Кольорова металургія

Кольорова металургія включає виробництво кольорових, благородних, рідкісних металів і їх сплавів.

За об’ємом виробництва виділяється виплавка алюмінію (більше 45% виплавки кольорових металів світу), міді(25%), цинку(16%), свинцю(11%). Значним є виробництво нікелю, олова, магнію, кобальту, вольфраму, молібдену.

Кольорову металургію виокремлюють деякі особливості, що впливають на її розміщення.

1. Висока матеріалоємність виробництва, що робить невигідним відрив переробки від місць добування вихідної сировини.

Частка кольорових металів в рудах невелика (до кількох %), що прив’язує рудозбагачувальні підприємства до місць видобутку руди.

2. Висока енергоємність виробництва робить ефективним розвиток галузі поблизу джерел дешевого палива і електроенергії.

Оскільки виплавка металів із збагаченої сировини потребує великих затрат енергії, стадії збагачення і наступних металургійних циклів часто бувають територіально розосередженими.

3. Комплексний характер сировини, що використовується. Багато руд кольорових металів є поліметалічними. З метою їх повного використання в кольоровій металургії є ефективним виробниче комбінування.

4. Широке використання у виробництві ресурсів вторинної сировини (в розвинутих країнах з лому виробляють 25 – 30% міді і алюмінію, до 40 – 50% свинцю). З цієї причини розміщення галузей кольорової металургії в багатьох випадках орієнтується на ресурси вторинної сировини(металолому).

Різні галузі кольорової металургії мають свої особливості розміщення.

Кольорова металургія є важливою субгалуззю важкої індустрії є, яка включає виробництво кольорових металів та їх сплавів (алюмінію, магнію, титану, міді, нікелю, олова, сурми, ртуті та ін.), рідкісних і дорогоцінних металів. Спеціалісти виділяють три етапи її розвитку. Перший етап пов'я­заний із переважанням виробництва важких металів — міді, свинцю, цин­ку, олова. Підприємства галузі розташовувалися поблизу місць видобутку сировини. Цей етап тривав до початку Другої світової війни. Другий етап (50-ті-початок 70-х років XX ст.) характеризується бурхливим розвитком алюмінієвої промисловості і орієнтацією її на джерела дешевої енергії. Од­ночасно розширюється виробництво " металів XX ст." — кобальту, тита­ну, літію, берилію та ін. Третій етап, що розпочався в 1970-ті роки, три­ває досі. Його пов'язують із широким використанням вторинної сировини у виробництві кольорових металів і з посиленням орієнтації підприємств на споживача.

Кольорові метали найбільше використовуються в обробній промисло­вості. Це пояснюється їх особливими властивостями. Наприклад, мідь, алю­міній і срібло характеризуються високою електро- і теплопровідністю; ти­тан, нікель, свинець, олово, мідь, алюміній — стійкістю проти корозії. Нині кольорова металургія продукує 70 металів із загальним обсягом 40 млн т щорічно. Найпопулярніші із них — алюміній, мідь, цинк, свинець, які за обсягом становлять понад 96% кольорових металів, що виробляють­ся у світі. Зміни в галузевій структурі вплинули і на територіальну струк­туру. Значно зросла кількість країн, що володіють підприємствами кольо­рової металургії. Однак повним набором підгалузей кольорової металургії виділяються такі країни, як США, Канада, Японія, Росія, Німеччина, Франція, Бельгія, Австралія. За своїми можливостями наближається до останніх Україна. Інші країни, як правило, спеціалізуються на виробництві декількох або одного-двох кольорових металів (Нідерланди, Норвегія, Угор­щина, Болгарія, Польща).

Алюмінієва промисловість вирізняється найбільш складним виробництвом. Перша стадія виробництва алюмінію – добування сировини (боксити, нефеліни, алуніти) орієнтуються на багаті родовища. Друга стадія – виробництво глинозему(оксиду алюмінію), - матеріало- і енергоємна, тяжіє, як правило, до джерел дешевої електроенергії (великі ГЕС і ТЕС).

Основною сировиною для виробництва глинозему є боксити, світовий видобуток яких складає приблизно 150 млн. т в рік.(за даними Желтікова 2003). Левова частка видобутку і експорту бокситів належить Австралії(майже третина), великі запаси цієї сировини роз­ташовані в Африці (узбережжя Гвінейської затоки) — Гвінея, Гана, Каме­рун; в Карибському басейні - Ямайка, Гаїті, Домініканська Республіка, Гаяна, Сурінам, Бразилія, Венесуела, Індія, Китай, Казахстан, у країнах Середземномор'я — Франція, Італія, Греція; на Балканах.

Більша частина сировини (2/3) переробляється в глинозем на місці – в Австралії, Бразилії, Росії, Казахстані. Частина сировини (1/3) експортується в країни, де для виробництва глинозему існує основний чинник – наявність палива (США, Канада, Україна, Ірландія, Італія і ін.).

Алюмінієва промисловість швидко розвивається в різних країнах сві­ту. Вона перевищує темпи виробництва чорних металів і промислового ви­робництва в цілому. Виробництво алюмінію у світі характеризується такою динамікою (млн т): 1937 р. — 0, 446; 1950 р. — 1, 5; 1960 р. — 4, 5; 1970 р. — 9, 6; 1980 р. — 14, 9; 1990 р. — 22, 4; 1993 р. — 24, 7; 1995 —- 22, 7; 1998 — 22, 7.

Із наведених даних видно, що в 1998 р. виробництво алюмінію порів­няно з 1937 р. зросло майже в 51 раз. У 50-ті і 60-ті роки воно відповідно потроювалося і подвоювалося через кожних десять років. У наступні трид­цять років виробництво алюмінію продовжувало зростати, хоча темпи його приросту дещо знизилися, а в 1998р. у порівнянні з 1993 р. зменшилось на 8, 1%.

Розвиток виробництва алюмінію зосереджено в країнах енергетично потужних, де наявні дешеві джерела енергії - гідроресурси потужних ГЕС (США, Росія, Канада, Бразилія, Норвегія і ін.), багаті поклади природного газу (Ірак, Бахрейн, ОАЕ, Нідерланди, Великобританія), кам’яне вугілля (Австралія, Індія, Китай. В деяких країнах, традиційних центрах виплавки алюмінію (Франція, Австрія, Угорщина і ін.) де енергія дорога, його виробництво сильно зменшилось і поступово зникає.

Най­більшим виробником алюмінію у світі є США, які використовують дешеву електроенергію. У 1998 р. тут було вироблено 3, 7 млн т алюмінію, понад 16% його світового виробництва. Три чверті бокситів імпортуються в США з Ямайки, Суринаму, Гвінеї. Друге і третє місце розділяють Канада і Ро­сія. Остання успішно використовує енергію гідроелектростанцій (Волгоград), Надвойци (Карелія), Новокузнецьк, Красноярськ, Братськ, Шелехов (біля Іркутська). На четвертому і подальших місцях розмістилися відповідно Китай, Австралія, Бразилія, Японія, Норвегія. До найбільших виробників належать також Венесуела, Франція, Великобританія, Італія, Німеччина.

В Україні виробництво алюмінію орієнтується на дешеву електроене­ргію і привізний глинозем (Запорізький алюмінієвий комбінат, Миколаївсь­кий глиноземний завод).

Більшість розвинених країн світу не мають промислових запасів бок­ситу і тому змушені його імпортувати.

Вцілому країни, що розвиваються, зосереджують три четвертих світових
запасів бокситів, але за випуском алюмінію вони значно відстають, скла­даючи лише одну п'яту його світового виробництва.

Виробництво міді. Мідна промисловість у своєму розміщенні в основному орієнтується на сировину. Невисокий вміст металу в мідних концентратах (8 – 35%), відносно невисока енергоємність їх переробки(порівняно з алюмінієм) роблять вигідним розміщення виробництва міді в місці добування і збагачення мідних руд. Мідь як метал досить поширена, але у природі вона перебуває у найрізноманітніших рудах (поліметалах). Руди вважають­ся багатими, якщо містять до 3% міді. Найбільше її видобувають у Чилі (понад 3, 5 млн т щорічно) і в США (майже 2 млн т). Усі мідні руди в місцях їх видобутку збагачуються, унаслідок чого отримують концентрати із вмі­стом міді до 10~30%. Вони і служать сировиною для плавлення або рафіну­вання міді. Мідь використовується в електротехнічній промисловості, у ви­робництві різних машин і приладів. Значна її кількість іде на виготовлення кабелю, проводів, електродвигунів, телефонного обладнання, радіоапара­тури, мідних сплавів. Найбільшими виробниками і споживачами міді в світі є США, Японія. Відомими виробниками рафінату міді є США (2, 5 млн т), Чилі — (2, 3), Японія — (1, 2 млн т), а також Німеччина, Канада, Китай, Замбія, Бельгія, Австралія, Іспанія. У 1998 р. у світі було виготовлено ра­фінованої міді 14, 1 млн т. Головними експортерами рафінованої міді є Зам­бія, Чилі, Конґо і Канада, а імпортують її європейські країни, більшість країн азіатського реґіону.

Мідна промисловість розвивається і в Центральній Європі. Значним продуцентом міді є Польща. У 1998 р. тут було вироблено 452 тис. т рафіно­ваної міді, що становило тоді 3, 7% її світового виробництва.

Отже, розміщення виробництва кольорових металів мало чим відрізня­ється від чорної металургії. Основні мідноплавильні підприємства зосереджені переважно в розвинених країнах. У країнах " третього світу", якщо і розви­вається виробництво кольорових металів, то переважає випуск первинного, особливо чорнового металу, який експортується в розвинені країни світу

Цинкова і свинцева промисловість як правило мають спільну сировинну базу – поліметалічні руди. Країни, що володіють найкрупнішими родовищами поліметалів (США, Канада, Мексика, Перу в Пн. і Пд. Америці, Ірландія і ФРН в Європі, Росія і Казахстан в СНД, Китай, Японія, Австралія), вирізняються і за їх видобутком.За кількістю виплавлення свинцю лідирують економічно розвинуті країни – США, Японія, Канада, Австралія, ФРН, Франція, Італія. Дуже великим виробником свинцю і цинку є Китай.

Для галузі характерна територіальна розосередженість місць видобутку і збагачення свинцевих і цинкових руді металургійної її переробки. Наприклад, Ірландія, що добуває цинкові і свинцеві руди, потужностей для їх виплавки немає. В той час як в Японії, ФРН, Франції розміри виплавки металу значно перевищують розміри добування відповідних руд. Це також пояснюється відносно високою транспортабельністю концентратів свинцю і цинку (30 – 70%).

Олов’яна промисловість. 2/3 видобутку і виплавки олова належить країнам Південно-Східної Азії і особливо Малайзії. Далі – Болівія, Росія, Китай.

Для світового виробництва олова, свинцю, цинку характерна висока часта вторинної сировини(металобрухту), особливо в розвинутих країнах(59% свинцю, 255 олова і цинку).

Тема: ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ. ПЕК СВІТУ

ПЛАН

1. Географія паливної промисловості світу

1.1. Паливно-енергетичний баланс, шляхи оптимізації його структури

1.2. Нафтова промисловість

1.3. Газова промисловість

1.4. Вугільна промисловість

2. Електроенергетика

Сучасна промисловість відрізняється складністю складу галузей і виробництв і зв'язків між ними. У ній перш за все виділяються: паливна промисловість, що здійснює видобуток первинних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу і ін.), і електроенергетика; чорна, кольорова металургія і хімічна промисловість, безпосередньо зв'язані з використанням продукції її добувних галузей (первинні матеріали і енергоресурси і ін.); машинобудування, одержуюче конструкційні матеріали від галузей попередньої групи і деяких інших виробництв; легка і харчова промисловість, зайняті переробкою, переважно сільськогосподарської сировини.

1. Географія паливної промисловості світу

Паливно-енергетичний баланс, шляхи оптимізації його структури. У розвитку паливно-енергетичної промисловості світу виділяють три головні етапи: вугільний, нафтогазовий, сучасний.

В кінці XIX і початку XX ст. у промисловій енергетиці і міжнародній торгівлі провідним паливом було вугілля. Ще в 1948 р. частка вугілля загалом, споживанні основних джерел енергії складала 60%. Але в 50—60-і рр. структура споживання енергоресурсів істотно змінилася, на перше місце вийшла нафта — 51%, частка вугілля скоротилася до 23%, природного газу склала 21, 5%, гідроенергії - 3%, ядерній енергії - 1, 5%.

Такого роду зміни в структурі споживання енергоресурсів були обумовлені широким освоєнням нових крупних джерел нафти і природного газу; та рядом переваг цих видів палива перед твердим паливом (висока ефективність видобутку, транспортування, споживання); зросли масштаби використання нафти і природного газу не тільки як палива, але і як промислової сировини.

Проте, починаючи з 80-х рр. як пріоритетний висувається напрям, що передбачає перехід від використання переважно вичерпаних ресурсів до використання невичерпних, нетрадиційних джерел енергії (енергія вітру, сонця, припливів і відпливів, ядерна енергія, геотермічні джерела, гідроресурси і ін.).

У результаті частка нафти загалом, споживанні і виробництві енергоресурсів почала скорочуватися (до 38% в 2000 р.), знову зростає значення вугілля (31%), зміцнив позиції природний газ (23, 5%). Все більш помітним стає зростання використання гідроенергії, ядерної і інших (альтернативних) джерел енергії.

Нафтова промисловість. У сучасному господарстві нафта і нафтопродукти широко використовуються як в енергетичних цілях, так і як хімічна сировина. Середньорічний об'єм видобутку нафти складає 3, 3—3, 4 млрд т.

Провідну роль в світовому видобутку нафти (43% всього видобутку) відіграє організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), в яку входять Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Алжир, Лівія, Нігерія, Габон, Індонезія, Венесуела.

Вельми велика в світовому виробництві нафти і роль країн СНД, перш за все Росії, Азербайджану (Апшеронський півострів, шельф і дно Каспія), Туркменістану (родовища в районі Узбоя), Казахстану (родовища Тенгізське, Карачаганакське, півострів Мангишлак, Урало-Ембінський басейн).

Поза цими угрупуваннями істотне значення має видобуток нафти в Північній Америці (США, Канада, Мексика), в Північному морі на шельфі Великобританії і Норвегії, в Китаї і Південно-східній Азії (Бахрейн, Малайзія і ін.).

Десятку найбільших виробників нафти утворюють Саудівська Аравія (410 млн т), США (325), Росія (300), Іран (185), Норвегія (155), Китай (155), Венесуела (150), Мексика (145), ОАЕ і Великобританія (близько 100 млн т).

На експорт прямує близько половини всієї нафти, що видобувається. Крім країн-членів ОПЕК, частка якої в світовому експорті нафти складає 65%, її найбільшими постачальниками на світовий ринок є також Росія, Мексика, Великобританія. Ірак, що довгий час був одним з найбільших виробників і експортерів нафти, тимчасово позбавлений права її постачань на світовий ринок

У великій кількості нафту імпортують США (до 250 млн т), Японія, Китай і європейські країни (Франція, Німеччина, Нідерланди і ін.).

Нафтопереробна промисловість світу значною мірою орієнтована на основних споживачів нафти і нафтопродуктів — розвинені країни (зосереджують більше 60% її потужностей). Особливо велика частка США (21% потужностей НПЗ світу), Західної Європи (20%), Росії (17%), Японії (6%).

Газова промисловість. Природний газ так само, як і нафта, використовується як паливо і як сировина для хімічної промисловості. Наявність значних розвіданих запасів природного газу, дешевизна його видобутку, транспортування і використання сприяють розвитку галузі. Світовий видобуток природного газу постійно росте і в 1997 р. складав 2, 2 трлн куб. м. За розмірами видобутку природного газу різко виділяються Росія (570 млрд куб. м), США (540) і Канада (155), на частку яких припадає більше половини її світового видобутку. Далі йдуть країни з щорічним видобутком від 90 до 30 млрд куб. м — Нідерланди, Великобританія, Індонезія, Алжир, Узбекистан, Туркменістан, Саудівська Аравія, Іран, Австралія.

Найбільші в світі виробники природного газу — Росія, США, Канада, Нідерланди, Великобританія одночасно у великій кількості і споживають природний газ, тому порівняно з нафтою частка постачань природного газу на експорт порівняно невелика — всього біля 15% природного газу, що видобувається. Найбільші його експортери - Росія (близько 30% світового експорту), Нідерланди, Канада, Норвегія, Алжир. США, будучи одним з найбільших споживачів природного газу, використовують не тільки свій, але і газ інших країн - Канади, Алжиру і ін. Разом з США імпортують газ Японія і велика частина країн Європи (особливо у великій кількості — Німеччина, Франція, Італія). Постачання природного газу на експорт здійснюються по газопроводах (з Канади і Мексики в США, з Росії і Туркменістану в країни СНД і Європу, з Норвегії і Нідерландів до Європи) або морськими перевезеннями в зрідженому вигляді (з Індонезії до Японії, з Алжиру до Західної Європи і США).

Вугільна промисловість вельми перспективна в світовому енергопостачанні (вугільні ресурси по-справжньому ще не розвідані, їх загальногеологічні запаси значно перевершують запаси нафти і природного газу). Сучасний світовий видобуток вугілля знаходиться на рівні 4, 5—5 млрд т. Серед головних вугледобувних країн — представники майже всіх регіонів світу. Виключення - бідні вугіллям країни Латинської Америки, частка яких в світовому видобутку вугілля украй мала. Більше всіх в світі видобувають вугілля Китай (1 160 млн. т), США (930), ФРН (270), Росія (245), Індія (240), Австралія, Польща, ЮАР (приблизно по 200 млн т), Казахстан, Україна (приблизно по 100 млн т). Найбільші за видобуванням вугільні басейни світу — Аппалачський (США), Рурський (ФРН), Верхньо-Сілезький (Польща), Донецький (Україна), Кузнецький і Печорський (Росія), Карагандинський (Казахстан), Фушунський (Китай). Ефективна розробка вугілля відкритим способом - США, Австралія, ПАР.

Приблизно десята частина світового видобутку вугілля (що переважно коксується) щорічно поступає на експорт. Найбільші експортери вугілля — Австралія, США, ПАР, Польща, Канада, Росія. Основні імпортери — Японія, Південна Корея, Італія, Німеччина, Великобританія. Австралія поставляє вугілля головним чином до Японії і Південної Кореї. США і ПАР працюють на європейський і латиноамериканський ринок. Розповсюдження російського вугілля (Печорського і Кузнецького басейнів) за рубіж обмежене його слабкою конкурентоспроможністю (через дорожнечу видобутку і, віддаленості від основних споживачів і ін.) з місцевим імпортним паливом інших країн.

2. Електроенергетика світу

Світове виробництво електроенергії складає приблизно 13, 5 трлн кВт-год. Велика частина світового виробництва електроенергії припадає на невелику групу країн, серед яких виділяються США (3600 млрд. кВт-год), Японія (930), Китай (900), Росія (845), Канада, Німеччина, Франція (близько 500 млрд кВт-год). Розрив у виробництві електроенергії між розвиненими країнами і країнами що розвиваються, великий: у розвинених країн близько 65% всього виробництва, в країнах що розвиваються — 22%, в країнах з перехідною економікою - 13%.

В цілому, в світі більше 60% всієї електроенергії виробляється на теплових електростанціях (ТЕС), близько 20% — на гідроелектростанціях (ГЕС), близько 17% — на атомних електростанціях (АЕС) і близько 1% — на геотермальних, приливних, сонячних, вітрових електростанціях. Проте в цьому відношенні спостерігаються великі відмінності по країнах світу. Наприклад, в Норвегії, Бразилії, Канаді і Новій Зеландії практично вся електроенергія виробляється на ГЕС. У Польщі, Нідерландах і ПАР, навпаки, майже все вироблення електроенергії забезпечують ТЕС, а у Франції, Швеції, Бельгії, Швейцарії, Фінляндії, Республіці Кореї електроенергетика в основному базується на АЕС.

Основні переваги роботи ГЕС — низька собівартість, екологічна чистота виробництва, поновлюваність використовуваних ресурсів. Істотні недоліки — тривалі терміни будівництва і окупності капітальних витрат.

Найпотужнішими ГЕС світу є бразильсько-парагвайська “Ітайпу” на р. Парана потужністю 12, 6 млн кВт., венесуельська “Гурі” на р. Кароні потужністю 10 млн кВт., “Гранд-Кулі” в США на р. Колумбія, потужністю 9, 7 млн. кВт. [Кузьбожев Э.Н. и др. Экономическая география и регионалистика, 2007. – С.277].

В цілому в світі і в окремих його регіонах (особливо в Африці, Латинській Америці і Азії) можливості для розвитку гідроенергетики далеко ще не вичерпані. Проте частка ГЕС в електроенергетиці світу у зв'язку з швидшими темпами зростання потужності ТЕС і АЕС скорочується.

Головні переваги ТЕС (порівняно з ГЕС) - відносно недовгі терміни будівництва, стабільність роботи. Позитивна властивість АЕС, порівняно з ТЕС, що працюють на мінеральному паливі, і ГЕС, вільне розміщення. Саме цим, перш за все, пояснюється високий рівень розвитку атомної енергетики в країнах, що відчувають дефіцит в мінеральному паливі (Франція, Швеція, Фінляндія, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Великобританія, Японія і ін.). По загальній потужності АЕС серед країн світу лідирують США. Розвиток атомної електроенергетики в багатьох країнах світу стримується страхом можливих ядерних катастроф, браком капіталів (будівництво АЕС вельми капіталомістка справа). Тому частка АЕС, як і ТЕС, особливо велика по групі промислово розвинених країн світу.