Стосунки видавництва і поліграфічного підприємства

Складний, тривалий у часі й замкнений у одне ціле цикл редакційно-видавничого процесу, кінцевою метою якого є створення й випуск у світ певного видавничого продукту, сучасному видавцеві не вдасться завершити без участі поліграфіста. Це представник тієї професії, яка ще на етапі запровадження друкарства відмежувалася від цеху редакторів (переписувачів, коректорів) як творців книги і покликана була займатися суто продукуванням (тиражуванням) різних видів друкованих видань та виробів, підготовлених видавцем.

Хоч існувати одна без одної ці дві складові видавничо-поліграфічної галузі у нинішній її структурі практично не можуть, стосунки між ними не завжди складалися безхмарно. Особливо непростими вони були в недавню

пору, за умов так званої централізованої планової системи тоталітарної держави.

Поставлені в рамки суворих лімітів, обсяги яких в умовах зростаючого попиту на книги були недостатніми, видавництва нерідко виглядали постійними прохачами, цілковито залежними від друкарів. Натомість їхні партнери, перевантажені роботою, надто вибірково й прискіпливо ставилися до одержаних замовлень, поділяючи їх на вигідні й не вигідні для себе. Формальним приводом відмови друкарні від невигідного замовлення (а до такого належали зокрема малотиражні або складні за способом складання видання) була невідповідність підготовки видавничого оригіналу до складання існуючим нормативним вимогам.

Ці вимоги базувалися на старих галузевих стандартах, суб'єктивне тлумачення яких поліграфістами нерідко зводилося до абсурду. Наприклад, підготовлений до складання оригінал майбутнього видання міг бути беззастережно повернутий видавництву, якщо на котрійсь із сторінок технолог друкарні виявляв більше п'яти виправлень, включаючи розділові знаки, здійснених рукою редактора чи коректора. У редакціях видавництв нерідко тоді влаштовувалися своєрідні змагання на предмет того, хто здасть на виробництво найчистіший оригінал. На це тратилося непомірно багато часу й зусиль не лише технічних, а й творчих працівників видавництв.

Ситуація в цій справі в Україні різко стала змінюватися з кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття. Суть кардинальних змін була викликана суспільно-економічними і технологічними чинниками.

До суспільно-економічних можна віднести:

· формування ринкових елементів у взаємостосунках " видавництво — поліграфічне підприємство";

· роздержавлення існуючої видавничо-поліграфічної галузі;

· утворення нових поліграфічних та видавничих підприємств і підрозділів різних форм власності — корпоративних, приватних, колективних, спільних;

· поява конкуренції між поліграфічними підприємствами за замовника-видавця.

Технологічними чинниками змін стали:

· технічне переоснащення великих поліграфічних підприємств;

· активне витіснення високого друку новітніми технологіями, передусім офсетом;

· поява на ринку мобільних і відносно недорогих засобів " малої поліграфії";

· поступова комп'ютеризація видавництв.

Ці чинники вплинули й на відпрацьовану десятиліт­тями послідовність операцій у редакційно-видавничому процесі. Активна заміна друкарських машинок сучасним комп'ютерним обладнанням дала змогу видавництвам ви­готовляти на своїй базі такий оригінал-макет, який оминав тривалий у часі процес складання, правки і форматування на поліграфічному підприємстві аркушів видання й ста­вав придатним відразу для тиражування. Від друкарів, таким чином, було відібрано частину того " пирога", який вони досі " випікали" одноосібно і за який брали немалі кошти. З іншого боку, перебрання на себе частини функ­цій своїх партнерів наблизило видавців до безпосередньо виробничого процесу, спонукало їх активніше засвоювати ази поліграфії. Для редакторів звичними стали поняття " додрукарські (дополіграфічні) процеси у видавництві", " виведення оригінал-макета на плівки", " підготовка до ви­ведення тексту на плівки у дзеркальному вигляді" тощо, за якими стояла неминуча внутрішня реорганізація усіх без винятку підрозділів видавництва.

Акценти у взаємостосунках між видавництвом і полі­графічним підприємством почали змінюватися. В умовах збільшення пропозиції поліграфічних послуг та матеріалів між друкарнями почалася конкуренція за замовника. У ви­давця з'явилася можливість вибору виконавця відповідно до наявних коштів і якісних характеристик видання.

Але в такій, у цілому позитивній, тенденції прогляда­ється й негативна риса: деякі поліграфічні підприємства, переважно з новоутворених, прагнучи перехопити замов­ників у конкурентів, нерідко занижують планку вимог до якості підготовлених оригінал-макетів, закривають очі на явні недоліки одержаного матеріалу. І даремно. Адже така невимогливість, як правило, згодом позначиться на якості віддрукованого накладу видання.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ, 2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС, 2005. – 304с.