Причини виникнення дисидентського руху

Соціально-економічні — соціально-економічна напруженість, зумовлена організованим Москвою напливом в Україну росіян, що загострювало конкуренцію за вигідну роботу.

Суспільно-політичні — бездержавний статус України; панування радянської партійної бюрократії; утиски національно-культурного та духовного життя України.

Національино-культурні — руйнація національно-культурний пам'яток історії та культури українського народу; переслідування за висловлювання власних думок; русифікація усіх сфер життя в Україні; нехтування загальнолюдськими цінностями, ігнорування прав і свобод людини; підпорядкування інтересів особи інтересам тоталітарної дер

75. Дайте загальну характеристику дисидентському рухові в Росії кінця 50-поч 80-х рр. XX ст. Дисиде́ нтський ру́ х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини.

У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. вУгорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини» (СРСР не голосував за неї).

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найвідомішим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намаганняБрежнєва покласти їй край.

Формою вияву руху опору були петиції і протести, адресовані до влади, демонстрації та так звана самвидавна література.