Простежте пожвавлення конституційних тенденцій після російсько-турецької війни 1877-78 рр.

Після війни 1877-1878 рр. конституційні тенденції стали знову входити в силу. Адже ситуація здавалась абсурдною: воювали за свободу болгарського народу і в наново заснованій болгарській державі заснували конституційний лад, а російському народові-визволителю відмовляли в свободах, котрі гарантували болгарам конституційний режим. Це було особливо підкреслено в петиції тверського земського зібрання.

Після війни, яка вимагала від Росії великих жертв, загальне положення в країні сильно хвилювало уряд, особливо внаслідок розповсюдження нігілізму і терористичної діяльності. (нігілізм – латинської ніщо, нічого –соціально-моральне явище, яке виражається в заперечення загальноприйнятих моральних цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій. 2. течія в суспільній думці Росії 60-х років ХІХ ст. в середовищі різночинців і спрямована проти реакційних традицій та устоїв дворянської культури). (Робітничі організації і Одесі. Народники: Земля і воля, Народна воля, Чорний переділ, замахи на царя).

Уряд виявився не в стані послідовно проводити в життя ліберальний курс і взагалі він майже не міг дотримуватися постійної політичної лінії.

Після замаху на Олександра ІІ на початку 1879 р. сільським вчителем Соловйовим, імператор призначив Валуєва (міністр казенних володінь) головою особливого комітету, у функції якого повинно було входити обговорення заходів направлених на боротьбу з революційною діяльністю. Членами цього комітету призначені були Міністр ВС Маков, Мін фін Грейг, військовий міністр Мілютін, міністр юстиції Набоков, мін освіти Толстой і шеф жандармів Дрентельн.

Так ось Валуєв повідомив про це рішення монарха Комітетові міністрів, склад якого співпадав приблизно зі складом особливого комітету. Але реакція комітету міністрів була цікавою. Зокрема Комітет міністрів вважав не бажаним і навіть небезпечним розглядати подібні проблеми із-за того, що коли б слухи про це проникли до громадськості, то це ще більше загострило б роздратування проти існуючого порядку.

Але Олександр ІІ не погодився з подібними доказами і повторив свій наказ. Тільки після цього комітет під головуванням Валуєва розпочав свою роботу і через деякий час запропонував:

забрати у мирових судів право давати розпорядження поліцейським органам

зробити необхідною згоду губернатора для прийняття на службу писарів в управах

посилити поліцію в округах, збільшивши кількість урядників.

послабити обмеження для старовірів, так як встановлено, що вони зовсім не відгукуються на соціалістичну пропаганду

відмінити додаткові податки, які були встановлені для поляків після повстання

запропоновані різні заходи, котрі стосувалися освіти, наприклад, посилення впливу духовних осіб у школах.

Гора породила мишу – так коментував Мещерський дані заходи. Їх реалізація на його думку могла тільки паралізувати боротьбу за революціонерами. На його ж думку анархію можна було припинити тільки тоді, якщо б на крамолу відповісти легальним терором. Дійсно, ілюзія про те, що існують державні принципи і політичний режим, який міг би попередити і затримати наростання руйнівної революційної волі, не могли не відволікати від дійсних завдань і методів боротьби з революційним рухом.

Із цього стає зрозумілим, що революційний рух був більш небезпечним для продовження ліберальних реформ, ніж вплив реакційних кіл.

Звичайно, революціонери і їх ідеї не могли зробити прямого впливу на уряд. Але їхні виступи і в першу чергу терор викликали в урядових колах дійсну розгубленість і стримували їх від проведення в життя ліберальних реформ.

Внаслідок такого почуття невпевненості уряд відчував потребу шукати зближення з поміркованими елементами громадськості. Зокрема, 20 листопада 1878 р. Олександр ІІ в Москві звернувся до представників станів з проханням підтримати уряд у боротьбі з хибними вченнями, які сіють смуту серед молоді, тому що це є необхідна передумова для мирного і законного дальшого розвитку Росії.

В урядових колах почали подумувати навіть про те, щоб залучити представників земства і міських самоуправлінь до обговорення законопроектів хоча б у тих випадках, коли необхідно надзвичайна увага до місцевих потреб. За дорученням Великого князя Костянтина Миколайовича Державний секретар Перетц влітку 1880 р. підготував проект за яким до Державної Ради повинні були бути приєднані збори представників, вибраних губернськими земськими зборами і міськими думами. Безперечно ці збори повинні були мати виключно дорадчий характер.

Цей проект кількома місяцями пізніше ліг в основу проекту Лоріс-Мелікова (МВС*, який передбачав заснування так званих підготовчих комісій.

Крім цього, передбачалося створення всезагальної комісії, котра повинна була ще раз додатково обговорювати законопроекти, представлені підготовчими комісіями. До складу цієї комісії повинні були входити поряд з призначеними урядом членами із складу підготовчих земських зборів і міських дум. Ця комісія також мала мати дорадчий характер. Розгляне ні рею законопроекти повинні були передаватися Державній Раді, котра між іншим, також мала лише дорадчі функції. Але зрозуміло, що створення такої комісії ніяким чином не зменшило б значення і повноваження Державної Ради.

17 лютого 1881 р. Олександр І наказав міністрові ВС тобто Лоріс –Мелікову, підготувати урядове повідомлення, яке б відповідало даному проектові, з оголошенням про створення вище згаданих комісій.

Проект такого повідомлення був підготовлений, і 1 березня о 12.30 дня схвалений Олександром ІІ. Причому цар висловив побажання, щоб ще до опублікування проект повідомлений був комітетові міністрів під час засідання, котре було призначене на 4березня 1881 р.

Через 2 години Олександр ІІ загинув унаслідок терористичного акту.

Після його смерті Олександр ІІІ під впливом обер-прокурора Священного Синоду Побєдоносцева вирішив ще раз переглянути всю проблему. З цією метою 8 березня 1881 р. було скликано нараду, в якій взяли участь великі князі, міністри і голови Державної Ради.

Під час наради проти проекту Лоріс-Мелікова висловилися граф Строганов (*: років*, міністр почт Маков і Побєдоносцев. Всі вони вказували на те, що затвердження законопроекту буде означати перехід Росії до конституційного ладу або, принаймні, перший крок у напряму конституції. А це не буде сприяти зміцненню державної влади.

Не дивлячись на докази на користь проекту (Сольського, Мілютіна, Валуєва, Абази* проект графа Лоріс-Мелікова був відхилений. Це означало, що не відбулося виникнення постійного інституту, який міг перетворитися в зародок майбутнього народного представництва.

Таким чином, реформи Олександра ІІ сприяли поглибленню ліберальних перетворень в Росії. Його період царювання увійшов в історію Росії, як період ліберальних перетворень. Разом з тим саме в цей час посилюються революційні тенденції, які власне і перервали процес ліберальних перетворень в Росії на тривалий період.