Соціально-економічна категорія „трудові ресурси” та їх класифікація.

Праця на підприємствах (та і в економіці в цілому) здійснюється шляхом приведення в дію робочої сили. Робоча сила, або економічно активне населення, відповідно до методики МОП, – це частина населення, яка забезпечує пропозицію своєї праці для виробництва товарів і наданнярізноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається з числа зайнятих економічною діяльністю і числа безробітних, які на даний момент не мають роботи, але прагнуть її одержати.

Протилежна група населення – економічно неактивна. Це така частина населення, яка не входить до складу робочої сили.

Аналіз категорії «економічно активне» і «економічно неактивне населення» дозволяє визначити природу поняття «трудові ресурси», які складають виробничо-трудовий потенціал підприємства.

Трудові ресурси підприємства – це працездатна частина населення, яка володіє фізичними і інтелектуальними здатностями до корисної трудової діяльності в умовах технологічних режимів функціонування підприємства.

Для розуміння суті категорії «трудові ресурси», необхідно пам'ятати, що все населення залежно від віку підрозділяється на:

– осіб молодше за працездатний вік (до 16 років включно);

– осіб працездатного віку (згідно з законодавством);

– осіб старше за працездатний вік (пенсіонери по віку).

Залежно від здатності трудитися розрізняють осіб працездатних і непрацездатних.

Непрацездатні особи в працездатному віці – це інваліди 1ОЙ і 2ОЙ груп, а працездатні особи непрацездатного віку – це підлітки і працюючі пенсіонери по віку.

До трудових ресурсів відносяться:

– населення працездатного віку за винятком непрацюючих інвалідів 1ОЙ і 2ОЙ груп і непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки мають п'ять і більш дітей і які виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з важкими

і шкідливими умовами роботи);

– працюючі особи пенсійного віку;

– працюючі підлітки (до 16-річного віку).

Таким чином, поняття «трудовіресурси» ширше за поняття «економічно активне населення», оскільки воно включає ще і працездатних непрацюючих людей, а також тих, хто навчається стаціонарно. Поняття ж «економічно активне населення» – це реальна частина трудових ресурсів, яка трудиться добровільно або прагне працювати.

Структура трудових ресурсів багатогранна і включає різні компоненти та характеристики трудових ресурсів. Розрізняють структуру трудових ресурсів за віком, статтю, рівнем освіти й професійної підготовки, сферою докладання праці, місцем проживання тощо (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура трудових ресурсів

Сучасна система міжнародної класифікації трудових ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного, економічно неактивного населення та населення яке молодше 15 та старше 70 років (рис. 2.2).

Для того щоб визначити економічно активне (неактивне) населення, розглядається його рівень:

Р_еа = d_еа / Ч_н ; Р_ена = d_ена / Ч_н,

де Р_еа (Р_ена) – рівень економічно активного (неактивного) населення;

d_еа (d_ена)– частка чисельності економічно активного (неактивного) населення;

Ч_н – загальна чисельність населення.

Рис. 2.2. Класифікація трудових ресурсів згідно МОП

Використовування трудових ресурсів (робочої сили) в процесі праці передбачає їх відтворення. Відтворення трудових ресурсів – це процес постійного і безперервного оновлення кількісних і якісних характеристик робочої сили підприємства, суспільства, країни. Відтворення трудових ресурсів підрозділяється на окремі три фази: фаза формування, фаза розподілу і перерозподіли і фаза використовування.

Фаза формування характеризується:

– природним відтворенням, тобто народженням людей і досягненням ними з часом працездатного віку;

– відновленням здібності до праці у існуючих працівників;

– отриманням людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характеризується її розподілом по видах робіт, роді діяльності, конкретних структурних підрозділах підприємства, а також в цілому по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Перерозподіл трудових ресурсів здійснюється за рахунок їх руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. Фахівці виділяють наступні види руху трудових ресурсів: природний, міграційний, соціальний, економічний. Вони визначаються особливостями зміни кількісного і структурного складу населення країни в цілому, в окремих регіонах і робочої сили на конкретних підприємствах.

Природний рух населення – це результат взаємодії процесів народжуваності і смертності. Залежно від того, які процеси переважають, мають місце природний приріст або природне скорочення населення, що неминуче відображається на кількісному і якісному складі трудових ресурсів.

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликаються різними, але завжди дуже серйозними причинами: політичними, економічними, релігійними і т.п. Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану із зміною країни постійного мешкання, і внутрішню, що відображає зміну людьми місця мешкання в рамках однієї країни. Внутрішня міграція обумовлена найчастіше особистими або економічними причинами.

Соціальний рух населення виявляється в зміні освітньою, професійною, національною і інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попередньої рівнем освіти і культури, професіонально-кваліфікаційним складом, структурою зайнятості, статевим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливої уваги заслуговує економічний рух населення, бо це пов'язано із зміною його трудової активності. Результати такого руху обумовлені головним чином економічними чинниками. Люди збільшують або знижують трудову активність, що приводить до відповідного зростання або скорочення ресурсів праці.

Фаза використовування трудових ресурсів полягає в задіюванні реальної і потенційної робочої сили на підприємствах, в організаціях і в економіці в цілому. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному завантаженні працюючих.

Фази відтворення трудових ресурсів органічно зв'язані між собою. Формування, раціональний розподіл і ефективне використовування трудових ресурсів вимагають відповідної системи організації підготовки робочої сили і кожної людини до продуктивної, корисної трудової діяльності. Загальновизнано, що такою підготовкою є професійна орієнтація населення.

Професійна орієнтація – це комплексна науково обґрунтована система форм, методів і засобів дії на людину з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування професійно важливих особових характеристик кожного індивідуума і потреб ринку праці. Вона орієнтована на досягнення збалансованості між професійними інтересами, можливостями людини і потребою суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Профорієнтація сприяє виявленню і цілеспрямованому розвитку здібностей людини, зростанню його професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я, і виступає одним з найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту і зайнятості населення, забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, підвищення її соціальної і професійної мобільності, виконує значну роль в профілактиці масового вимушеного безробіття. Заходи профорієнтацій стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професіонально-кваліфікаційного рівня, розвитку соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної і трудової незалежності.

Професійна орієнтація реалізується в процесі: професійної інформації, професійної консультації, професійного підбору, професійного відбору і професійної адаптації.

Професійна інформація забезпечує ознайомлення з вмістом і перспективами розвитку професій, формами і умовами їх придбання, потребами ринку праці в кадрах, вимогами професії до особи, можливостями професійно – кваліфікаційного становлення і т.п.

Професійна консультація базується на науково-організованій системі взаємодії консультанта і особи, яка потребує допомоги по вибору або зміні професії або виду діяльності на основі вивчення індивідуальних професіонально важливих характеристик цієї особи, особливостей його життєвої ситуації, професійних інтересів, схильностей, стани здоров'я і з урахуванням потреб ринку праці.

Професійний підбір включає в систему проф. діагностичного обстеження людини, орієнтовану на виявлення професій, найпридатніших для освоєння їх конкретною особою.

Професійний відбір здійснюється з метою визначення ступеня придатності особи до конкретних видів професійної діяльності відповідно до нормативних вимог згідно переліку професії і спеціальностей, для яких необхідний проф. відбір. Такий перелік затверджується в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

Професійна адаптація призначена сприяти входженню особи в трудову діяльність, рактичної перевірки правильності професійного вибору і успішному професійному становленню рацівника.

Професійна інформація, професійна консультація, професійний підбір і професійна даптація, вивчення ефективності працевлаштування здійснюються установами освіти, ідприємствами, установами і організаціями, відділами професійної орієнтації територіальних лужб зайнятості, центрами соціальних служб.