Обгрунтування концепцій локальних цивілізацій в працях М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.

Вагоме місце в сучасній культурології посідають концепції, які пов'язані з дослідженням динаміки (історії) культури, насамперед концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичних коловоротів). Сутність цієї концепції в тому, що історія розвитку людства розглядається як історія співіснування локальних, незалежних один від одного соціокультурних типів

Найяскравішим представником концепцій локальних цивілізацій був нім. філософ 20ст. Освальд Шпенглер. «Занепад або сутінки Європи».

· Уявлення про загальну людську історію це нонсенс.

· Заперечував ідею єдності. Існуваль окремі локальні цивілізації: Єгтпет, Вавілон, Індійська, Китайська, Російсько-сибірська, Антична, Арабовізантійська, Американська, Західна або Фаустівська.

· Культура є живою.

· Має свій вік, долю.

· Вік культури приблизно 1000-1500 р. Потім вона помирає і залишається лише її форма, а саме цивілізація, яка є «змертвільм продуктом культури».

2000 рік, на думку Шперглера, стане роком загибелі Зх. культури. Знищить культуру на Заході велике індустріальне місто.

Шпенглер вважав, що кожна культура має душу, а та, в свою чергу, має зв'язок з кожною людиною.

Нічого поганого в тому, що сучасна людина зайнята практичним благоустроєм життя, але якщо вона занадто переймається цим, тоді рветься зв'язок.

У праці " Росія і Європа" (1882) Микола Данилевський (1822-1885) викладає типологію культури - вчення про відмінності культурних типів. У всесвітній історії культури він виділяє десять самобутніх типів культур.Джерелом кожної культури, на думку М. Данилевського, є здатність народу до реалізації своїх " життєвих сил", а її самобутність - в особливому складі душі народу. Взаємовідносини між народами нездатні змінити душі й національних особливостей народу.

Послідовником О. Шпенглера був англійський історик і соціолог А. Тойнбі (1889-1975). Як прихильник концепції історичного коловороту в розвитку локальних культур він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації, дослідженню яких присвятив 12-томну працю " Дослідження історії". Аналізуючи спочатку 21 цивілізацію, А. Тойнбі скоротив їх до 13 найрозвинутіших.

№19 «Головні культурно-історичні епохи»

Античний період. Однією з давніх культур є культура Дворіччя (Месопотамії). Саме тут зароджується писемність – як вирішальний чинник культури, яка дає змогу зберігати інформацію. Вийшовши із Дворіччя вона через передню Азію ввійшла в Європу і поширилась там.На розвиток і становлення культури важливий вплив мав період античності (VI – V ст. до н.е. – II ст. н.е.). Греки створили досконалу, для свого часу, систему освіти, що сформувала людину як особистість з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями. У них перевагу надавали гуманізму, зверненя уваги на внутрішній світ людини. Ідеали людини стають провідними у культурному процесі. В період античності виділяють такі типи періодів розвитку культури: Гомерівська Греція, Архаїчна Греція, Класична Греція, Еллінізм.

Гомерівська та Архаїчна Греція ставили провідною метою гуманітарну практику виховання: дитина вчилась читати, писати, опановувати літературу обов’язково було вивчення музики та фізична культура.В період античності (так званий афінський період) великий вплив мають Платон і Аристотель. Платон з його поглядами на життя, що все, що існує в природі змінюється.

Середньовіччя Епоха середньовіччя поділяється на: Темні віки, Раннє середньовіччя, Пізнє середньовіччя

Цей період характеризується великим впливом церкви на все життя людини, боротьбою держави з церквою.

1.Темні віки – це IV ст., переселення народів, розпад Західної Римської Імперії, криза в економіці та політиці. Занепад культури та освіти, безграмотність.

2. В кінці VIII ст. це період так званого каролінгського відродження пов’язаного з ім’ям Карла Великого який провів реформу письма.

3. В XII ст. набувають розвитку міста, таким чином вони стають культурними центрами. Хоча і є під сильним впливом церкви яка критикує античність. Популярними стають різні вчення серед них і схоластика, яка виникає ще в ранньому середньовіччі – це середньовічна християнська філософія, яка говорить проте що шлях до розуміння Бога є у роздумах. Святе Письмо та праці отців церкви були авторитетом; Все нове вважається гріхом; Віра в дива; Фанатична віра в Бога; Служіння Богу – єдина мета.У цей період широкого поширення набуває: Освіта. Зароджуються латинські міська та сільська література, Лицарська поезія, Поезія трубадурів, Готичний стиль в архітектурі, Університетська освіта.

Відродження. Ця епоха започаткована фундаментальними відкриттями в природничих науках, гуманізму в суспільних відносинах. Це був період не простого відродження чогось вже досягнутого античним світом, а період своєрідного способу життя, мислення, світобачення.

Виділяють 2 регіони Відродження: Італія, Англія і Франція

Італійське Відродження поділяється на: Проторенесанс, Раннє Відродження, 3. Високе Відродження, Пізнє Відродження.

Відродження - спрямовання культури до оновлення античної спадщини, заперечення середньовічних поглядів, зародження гуманістичних ідей, падіння авторитету церкви.

Вперше термін гуманізм вжив Леонардо Бруні. Батьком гуманізму вважають Петрарку, людину яка вважала, що людина не повинна відмовлятись від земних радостей. Він критикував за її аскетизм і прагнення від відмов від всього що, приносить радість і задоволення людині. В період Відродження багато ідей про державу та форми правління подає Ніколо Мак’явеллі. Головна мета життя людини – це служіння на користь державі. Томас Мор, Е. Ротердамський, Леонардо да Вінчі – вони висувають зовсім нові ідеї, незвичні для усього періоду.

Просвітництво. Доба Просвітництва виникає в XVIIIст. Це період розуму. Ідеї про демократичні свободи. Свій початок Просвітництво бере ще в XVIIст. Спроба пояснити явища природи і життя. Велику роль відводять освіті. На перше місце ставиться механіка. Критикується існуючий державний лад. Бог служить людині, а не людина Богу. Людина – найбільша цінність. Вольтер виступає проти війни. Рушійною силою прогресу є людський розум. Завдяки ідеям формуються закони, а закони формують відносини між людьми. Ідеал правління освітченний монарх.Монтеск’є теж критикує церкву. Розум – є головним законом.Загалом це період звернення поглядів до людини розумної, освітченної та впевненої в собі, зменшується вплив церкви, розвивається наука.

XVIII – початок XIXст. – епоха романтизму, вплив Великої французької революції і заперечення ідей Просвітництва. Головна рушійна сила народ. Представниками романтизму були: Руссо, Дідро, Байрон, Герде.Перша половина XIXст. – це криза традиційних систем цінностей. Пошук універсальних моделей світу під впливом нових ідей.Друга половина XIX – початокXXст. – це період наукових відкриттів, промислових революцій. Перехід від відсталого суспільства до розвинутого. Впровадження парових машині винайдення радіо та телефона. Впроваджується рівність перед законом і виборче право. В1869р. Менделєєв

Відкрив періодичний закон.Дарвін висунув теорію загальної еволюції. Г. Спенсер продовжив розвивати теорію еволюції. Все рухається перед суспільством як живий біологічний організм.

Сучасна культура В XX – XXIст. розвивається модерн та пост модернізм.

Модерн – це сукупність умов життя створених в епоху еволюції 60р.XXст. Початок виникнення сучасної науки. Формується індустріалізація суспільства. Модернізм вбачає в собі такі шляхи розвитку суспільства: Капіталістичний, Державний соціалізм (Китай, Куба), Оптимізм, Високий статус науки. Всі нерозвинуті країни повинні йти шляхом США.В другій половині XXст. відбуваються зміни у розвитку індустріального суспільства спричинені науковою революцією та зростанням ролі науки та інформації.

№20 «Міф як перша форма культури. Головні риси первісної культури»

Первісна к-ра (від виник.людства 40тис р тому до появи перших держав кін 5-3ст до н.е). Щодо виникн. Людства ще у 19ст утвор. 2 підходи:

1)реліг. Та близький до нього;

2) науковий – а) життя є рузульт. усклад. різних форм матерій б)людина- підсумок косміч, біолог та культ.еволюц.

Головні риси первісної к-ри: 1)вона є гомогенною;

2)синкретичною: а)не поділ. всіх видів, форм діяльності людини; б)виявл. у нерозривності індивіду та роду; в) вияв. не розрив. людини і природи.