Зміст теми. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності. Об’єкти промислової власності. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. Об’єкти авторського права і суміжних прав.

Творець (автор) як суб’єкт права. Суб’єкти права промислової власності. Суб’єкти авторського права. Суб’єкти суміжних прав.

Система законодавства України про інтелектуальну власність.

Державна система правової охорони інтелектуальної власності.

Міжнародна система інтелектуальної власності.

При вивченні даної теми зверніть увагу на те, що:

1) система правової охорони інтелектуальної власності в Україні почала створюватися після набуття нею незалежності. Не можна вважати її створення завершеним. Як сама інтелектуальна, творча діяльність перебуває у постійній динаміці, так і її система правової охорони також перебуває в постійному розвитку. Проте основа правової охорони інтелектуальної власності в Україні створена ухваленням чинного Цивільного кодексу України;

2) Цивільний кодекс України дав визначення поняттю права інтелектуальної власності, а саме: “Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом” (ст. 418). До цього визначення слід додати, що об’єктом права інтелектуальної власності і, отже, об’єктом правової охорони є не будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а тільки той, який відповідає вимогам охороноспроможності, встановленим законом;

3) нормативно-правовими актами в Україні про інтелектуальну власність є: Конституція України від 28.06.1996 (із змінами від 08.12.2004) – ст. 41, 54; Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993; Закон України “Про власність” від 07.02.1991; Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.1993; Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.1993; Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993; Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992; Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.1993; Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996; Закон України “Про видавничу справу” від 05.06.1997; Кримінальний кодекс України від 05.04.2001; Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984; Кодекс законів про працю України від 10 12.1971;

4) основними міжнародними конвенціями та договорами у сфері інтелектуальної власності є: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886); Всесвітня конвенція про авторське право (1952; її новий текст 1971); Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники (1974); Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883); Договір про патентну кооперацію („РСТ”, 1970); Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891); Договір про закони щодо товарних знаків (1994); Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації (1958); Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (1925);

5) найстарішим міжнародним договором у сфері інтелектуальної власності вважається Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883: сутність цього договору полягає в тому, що для одержання охорони в будь-якій зарубіжній країні об’єкта промислової власності цей об’єкт у цій країні треба запатентувати. Дещо інші принципи лежать в основі міжнародних конвенцій про охорону авторського права і суміжних прав. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 09.09.1886 р. базується на принципі, що кожна країна – учасниця цієї Конвенції надає охорону авторам літературних і художніх творів іноземних держав – учасниць Конвенції в такому самому обсязі, як і своїм власним авторам. Таким чином, автор літературного чи художнього твору країни – учасниці зазначеної Конвенції може розраховувати на охорону своїх авторських прав в іншій країні – учасниці Конвенції як і автори цієї країни. Жодних додаткових формальностей виконувати не потрібно. На таких самих принципах базується Всесвітня конвенція про авторське право від 06.09.1952 р.;

6) 14 квітня 1891 р. була укладена Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Країни, що підписали зазначену Угоду, утворили Спеціальний союз для міжнародної реєстрації знаків. Громадяни кожної країни, які є членами зазначеного Союзу, можуть забезпечити в усіх інших країнах – учасницях Угоди охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів і послуг і зареєстровані в країні походження, шляхом подання заявки на зазначений знак до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності;

7) на розвиток зазначених міжнародних конвенцій, договорів, угод було прийнято низку інших міжнародних актів. На цій основі 14.07.1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка набрала чинності в 1970 році, є спеціалізованою установою ООН;

8) усі напрями діяльності ВОІВ своїм основним завданням мають всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти усіма доступними засобами розвитку науки, культури і техніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки.

Ключові поняття: міжнародні конвенції, угоди, договори у сфері інтелектуальної власності.