Є традиційною

Міф як первісна форма к-ри: 1) нагромадж. знань сервіс.к-ри ілюстр. унікал.роль міфу, всі народи на етапі архаїки демонстр. один спосіб світовідчуття, світорозумінь.

2)міф- своєрідна філософія первіс. людини, перша форма к-ри. До певної міри міф є вічним, бо укорінений в несвідомих основах людс. душі.

3) народж. міф з прагнення людини подолати простір та час, зрозуміти, пояснити світ. Універсал. образами впорядков. світу по вертикалі є гора, дерево, а по горизонт.- звернення на 4 сторони світу (збруцький ідол)

4) Характерні особливості міфу: а) уявлення про універсам (всесвіт) як живий, одухотворений;

б)персоніфікація явищ природи; в)міфолог. людина мислить не поняттями, а образами. Роль абстракт. мислення викон. метафорич. ототожнення. г) міф – це невіра, незнання, конкретно-чуттєва орієнтац. людини у світі, де співпад. почуттєв. образ і загал. ідея, а матеріал. є тотожне ідеальному.

5) в міфі людина залежить від природи, а в той же час хоче підпорядкувати її за допомогою ритуалу та магії. Магія – це була перемога над відчаєм (Каспер-Малиновський).

№21 «Періодизація первісної культури на території України»

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1 млн. років тому. Виділяють такі періоди розвитку первісного ладу: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий та залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт тривав від появи першої людини близько мільйона років тому до 10 тис. рр. до н.е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева. Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною -людське стадо. За середнього палеоліту (150 - 35 тис. рр. до н.е.), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, досягненням якої було видобування та використання вoгню.На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту (35 - 11 тис. рр. до н.е.) приходить кроманьйонець - “людина розумна”. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. У соціальній організації -родова община з колективною власністю на засоби виробництва. У період пізнього палеоліту постають першооснови релігійної свідомості і палеолітичне мистецтво.

Палеоліт змінюється мезолітом (10 - 6 тис. рр. до н.е.). Зникають льодовики, людина винаходить лук і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: суттєво зросла продуктивність праці. На зміну прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - собаки та свині.

У неоліті (6 - 4 тис. рр. до н.е.) відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства (неолітична революція).

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (4 - 3 тис. рр. до н.е.) - пов'язана з використанням металів. У цей період на території України формуються основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю. Відбувається перший суспільний поділ праці. Поява надлишків сільськогосподарської продукції приводить до майнової нерівності і обміну продуктами.

Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи на території України є трипільська. Територія, заселена трипільцями - від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок.

У бронзовий вік (2 - 1 тис. рр. до н.е.) вплив на суспільний розвиток мали чинники: зміна кліматичних умов (збільшення вологості); підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї; активізація міграційних процесів. З великосімейної громади виокремилося мала сім'я найближчих кровних родичів. Формуються союзи племен. Ускладнюється суспільна організація, утворюються органи керівництва, виокремився стан воїнів. Протягом цієї доби на території України існувало кілька археологічних культур - ямна, зрубна, культура багатопружкової кераміки, катакомбна та інші.

№22 «Трипільська культура»

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною.Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня.Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

№24 «Проблема етногенезу українців»

За визначенням соціолога О. В. Нельга етногенез — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток

основні точки зору:

1) теорія “споконвічності” - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;

2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;

3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.

Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства - васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти і внутрішня зрада еліти - перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим - “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінуючим.

Що стосується назви “Україна”, то є декілька пояснень його походження: або від “краю” - кордону зі Степом, або від слова “країна” інша версія – “край” як батьківщина, вітчизна, та ін.

Що стосується самоназви “українець”, то вона довго була малопоширеною. В етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднуючі самоназви: 1) слов'яни (словени); 2) руси (руські, роси, русичі, русини); 3) українці (козаки).

Сьогодні українці один з найбільших народів Європи і другий за чисельністю у слов'янському світі. Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі - діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.).

Сьогодні внаслідок національно-державного розмежування сотні тисяч українців виявилися за межами України. На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду СРСР. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає 20-30 млн, а загальна кількість становить 60-70 млн.

№25 «Релігійні вірування та міфологія сх.-слов’ян племен»

Дослідники стародавньої культури зазначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев тощо, а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування.

Магія стародавніх слов'ян — це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.Тотемізм стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями тощо).Землеробські культи - богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця. Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею — матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Стародавні слов'яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл.

Вагомою складовою світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів.Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом (Перун та Велес) До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів.До нижчого рівня слов'янської міфології належать різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології є дерево світу. Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. Творцем Всесвіту в українській міфології є один з богів під назвою Род. Міфологічні погляди стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця.

Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов'ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом

При всій різноманітності міфів за сюжетними лініями їх можна поділити на такі цикли: космологічні міфи — про створення світу і походження життя; теогонічні — про походження богів; антропогонічні — про створення людини; тотемічні — про походження тотемних предків, окремих племен, роду; есхатологічні — про кінець світу і майбутнє; календарні — про циклічну зміну пір року та пов'язані а господарською діяльністю; історичні — про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами.

№26 «Давньогрецька цивілізація: витоки, етапи розвитку, чинники, що визначили світобачення давньогрец. людини»

Елладою, або Грецією (слово " Греція" лат.) Називалися і колонії греків в Південній Італії, і острови Егейського моря, і малоазійські острова. У географічному сенсі, Елладою або Грецією називалася південна частина Балканського півострова.).
Своєрідність географічних і господарських умов в деякій мірі вплинули на форми суспільного життя. Гориста місцевість, нестача родючих земель, порізана морська смуга, часта міграція населення скликалися на заняттях людей. Тут ще в крито-мікенський період ремесло, будівельну справу досягли високого рівня. Історія Греції - це є історія полісів. Поліс-це держава-місто, об'єднання ряду сільських поселень навколо міста, який домінує над цими поселеннями.
Форма HYPERLINK " https://ua-referat.com/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8E" державногоHYPERLINK " https://ua-referat.com/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8E" устрою в полісах не була однаковою. Поряд з монархіями, існували і республіки. Військова демократія стала останньою стадією родового ладу.
В результаті глибоких змін у грецькому суспільстві 8-9 ст. з'явилися держави-поліси.
Стародавні Афіни та Спарта різнохарактерні по влаштуванню влади, але однакові по класовій сутності держави.Спарта була рабовласницькою олігархією. Кожен афінський громадянин міг домагатися через народне зібрання скасування будь-якого закону, особливо, якщо цей закон порушував принципи демократії. Якщо звинувачення підтверджувалося, автора законопроекту могли позбавити цивільних прав. Афінський громадянин міг пред'явити звинувачення будь-якій посадовій особі в зловживанні владою і, якщо це підтверджувалося судом, винний негайно відмежовувався від займаного поста.

Світогляд людей давньогрецької цивілізації
Загальні риси, в яких виявилося естетична і художня своєрідність культури Давньої Греції: 1)посилене прагнення до впорядкованості, завершеності, цілісності, гармонійності. Космос бачився ними як завершене ціле: гармонійне, прекрасне, яке звучить. І не безмірне (як скажімо в Стародавній Індії). Грецькі олімпійські боги - прекрасні і гармонійні. Давньогрецькі трагедії і комедії прагнули до досконалості своєї побудови. Те саме стосувалося й архітектури, яка прагнула до завершеності форм в людських масштабах. І скульптури, в якій складалися канони, більш гнучкі, ніж давньоєгипетські, а головне - антропометричні, математично і зорово вивірені, засновані на пропорціях правильно складеного людського тіла.
2) вперше так глибоко усвідомлювана і відчувається стародавніми греками цінність краси. Це стосувалося не тільки архітектури і скульптури, але і одягу, речей, обстановки, театральних вистав, свят, мистецтва слова.
Музика розумілася і застосовувалася як засіб лікування, створення душевного настрою. Свобода духу виявлялася в пошуку краси думки, яка виражається образно, майже нічим не соромиться, і гармонійно, витончено оформленою.

№27 «Світогляд давніх римлян, їх моральні якості та громадянські ідеали»

особливі риси колективного духу римлян: непохитність, практицизм, приземленість, схильність до порядку, залізної дисципліни, культ влади та державності. Серед особистісних якостей людини найбільше цінувалися мужність, стійкість, вірність обов'язку, сміливість. Для римлянина вищою гідністю було служити civitas, вищою нагородою у службі Риму для індивіда є honos (пошана, всенародне схвалення). Одне з центральних місць в шкалі цінностей римлян посідала свобода - libertas. Свобода тут уже розуміється насамперед як економічна незалежність, як право на володіння певною ділянкою землі. Дуже важливим її аспектом була свобода від тиранії царської влади. Влада для римлян - це res publica, справа народу. Сувора реальність вимагала від громадян не тільки залізної військової дисципліни, а й усвідомлення того, що в захисті своєї держави вони можуть покладатися лише на власні сили. Тому в римській міфології боги, як вважали римляни, лише допомагали їм перемагати своїх ворогів, виказуючи цим свою особливу прихильність до Риму. Розклад суспільного життя в Римській імперії у перші століття н.е. обумовлює кардинальні зрушення в структурі людського вчинку, веде до втрати цілісності людської особистості античного типу. Честь, доблесть, гідність - вищі цінності римського грома-дянина-воїна епохи республіки в імперському Римі втрачають свій сакральний статус і нерідко вже розглядаються лише як небажані перепони на шляху досягнення особистих цілей.

Ставлення до фізичної праці, було негативним, правда, не повсюдно, адже найулюбленішим заняттям римлян було рільництво. Основною клітиною давньоримського суспільства була родина. До неї належали батько, його дружина, діти і навіть дорослі сини зі своїми дружинами й дітьми. Поки батько жив, навіть дорослі сини цілком залежали від нього. Батько був володарем і суддею родини, міг продати синів у неволю і навіть убити. Жінка в римській родині була не невільницею, а господинею. Певний час мораль у Давньому Римі мала становий характер, але згодом було утверджено громадянську рівність. Влада давньоримської держави однією з перших дійшла висновку про необхідність рахуватися з культурою інших народів, навіть завойованих.

Визнаючи себе учнями античної Греції у сфері науки й філософії, римляни були дуже високої думки про свій спосіб життя, звичаї, державу.

28. Досягнення античної цивілізації. Художньо-мистецькі пам’ятки. Філософські напрямки та школи.

Антична к-ра — це тип європ. раціональної к-ри. Її шлях — це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до його натурфілософського осмислення.Буття виявлялося в пропорції та зв'язку речей, які знаходили математичне вираження. В одухотвореному, доцільному, замкненому Всесвіті володарювали логос і розум. За мінливим багатобарв'ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів, універсалій