську інформаційну систему характеризує структурований потік інформації, інтеграція завдань оброблення даних, генерування запитів і звітів. Ця система створювалася на ідеології автоматизованих банків даних і баз даних системи підтримки прийняття рішень - СППР (Decision Support System - DSS) - це інформаційні системи третього покоління. СППР - інтерактивна комп'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень зі слабкоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР як перспективної галузі використання обчислювальної техніки постійно зростає. У багатьох країнах розробка і реалізація СППР перетворилася на сферу бізнесу, що швидко розвивається. СППР мають не тільки загальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне забезпечення - бази моделей, тобто реалізована від розподілу обчислень. Слід зазначити, що інформаційні системи нового покоління не витісняли попередні ІС, а просто розширювався діапазон застосування інформаційних систем.

Серед ІС, які використовують для проблематики економіки і бізнесу, полярні позиції посідають два типи систем:

- інформаційні системи в менеджменті (ІСМ), котрі інколи називаються системами обробки транзакцій (COT);

- експертні системи (EC).

Проміжне місце між цими полярними ІС посідають СППР і виконавчі ІС (ВІС) як особлива форма СППР. Існують десятки типів гібридних ІС. Водночас і для основних типів ІС існує багато різновидів. Перш ніж узагальнено охарактеризувати перспективні зразки ІС, розглянемо сучасні прогресивні підходи до їх створення, а також новітні засоби інформаційної технології, котрі тією чи іншою мірою відображають поточний стан методології створення ІС (рис. 1.1).

Сховище даних

Програмні агенти

Рис. 1.1. Сучасні концепції створення інформаційних систем

Сучасні концепції створення ІС різного призначення ґрунтуються, в основному, на трьох підходах: об'єктно-орієнтована технологія, Case-технологія, заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія.

Принциповим питанням в об'єктно-орієнтованому програмуванні є визначення об'єктів (класів об'єктів), що є важливими для проектованої системи. Ідентифікація об'єктів здійснюється за допомогою аналізу характеристик проблемної галузі, що включає розпізнавання доречних матеріальних об'єктів, а також каталогізацію всіх функцій, що стосуються розв'язуваного завдання, взаємодії елементів системи, важливі події, технічні умови тощо. Наприклад, в ІС для підтримки рішення щодо купівлі авто­мобілів можна визначити такі класи об'єктів: „споживач", „автомобіль", „стратегія придбання", „БД автомобілів". Установлюються співвідношення (взаємозв'язки) між класами. Наприклад, „споживач" оволодіває „стратегією придбання".

Кожний клас є вмістилищем, куди входять як дані, так і команди для дій над даними.

Об'єктно-орієнтована методологія на теперішній час є досить ґрунтовно відпрацьованим підходом до створення програмних продуктів. Виокремлені і розроблені основні його компоненти: 1) об'єктно-орієнтований аналіз; 2) об'єктно-орієнтоване проектування; 3) об'єктно-орієнтоване програмуван­ня. Технологія об'єктно-орієнтованого проектування стала, своєю чергою, підґрунтям інженерії інформаційних систем - Case-технології.

Case-технологія (Computer Aided Software System Engineering) -сукупність технологічних та інструментальних засобів, що дають змогу максимально систематизувати і автоматизувати всі етапи створення програмного забезпечення інформаційних систем та інших ділових і комерційних програмних продуктів. Інжиніринг програмного забезпечення вимагає принципово нового підходу до життєвого циклу ПЗ, зокрема послідовність етапів розробки така:

­ прототипувапия (макетування);

­ проектування специфікації;

­ контроль проекту;

­ генерація кодів;

­ системне тестування;

­ супроводження.

Кожний з цих етапів має бути максимально автоматизований.

Заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія передбачає впровадження в інформаційні системи та відповідні прикладні програми еле­ментів штучного інтелекту, зокрема баз знань і правил та виводу для оброблення якісної інформації і природної мови для створення користувацького інтерфейсу. ІС, котрі містять у собі елементи штучного інтелекту, називаються інтелектуальними інформаційними системами. До ІС, які повністю базуються на знаннях і правилах маніпулювання з ними, належать експертні системи.

Останніми роками створено нові інформаційні технології, зокрема: OLAP, сховища даних, програмні агенти, котрі застосовують як самостійно, так і в компонентах інформаційних систем.

OLAP (абревіатура від On-line Analogical Processing) фактично означає не окремі конкретні програмні продукти, а технологію багатовимірного аналізу даних, основу якої започаткувала, опублікована в 1993 p., праця Кодда „OLAP для користувачів-аналітиків: яким він повинен бути".

Усі OLAP системи побудовані на двох базових принципах: 1) всі дані, необхідні для прийняття рішень, мають бути попередньо агреговані на всіх відповідних рівнях і організовані так, щоб забезпечити максимально швидкий доступ до них; 2) мова маніпулювання даними ґрунтується на бізнес-поняттях.

В основі технології OLAP лежить концепція гіперкуба моделі даних. У зв'язку з цим залежно від відповіді на запитання про те, чи існує гіперкуб як окрема фізична структура чи це є лише віртуальна модель даних, розрізняють два основні типи аналітичної обробки даних: MOLAP і ROLAP.

MOLAP (Multimensional OLAP) - це багатовимірна OLAP - система, в котрій гіперкуб реалізується як окрема база даних нереляційної структури, яка забезпечує багатовимірне зберігання, оброблення і подання даних. Ця структура забезпечує максимально ефективний доступ до даних (по швидкості), проте потребує додаткового ресурсу пам'яті.

У ROLAP (Relational OIAP) - багатовимірна структура реалізується реляційними таблицями, тобто гіперкуб - це лише користувацький інтерфейс, котрий емулюється на звичайній релянійній СКБД. Така структура забезпечує зберігання великих обсягів інформації, проте є менш продуктив­ною з погляду ефективності OLAP - операцій.

Недоліки основних типів OLAP - технології зумовили появу нового класу аналітичних інструментів - HOLAP - системи, що забезпечує гібридну (hybrid) оперативне аналітичне оброблення даних із реалізацією обох підходів, тобто з доступом як до даних багатовимірних баз даних, так і до даних реляційного типу.

Сховище даних (Data Waren House) як особлива форма організації бази даних, котра призначена для зберігання в погодженому вигляді історичної інформації, що надходить з різних оперативних систем та зовнішніх джерел, останнім часом набуває широкого розповсюдження вінформаційних системах, зокрема в СППР. І хоча з формального погляду сховище даних є різновид звичайної БД, проектують їх по-різному.

Програмні агенти - це автономні програми, котрі автоматично викону­ють конкретні завдання з моніторингу комп'ютерних систем і збору інформації в мережах. Термін „агент" використовується в обчислювальній техніці вже понад 10 років; початковими функціями агентів-програм був поточний контроль за діяльністю центрального процесора та периферійного обладнання.

Сучасні програмні агенти не тільки здійснюють спостереження і виконують різні вимірювання, а й розв'язують завдання управління мережами. Зокрема інтелектуальні агенти здатні автоматизувати численні операції керування мережами, наприклад, вибір оптимального графіка, контроль за завантаженням, поновлення даних при порушеннях під час обміну тощо.

Для звичайних БД процес створення відбувається за схемою: 1) вивчення предметної сфери; 2) побудова інформаційної моделі; 3) розробка на основі інформаційної моделі проекту бази даних; 4) створення БД.

Обов'язкові етапи створення сховищ даних інші, а саме:

­ визначення інформаційних потреб користувачів стосовно даних, котрі нагромаджуються в базах даних операційних систем – систем оброблення трансакцій OLTP-систем, що є джерелами оперативних даних;

­ вивчення локальних БД OLTP-систем;

­ виокремлення для кожної БД підмножини даних, необхідних для завантаження в сховище даних;

­ інтегрування локальних підмножин даних і розробка загальної погод­женої схеми сховища.

1.3. Економічні інформаційні системи

Економічна інформаційна система (ЕІС) - це сукупність внутріш­ніх і зовнішніх потоків прямого й зворотного інформаційного зв'язку економічного об'єкту, методів, засобів, спеціалістів, що беруть участь у процесі оброблення інформації і вироблення управлінських рішень.

Інформаційна система є системою інформаційного обслуговування працівників управлінських служб і виконує технологічні функції з накопичення, зберігання, передачі і оброблення інформації. Вона складу­ється, формується и функціонує в регламенті, що визначається методами та структурою управлінської діяльності, яка прийнята на конкретному економічному об'єкті, що реалізує цілі і завдання, що стоять перед ним.

Сучасний рівень інформатизації суспільства насамперед визначає вико­ристання новітніх технічних, технологічних, програмних засобів у різних інформаційних системах економічних об'єктів.

Автоматизована інформаційна система (АІС) являє собою сукуп­ність інформації, економіко-математичних методів і моделей, тех­нічних, програмних, технологічних засобів і спеціалістів, що призна­чена для оброблення інформації і прийняття управлінських рішень.

Створення АІС сприяє підвищенню ефективності виробництва економічного об'єкта й забезпечує якість управління. Найбільша ефективність АІС досягається при оптимізації планів роботи підприємств, фірм і галузей, швидкого вироблення оперативних рішень, чіткому маневруванні матеріальними та фінансовими ресурсами та ін. При цьому процес управління в умовах функціонування автоматизованих інформаційних систем ґрунтується на економіко-організаційних моделях, які більш-менш адекватно відображають характерні структурно-динамічні властивості об'єкта. Адекватність моделі означає насамперед її відповідність об'єкту в розумінні ідентичності поведінки в умовах, що імітують реальну ситуацію, поведінку моделюючого об'єкта в частині існуючих для поставленого завдання характеристик і властивостей. Безумовно, повного повторення об'єкта в моделі бути не може, однак неіснуючими для аналізу і прийняття управлінських рішень деталями можна знехтувати. Моделі мають власну класифікацію, поділяючись на ймовірнісні й детерміновані, функціональні та структурні. Ці особливості моделі породжують різнобічність типів інформаційних систем.

Автоматизовані інформаційні системи різнобічні і можуть бути класифіковані за рядом ознак (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація автоматизованих інформаційних систем

Досвід створення АІС, упровадження в практику економічної роботи оптимізаційних методів, формалізація ситуацій виробничо-господарських процесів, забезпечення державних і комерційних структур сучасними обчислювальними засобами головним чином видозмінили технологію інформаційних процесів в управлінні. За видами процесів управління автоматизовані інформаційні системи є такі:

АІС управління технологічними процесами - це людино-машинні системи, які забезпечують управління технологічними пристроями, станками, автоматичними лініями:

АІС управління організаційно-технологічними процесами являють собою багаторівневі системи, що взаємопов'язують АІС управління технологічними процесами та АІС управління підприємством.

Для АІС організаційного управління об'єктом слугують виробничо-господарські, соціально-економічні функціональні процеси, що реалізуються на всіх рівнях управління економікою, зокрема:

­ банківські АІС;

­ АІС фондового ринку;

­ фінансові АІС;

­ страхові АІС;

­ податкові АІС;

­ АІС митної служби;

­ статистичні АІС;

­ АІС промислових підприємств і організацій (особливе місце за значущістю і розповсюдженістю в них займають бухгалтерські АІС) та ін.

АІС наукових досліджень забезпечує високу якість і ефективність міжгалузевих розрахунків і наукових досвідів. Методичною базою таких систем є економіко-математичні методи, технічною базою - сама різнобічна обчислювальна техніка й технічні засоби для проведення експериментальних робіт моделювання. Як організаційно-технологічні системи, так і системи наукових досліджень можуть включати в свій контур системи автоматизованого проектування робіт (САГІР).

Навчальні АІС отримують широке розповсюдження при підготовці спеціалістів у системі освіти, при перепідготовці й підвищенні кваліфікації працівників різних галузей.

У відповідності з третьою ознакою класифікації виділяють галузеві, територіальні та міжгалузеві АІС, які одночасно є системами орга­нізаційного управління, але вже наступного - вищого рівня ієрархії.

Галузеві АІС функціонують у сферах промислового та агропромислового комплексів, у будівництві, на транспорті. Ці системи вирішують завдання інформаційного обслуговування апарата управління відповідних відомств.

Територіальні АІС призначені для управління адміністративно-територіальними районами. Діяльність територіальних систем спрямована на якісне виконання управлінських функцій у регіоні, формування звітності, видачу оперативних свідоцтв місцевим державним і господарським органам.

Міжгалузеві АІС є спеціалізованими системами функціональних органів управління національною економікою (банківських, фінансових, постачальницьких, статистичних та ін.). Маючи в своєму складі потужні обчислювальні комплекси, міжгалузеві багаторівневі АІС забезпечують розробку економічних і господарських прогнозів, державного бюджету, здійснюють контроль результатів і регулювання діяльності всіх ланок госпо­дарства, а також контроль наявності й розподілу ресурсів.

Сучасний розвиток інформатизації в сфері економічної та управ­лінської діяльності потребує єдиних підходів у вирішенні організаційних, технічних і технологічних проблем. Основні фактори, що визначають результати створення й функціонування АІС і процесів інформатизації:

­ активна участь людини - спеціаліста

­ в системі автоматизації оброблення інформації і прийняття управлінських рішень;

­ інтерпретація інформаційної діяльності як одного з видів бізнесу;

­ наявність науково обґрунтованої програмно-технічної та технологічної платформи, що реалізується на конкретному економічному об'єкті;

­ створення і впровадження наукових і прикладних розробок в області інформатизації відповідно до вимог користувачів;

­ формування умов організаційно-функціональної взаємодії і його математичне, модельне, системне й програмне забезпечення;

­ постановка і рішення конкретних практичних завдань у сфері управління з урахуванням заданих критеріїв ефективності.

Визначаючи АІС як організовану для досягнення загальної мети сукупність спеціалістів, засобів обчислювальної та іншої техніки, математичних методів і моделей, інтелектуальних продуктів та їх описування, а також способів і порядку взаємодії вказаних компонентів, слід підкреслити, що головною ланкою і управляючим суб'єктом у перерахованому комплексі елементів була й залишається по сьогоднішній день людина, спеціаліст. Однак сучасні спеціалісти, що працюють з комп'ютером, відрізняються від тих, які трудилися десять років тому, коли переважною була технологія централізованого оброблення інформації в умовах обчислювальних центрів. Насамперед, у нинішніх умовах функціонування нових інформаційних технологій не чітко розрізняється робота економіста (тобто, користувача системи), особи, що здійснює постановку завдання, оператора, програміста, представника обслуговуючого технічного персоналу, як це було раніше. Більше того, зруйнувалася неподолана до недавнього часу межа між розробником і користувачем АІС. Нині існують готові інструментальні програмні засоби, які дозволяють методом інтерпретації швидко розробляти власні програмно-орієнтовані продукти - пакети прикладних програм. Для цього потрібно бути насамперед кращим спеціалістом у своїй діяльності і найменше - володіти програмуванням. На допомогу користувачу все активніше впроваджуються об'єктно oбгрунтований підхід, який дозволяє спеціалісту працювати з тими самими різновидностями первинних документів, що й до впровадження АІС.

Це стало можливим завдяки стрімкому розповсюдженню персональних ЕОМ (ПЕОМ) та інших компактних і відносно недорогих засобів обчислювальної техніки (ЗОТ). Крім комп'ютерів, до технічних засобів АІС відносять засоби зв'язку (телекомунікації) та оргтехніку (телефон, факс та ін.).

З'явилася можливість об'єднати персональні ЕОМ у мережі, що створює користувачеві якісно нові умови для проведення оперативного аналізу виробничих, економічних і фінансових ситуацій, а в співвідношенні з тими комп'ютерами, що належать до класу суперЕОМ, ці можливості практично необмежені.

Незважаючи на всю важливість технічних рішень, цінність і унікальність АІС становлять інтелектуальні продукти, розроблені тими спеціаліс­тами, що займаються проектуванням і послідовно доробляють свої напрацювання. При цьому дуже важливе, а інколи вирішальне значення для довго­вічності й стійкого функціонування систем має наявність чітко і зрозуміло написаних для користувачів системи стислих інструкцій по експлуатації, сукупність яких утворює документацію АІС.

1.4. Кодування

Класифікація і кодування - це дві невіддільні частини одного процесу перекладу різноманітної економічної інформації з природної мови на формалізовану мову ЕОМ. Наведемо основні терміни й поняття, які використовуються в цій галузі.

Класифікація - поділ множини об'єктів на частини за їх подібністю або відмінністю згідно з прийнятими методами. У класифікації використо­вуються такі поняття:

Система класифікації - сукупність методів і правил класифікації та їхній результат.

Об'єкт класифікації - елемент класифікованої множини. Ознака класифікації - властивість або характеристика об'єкта, за якою виконується класифікація. Значення ознаки - якісне або кількісне вираження ознаки класифікації. Класифікаційне угруповання - частина об'єктів, яка виділена під час класифікації. Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Ступінь класифікації - етап класифікації при ієрархічному методі, внаслідок якого формується сукупність класифікаційних угруповань (або результат чергового поділу об'єктів одного класифікаційного угруповання). Глибина класифікації - кількість ступенів класифікації. Засобом вираження результатів класифікації є кодування. Кодування - створення і присвоєння коду класифікаційному угрупованню та об'єктові класифікації.

Код - знак, або сукупність знаків, узятих для позначення класифіка­ційного угруповання і об'єкта класифікації.

Алфавіт коду - система знаків, узятих для створення коду.

Основа коду - кількість знаків у алфавіті коду.

Розряд коду - позиція знака в коді.

Довжина коду - кількість знаків у коді без урахування пропусків.

Структура коду - умовне позначення складу та послідовності розмі­щення знаків у коді.

Контрольне число - розрахункове число, яке використовується для перевірки вірогідності запису коду.

Перекодування - присвоєння закодованому об'єкту нового коду.

Перекодувальні таблиці - таблиці взаємної відповідності кодів одних і тих самих класифікаційних угруповань, або об'єктів класифікації з різних класифікаторів.

Матеріальним утіленням класифікації і кодування є класифікатор.

Класифікатор - офіційний документ, що являє собою систематизований перелік назв і кодів класифікаційних угруповань або об'єктів класифікації.

Класифікатори можна створювати системним або локальним способом. За системним способом інформація класифікується з урахуванням вимог різних рівнів управління (підприємство, міністерство, відомство тощо), за локальною - в межах одного підприємства, організації або установи.

Класифікація і кодування - невіддільний елемент створення і функці­онування комп'ютерних ІС. Метою класифікації і кодування є упорядкування та взаємоузгодження різних предметів, понять, властивостей чи інших елементів інформації. Використанням кодів можна значно скоротити обсяги інформації, трудомісткість її оброблення на всіх етапах технологічного процесу автоматизованого оброблення даних.

Методи класифікації економічної інформації. Метод класифікації - це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань та їхні зв'язки між собою. Розрізняють два основні.методи класифікації: ієрархічний та фасетний.

Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів техніко-економічної інформації послідовно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, далі - на угруповання наступного рівня тощо. Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну дерево­подібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого графа, вузлами якого є угруповання. Недоліки ієрархічного методу класифікації:

­ жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак та їхньою послідовністю;

­ не дає змоги поділяти об'єкти за будь-яким раніше не передбаченим довільним поєднанням ознак;

­ ускладнює автоматизоване оброблення, оскільки утворюється нестандартний розподіл послідовності ознак.

Перелічені недоліки ієрархічного методу класифікації компенсуються фасетним (багатоаспектним) методом, за якого початкову множину об'єктів можна незалежно поділяти на класифікаційні угруповання щоразу з використанням однієї з обраних ознак. Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації. Наприклад, ознака „колір" містить такий список значень: „червоний", „білий", „чорний", „зелений" тощо. Отже, систему класифікації можна подати переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Вибір того чи іншого методу класифікації залежить від управління.

Мета кодування номенклатур економічних досліджень у тому, щоб подати інформацію в компактній формі. Процес кодування - це сукупність правил, за якими окремим об'єктами номенклатури присвоюють відповідні позначення - буквені або цифрові, що являють собою систему кодування. Розрізняють такі системи кодування: порядкову, систему повторення, розрядну (позиційну) і комбінованому.

Порядкова система застосовується для кодування, одноозначних, стабільних і простих номенклатур, передбачає присвоєння об'єктам цифрових номерів їх розміщення в номенклатурі з натурального ряду пропуску номерів.

Переваги даної системи - простота побудови та значність, густота записів найбільш економічна за кількістю розрядів, містить необхідний резерв вільних номерів для нових об'єктів. У межах кожної серії об'єктам присвоюються номери за порядком. При цьому в кожну серію обов'язково включаються резервні коди, які можна присвоювати новим об'єктам даної номенклатури.

Недопіки - не передбачається групування за ознаками, важко встановити оптимальну кількість вільних номерів, важко запам'ятовувати появу нових об'єктів даної номенклатури.

Система повторення використовує буквені або цифрові позначення, (1КІ), що безпосередньо характеризують об'єкт, який кодується (наприклад, маса, розмір об'єкта тощо), або асоціативно зв'язані з ним деякі дані, такі як місце (приміщення, адреса тощо).

Коди повторення в чистому вигляді використовують рідко, але вони можуть входити до комбінованих кодів. Код повторення можна застосовувати, наприклад, для позначення дат (рік, місяць, число), розрядів робітників і робіт, синтетичних і аналітичних рахунків тощо.

Переваги - легко запам'ятовуються, оскільки вони виражають ознаки, що вклалися в силу їхньої природної й логічної зумовленості. Для кодування складних багатоозначних номенклатур - класифікаційній ознаці відводиться певна кількість позицій, яка залежить від кількості об'єктів у класифікаційному угрупованні. Така система знаходиться в ієрархічній класифікації. Розрядна система забезпечує чіткість і логічність кодів, чітке виділення кожної класифікаційної ознаки, зручність для машинної інформації, але разом з тим потребує збільшення кількості коду.

Таблиця 1.1 - Приклад шахової побудови кодів

Крім того, недоліками даного кодування є позиційні коди. Вони часто характеризуються великою складністю побудови і відсутністю необхідної гнучкості при їх структурному утворенні. За розрядною системою можна побудувати коди матеріальних цінностей, коди причин і винуватців браку, простою устаткування. Коди двоозначних номенклатур (причин і винуватців браку, простоїв устаткування тощо) іноді називають матричними або шаховими (табл. 1.1). Для кодування великих багатоозначних номенклатур, які характеризуються і підлеглістю, і незалежністю окремих класифікаційних ознак, використовується комбінована система, яка базується на різних поєднаннях принципів кодування за всіма розглянутими системами. Комбіновані коди при усій їхній чіткості й логічності побудови мають найраціональнішу структуру, достатню гнучкість, її можна застосовувати як для ієрархічних, так і багатоаспектних номенклатур.

Незалежно від застосовуваної системи кодування коди номенклатур повинні бути передусім орієнтовані на машинне оброблення інформації, мати по можливості мінімальну довжину, володіти достатньою надлишковістю і гнучкістю. Вони повинні слугувати не лише для економії пам'яті ЕОМ і пов'язаного з цим прискоренням оброблення даних, а й для підвищення рівня автоматизації процесів оброблення, до того ж як приклад у табл. 1.2 наведена система кодування номенклатури гвинтів і самонарізів.

Таблиця 1.2. Приклад кодування номенклатури гвинтів і самонарізів за різними системами

При розв'язуванні економічних завдань слід забезпечити їх порівнюваність та можливість використання цих результатів для розв'язування інших завдань. Цього можна досягти за наявності єдиних систем угруповань, здобутих за єдиними класифікаційними ознаками.

Такі проблеми вирішують створенням Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ).

ЄСКК являє собою комплекс взаємопов'язаних класифікаторів ТЕІ, пристосованих до безпосереднього оброблення засобами обчислювальної техніки з автоматизованою системою ведення цих класифікаторів. ЄССК складається із сукупності взаємопов'язаних класифікаторів ТЕІ, систем їх ведення, науково-методичних і нормативно-технічних документів з розроблення, ведення та впровадження, а також організацій і служб, які виконують роботи з класифікації та кодування.

ЄСКК ТЕІ охоплює широкий аспект об'єктів, інформацію про які використовують у процесі управління народним господарством. Перелік об'єктів ТЕІ, які відповідають класифікаційній множині класифікаторів і визначає їхні види, охоплює продукцію, що випускається в країні, структурні та адміністративні одиниці народного господарства (галузі, міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, установи), адміністративно-територіальні одиниці, трудові ресурси і види діяльності, природні ресурси, документацію тощо. Особливим видом об'єктів у цьому переліку є техніко-економічні показники, які відображають діючий і плановий стан економіки.

Основною метою створення ЄСКК ТЕІ с стандартизація інформаційного забезпечення процесів управління народним господарством на основі

застосування засобів обчислювальної техніки. Залежно від рівня затвердження та сфери застосування класифікатори ТЕІ поділяються на такі категорії, як загальнодержавні, галузеві (відомчі), та класифікатори об'єднань, підприємств та установ.

Згідно з установленими категоріями науково-технічної документації, загальнодержавні класифікатори за статусом їх затвердження та застосування прирівнюються до державних стандартів, галузеві - до галузевих стандартів, класифікатори підприємств - до стандартів підприємств.

Загальнодержавні класифікатори ТЕІ мають затверджуватися Держстандартом України і обов'язково застосовуватися при обміні інформацією між системами управління різних міністерств або відомств.

Галузеві (відомчі) класифікатори затверджуються відповідними міністерствами (відомствами) країни і застосовуються при обміні інформацією між об'єднаннями, підприємствами та організаціями, підпорядкованими міністер­ству або відомству.

Класифікатори підприємств затверджуються керівництвом підприємств і застосовуються при організації інформаційної взаємодії всередині підприємства.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів ТЕІ передбачає заміну класифікаторів, які використовуються в межах окремих систем, а також застосування перекодувальних таблиць, які встановлюють відповідність кодів як зальнодержавних так і внутрішньосистемних класифікаторів на вході й виході системи, тобто при організації інформаційної взаємодії систем.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів передбачає їх вико­ристання при кодуванні реквізитів форм економічних документів і кодування всіх номенклатур, які використовуються при виконанні економічних розрахунків.

Контрольні питання

1. Що розуміють під поняттям система?

2. Які властивості має система?

3. Назвіть етапи розвитку інформаційних систем.

4. Яка особливість економічної інформаційної системи?

5. Які є види інформаційних систем?

6. Назвіть основні фактори, які визначають результати створення і функціонування АІС.

7. З якою метою створюється кодування й класифікація інформації?