Незадоволення робітників виливалися у масові протести, страйки.

Перший інцидент відбувся у вересні 1959 р. у промисловому казахстанському місті Темір-Тау. Молоді робітники і комсомольські добровольці з усієї країни приїхали сюди допомогти у будівництві металургійного заводу. На місці з’ясувалося, що жити вони повинні у палатках, що вода подається лише на певний час і що продовольче постачання дуже незадовільне. Роль детонатора зіграла різниця в оплаті. Справа в тім, що на будівництві заводу працювали також молодіжні комуністичні бригади з ряду соціалістичних країн, зокрема з Польщі, НДР, Румунії та Польщі. Саме їм за таку ж працю виплачували грошей більше, ніж радянським робітникам. Інформація про це і була тією останньою краплею, яка і переповнила чашу терпіння.

Група робітників роздратована становищем, в якому вона опинилася, підпалила їдальню в будівельній зоні. Після направилася до міліцейської дільниці, де повісили начальника міліції.

Щоб приборкати страйкуючих у місто були введені військові частини, але прорахувалися. Частина солдатів стала братися з робітниками. Тому до наведення порядку залучили спецпідрозділи КДБ.

Подібні виступи мали місце і в інших містах. Зокрема влітку 1961 р. в Олександрові, Володимирської області. Все почалося з того, що в міліції помер робітник одного із заводів міста. Він був затриманий начебто за п’яне хуліганство помер, як повідомляла міліція від інфаркту. Але по місту поповзли чутки, що робітник помер від побоїв.

На заводі померлого стали вимагати від адміністрації розслідування. Директор порівняно молода людина, вимагав провести ексгумацію тіла покійного у присутності заводського лікаря. В результаті з’ясувалося, що робітник дійсно помер від побоїв. Директор заводу вимагав притягнути винних до відповідальності.

Міліція звернулася по допомогу в Москву до свого вищого начальства. Звідти натиснули і місцева прокуратура не дала санкції на розслідування і притягнення винних до відповідальності.

Робітники заводу оголосили страйк і пішли до міськвиконкому, міліції. До них приєдналися робітники з ряду інших підприємств. З плакатами в руках вимагали притягнути до відповідальності вбивць і покласти край беззаконню і свавіллю. Виділили делегацію для переговорів, але її заарештували. Натовп став штурмувати відділення міліції. Міліціонери втекли. Приміщення було розгромлене і спалене.

Натовп рушив до в’язниці, де сховалися міліціонери і партійні та радянські керівники міста. Робітники зажадали переговорів з ними з метою звільнення заарештованих робітників, почали кидати каміння через стіну. І тут відкрилися ворота в’язниці і із них вийшли солдати з автоматами. Поступив наказ натовпу розійтися. Зроблений попереджувальний вистріл у повітря. Натовп качнувся назад, потім знову почав наступати на солдат. Останні не стріляли, змішалися з робітниками. Їх не зачепали, роз’яснювали причину протесту. Але пролунав сигнал рожка і солдати зібралися біля воріт і зникли за ними.

Через деякий час солдат знову вивели з воріт в’язниці і оголосили, якщо натовп не розійдеться то стріляти без попереджень. І поступив наказ стріляти. Але солдати знову відмовилися виконувати його. Стріляли тільки в повітря. Їх відізвали за ворота і більше не виводили.

Дехто із страйкарів почав вже самостійно розходитися, коли побачили що до площі підходять солдати дивізії особливого призначення, які відкрили вогонь по людях. Почалася паніка і загибель людей під кулями і під ногами натовпу. Люди розбігалися по вулицях, а за ними бігли міліціонери і стріляли з пістолетів.

Місто декілька днів було оточене військами, вулицями ходили патрулі, почалися арешти.

Директорові заводу, лікарю і художнику заводському, який писав гасла, винесено смертний вирок, якого негайно привели до виконання.

У Куйбишев повинні були прибути високі гості Хрущов і Д. Неру. Вони мали відвідати Куйбишевську ГЕС імені Леніна, яка знаходилася близько 60 км від міста. Але всі сільські будинки по всьому шляху були покриті соломою. Перед приходом гостей скинули всю солому і покрили їх шифером.

Крім цих «потьомкінських» дахів на плотині ГЕС спішно побудували кафе «Відпочинок». З усієї області зібрали привабливих офіціанток і навезли багато дефіцитних продуктів (ікру, фрукти і т.п.). Але гості чомусь не приїхали. Дівчат відпустили додому, а продукти забрали у їдальню обкому партії.

У місті стало наростати незадоволення. І в цей момент приїхав Хрущов без Д.Неру і зажадав виступити на мітингу.

На мітинг зганяли людей через парткоми. В першу чергу передовиків виробництва і т.п. але заздалегідь подумали про війська, яких розмістили навколо площі, по провулках і дворах.

Коли Хрущов піднявся на трибуну і почав говорити, на площі став наростати шум, різкі викрики і свист. Хрущов збився з думки, оторопів і забувши про включений мікрофон із злістю запитав когось із керівників міста: що за хуліганів ви тут зібрали?» - вся площа почула його питання. Почулися крики, улюлюкання, свист. Хрущов пробував ще щось сказати, але його спішно повели від трибуни і запропонували всім негайно розійтися. З провулків вийшли війська і почали тіснити натовп. Багато осіб постраждали від давки.

Влітку 1962 р., через декілька днів після публікації Указу Президії Верховної Ради УРСР про посилення боротьби з пияцтвом у м.Дніпродзержинську почалися хвилювання. Був неробочий день. Після весільної вечері гості і молоді вийшли погуляти на вулицю. Через певний час вони були затримані патрулем міліції. Не стільки сам факт затримання, скільки грубість міліціонерів визвала незадоволення прохожих і затриманих. Вони щільним кільцем оточили міліціонерів з вимогою відпустити людей. Міліціонери викликали спец автомобіль. Скандал розгорався. Четверо затриманих погодилися сісти в автомобіль, поскільки багато з прохожих погодилися слідувати за машиною, щоб у відділенні міліції давати свідчення на користь затриманих.

На півшляху міліцейська машина зіткнулася з вантажівкою і загорілася. Рятуючись від вогню із кабіни вискочили міліціонери. Прохожі виявили, що міліціонери п’яні і стали вимагати ключі від кузова. Міліціонери відмовилися дати ключі, запевняючи запевняючи, що там нікого нема. Вогонь охопив весь кузов. На цей час підоспіли ті свідки, які відстали від машини і закричали: «Там в середині люди!». Коли кузов відкрили, то 2 затриманих були вже мертвими.

Роздратований натовп з криками «Фашисти! Бий їх! П’яниці!» кинулась до відділення міліції і розгромила її. Після перенесла свій гнів на міськком КП України, де також влаштували погром.

Біля трьох полків війська відкрили вогонь по бунтівниках. Число жертв не відоме.

Найбільша акція протесту відбулася на початку червня 1962 р. в Новочеркаську, в минулому земля Війська Донського.Там за вуличними безпорядками відбулася по суті кровава бійня. Проте перший сигнал про неблагополуччя, як вказує у своїх спогадах Олексій Аджубей, поступив не з Новочеркаська, а ще двома тижнями раніше із Краснодара.

У недільний день на ринку воєнний патруль затримав солдат, які торгували казенною білизною. Натовп вступився за солдатиків. І почалося.

Подіям в Краснодарі не надали серйозного значення. Не доповіли про них в Москву, не проаналізували причини незадоволення людей. У подібних випадках з готовністю приймалися стереотипні пояснення: у всьому винні хулігани, кримінальний елемент, провокатори, поліцаї, які притаїлися, антирадянщини і т.п.

Через два тижні після Краснодаських подій розпочалися хвилювання в Новочеркаську, які привели до насилля. На електробудівному заводі імені С.Будьонного дирекція підвищила норми виробітку, що привело до падіння реальної зарплати. Все це відбувалося на фоні зростання цін на продукти харчування.

Робітники двох цехів стали вимагати зустрічі з директором заводу, щоб висловити своє незадоволення з цього приводу. Директор по-хамськи відчитав бунтівників, пригрозивши викликати міліцію.

Тоді робітники кинули роботу і вивісили на заводських будинках гасла, на яких було написано: «Геть Хрущова!», «Хрущова на ковбасу!».

Група робітників направилася до залізниці і зруйнувала її. Залізничне сполучення між Москвою і Ростовом було перервано. Коли міліція заарештувала близько 30 робітників, просочилися відомості, що одного з них вбили. Тоді хвилювання охопили все місто. Місцеві власті намагалися самостійно справитися з ситуацією, але не змогли. Великі натовпи де були і жінки, стали прибувати до міліцейських відділень і до будинку міськкому партії, захопили ряд міських закладів, почалися погроми.

Начальник гарнізону генерал Олешко, командувач танкової дивізії ввів у місто війська. Перші залпи, випущені в повітря, виявилися роковими: на дерева забралися хлопчики, щоб краще бачити, що відбувається. В результаті кулі попали в дітей. Це ще більше погіршило ситуацію. Один офіцер відмовився віддавати наказ стріляти по людях здав свій партбілет і застрелився сам.

Танки і бронемашини генерала Плієва буквально заполонили міські вулиці. Війська оточили місто. По найбільш відчайдушних групах людей відкрили вогонь.

Тільки на другу чи третю добу обстановка дещо нормалізувалася. Було затримано бунтівників. За деякими даними щонайменше було вбито 70 осіб. За іншими даними ця цифра стає ще більшою. Дуже багато було поранених

Для спостеріганням за ситуацією і проведенням розслідування на Дон прибула висока урядова комісія на чолі з членами президії ЦК КПРС Мікояном і Козловим. Вони організували спеціальне продовольче постачання і магазини на Дону наповнились на деякий час товарами. Було заарештовано багато робітників. Деякі солдати і офіцери пішли під трибунал.

Після швидкого суду більше 10 осіб розстріляли і близько 100 осіб відправили на заслання, жорстоко розправилися з тими, хто протестував, вимагав покарання для тих, хто винен у розправі.