Вкажіть на антиліберальні устремління Олександра ІІІ.

Готувався до військової служби, але після смерті старшого брата Миколи у 1865 став спадкоємцем трону. Був одружений 1866 на принцесі Марії Софії Фредериці Дагмар (1847–1928), яка прийняла ім'я Марії Федорівни, дочці Крістіана ІХ, короля Данії, і сестрі королеви Англії Олександри. Мав п'ятьох дітей — Миколу, Георгія (1871–1895), Ксенію (1875–1960), Михайла (1878–1918), Ольгу (1882–1960).

Під час російсько-турецької війни найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на царя великий вплив.

Вступивши на престол після вбивства народовольцями батька, Олександр, побоюючися замахів, перебував в основному у Гатчинському палаці, за що був прозваний «гатчинським в'язнем». В перші місяці царствування він коливався між ліберальним та реакційним курсом, що було викликано боротьбою різних груп в урядових колах — М. Т. Лоріс-Мєліков, Олександр Абаза та Д. А. Милютін з одного боку і Побєдоносцев з іншого. 29 квітня 1881 року виступив з маніфестом про зміцнення самодержавста, що ознаменувало перехід до реакції, однак у першій половині 80-х років усе ж таки було проведено ряд прогресивних реформ — скасовано подушну подать, введено обов'язковий викуп, знижено викупні платежі. З відставки міністра внутрішніх справ Миколи Ігнатьєва і призначення на цей пост Дмитра Толстого розпочався період відкритої реакції. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років були проведені реакційні реформи — запроваджено інститут земських начальників, переглянуто земські та городові статути тощо.

Зовнішню політику країни цар значною мірою визначав сам. У результаті економічних та політичних суперечностей у 80-х роках погіршилися стосунки з Німечииною і розпочалося зближення з Францією, яке завершилося оформленням франко-російського союзу (1891–1893).

31. Розкрийте зміст селянського питання за царювання Олександра ІІІ та Миколи ІІ.

Селянське питання за царювання Олександра ІІІ. Відповідно тенденція, яка проявилася у законах 1861 р. – дати селянам громадянські свободи і перетворити надану їм землю у дійсну приватну власність, все більше відступала на задній план. Земля, яка була надана селянам згідно реформи 1861 р., все більше і послідовніше стала розглядатися як особливий фонд, який існує ля того, щоб забезпечити існування селян, як землевласників..

Серед законів цього часу слід назвати такі:

1. Закон від 8 червня 1893 р., який стосувався перерозподілу землі в середині миру (общини) і який між іншим постановив, що загальний перерозподіл повинен відбуватися не рідше ніж кожні 12 років.

2. Закон від 14 грудня 1893 р., який дуже ускладнював будь-який продаж наділів, навіть якщо він проводився через общини. Крім цього, цей закон зробив майже зовсім не можливим вихід із общини, відміняючи цим самим статтю 165 Положення про викупи. Згідно цього закону і після виплати повністю викупної позички залишалося в силі обмеження права селянина розпоряджатися своєю землею.

Сенат визначав селянську земельну власність не як власність приватну, а власність юридичних осіб, тобто двору і миру. Землі належала цареві, селянин її обробляв і тому, цілком природно держава надавали селянинові землю.

Вітте прийшов до переконання, що селянська власність на землю повинна бути перетворена згідно ліберальних принципів. У спогадах, написаних у кінці життя, він пробоує виправдати антиліберальне законодавство Олександра ІІІ тим, що воно було натхненне пафосом захисту найслабших в дусі ідерлогії правосавної денржави, а значмить виходило із ідеї, яка глибоко вкоренилася у народній свідомості.

Прагнення селян до перетворення своїх наділів у приватну власність з часом посилювалося в наслідок того, що зростав інтерес селян до цього майна. На перших порах після звільнення податки і викуп були більшими, ніж дохід, який отримували від наділів. Правда можна було брати в аренду землю за менші гроші, ніж викуп. Тому селяни схильні були залишати свої наділи і брати в аренду іншу землю, або влаштовувалися працювати в містах.

Звичайно, той член общини, землі якого не тільки не давала йому доходу, а навпаки, коштувала багато грошей, швидше всього готовий був позбавитися від наділу навіть безплатно. Але завдяки загальному зростанню цін значно збільшились як цінність наділів, так і доходи, які можна було отримувати з них, і селянські доходи стали перевищувати податки і викуп, наділи стали у селян цінним майном. Вони стали відхиляти можливість віддавати общині, виходяси з неї, своє майно безплатно.

Виникла потреба заповідати або передавати близьким родичам свої земельні володіння, навіть у тому випадку, якщо родичі ці знаходилися в так званому відлученні у місті.

Виникла потреба ліквідовувати, тобто продавати своє майно при виході із общини. Але для цього не було законного шляху.

Селянське питання за царювання Миколи ІІ. Проект закону, виданого 14 грудня 1983 р., незадовго до смерті Олександра ІІІ, був підданий різкій критиці з боку Державної Ради. Обєднані відділи Державної Ради висловили думку, що необхідно приступити до широкого всестороннього перегляду всього законодавства, яке стосується селянства.

Вітте (Міністр фінансів) у звіті до держбюджету на 1897 рік вказав на необхідність приступити до впорядкування економічного і правового положення селян.

Але Микола ІІ ніяк не прореагував на цю пропозицію. Те саме повторилося і в 1898 р. і в наступні роки.

На початку 1902 р. міністром ВС призначений Сіпягін, який належав до консервативних кіл, але був у дружніх відносинах з Вітте. І як наслідок 14 січня 1902 р. появилося Височайше повеління про початок перегляду законів, які стосуються селянства.

Створювалась Особлива Нарада (ОН) для визначення потреб сільського господарства під головуванням Вітте. ОН зобозязана була створювати подібні наради в губерніях і округах і взнавати їхню думу з різних аспектів селянських проблем.

2 квітня 1902 р. Сіпягін став жертвою терорестичного замаху і МВС очолив Плєве. 16 серпня 1903 р. Вітте подав у відставку з посади міністра фінансів. Проте відставка повернулася для нього почестями: його було призначено Головою Комітету Міністрів.

Плєве неодноразово намагався нейтралізувати діяльність ОН. Так ще в червні 1902 р. він заснував при МВС Редакційну Комісію (РК), яка повинна була підготовлювати проекти законів із селянських питань.

Цікаво, що вироблені МВС законопроекти ніколи не набули виконавчої сили. Навпаки, аграрна програма Вітте була покладена в основу аграрних законів, виданих урядом Столипіна після революувї 1905 р.

У своїй записці Вітте виставив програму, яка прямо суперечила всім вимогам консервативної прорами. Він вважав необхідність відміни:

1. особливих станових органів судовог відомства і адміністрації.

2. відміну особливої системи покарань для селян.

3. приватноправові відносини для селян повинні буули бути підпорядковані загальним громадянським законам.

4. селінам необхідно повернути право на вихід із общини, зберігаючи при цьому як особисту власність ту частину земелного наділу, яка належить йому в рамках общини.

5. земельна власність дворів повинна перетвоаритися у приватну власність гоподарів.

6. всі обмеження свободи пересувалння і місцепроживання повинні бути усунені.