ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва 2 страница

Історико-архітектурне, композиційне і функціональне зонування території.

У випадку, коли на території парку-пам'ятки наявні об'єкти, які історично співвідносяться з різними епохами (палац, павільйони, альтанки та інші споруди і влаштування), які необхідно зберегти як меморіальні пам'ятки або пам'ятки історії, культури, архітектури, рекомендують виділяти навколо них зони історичного планування. З цією метою можуть бути використані картографічні джерела того періоду, до якого ці об'єкти відносяться, а також інші матеріали обстеження. Розміри і межі історико-архітектурної зони рекомендують визначати з урахуванням масштабів об'єкта і основних оглядових напрямів як зі сторони об'єкта, так і при підході до нього, коли увага відвідувача повністю переключається на нього.

При зонуванні території парку-пам'ятки за характером композиції слід приділяти особливу увагу основним ознакам його планувальної та архітектурно-художньої організації. На основі аналізу прийомів об'ємно-просторового формування різних ділянок або районів парку рекомендують визначати принципи їх побудови, які, в свою чергу, стануть основою для уточнення меж композиційних зон.

Межі композиційних зон рекомендують перевіряти за оптичними межами видимості в середині парку, щоб цілісність композиційного образу картини, що сприймається глядачем, не порушувалася появою чужорідних елементів (деяких видів забудови більш пізніх паркових споруд, що зберігаються як пам'ятки історії та культури, обслуговуючих споруд і т.п.).

Поряд з виділенням історичних і композиційних зон слід визначати межі допоміжних функціональних зон (масового відпочинку, культурно-інформаційної, побутового обслуговування тощо) на основі запланованого характеру використання території (музейна, музейно-меморіальна, санітарно-курортна, багатофункціональна та ін.), а також від режимів користування - суворий охоронний (заповідний), суворий планувальний і вільний планувальний.

Межі функціональних зон можуть проходити:

по алеях і доріжках, водних перешкодах (річках, ставках, озерах, каналах і т.п.) - при укрупнених зонах;

по кронах дерев і природних перешкодах, які оточують оглядовий простір навколо функціональних об'єктів.

Для повноцінного сприйняття парку-пам'ятки і максимального збереження його планувальних і ландшафтних якостей, ділянки, призначені для масового відпочинку і обслуговування, рекомендується виносити за межі парків (особливо малих і середніх), в охоронну зону. Допоміжні функціональні зони розташовують біля основних підходів і під'їздів до парку.

Розташування об'єктів в зоні обслуговування відвідувачів може бути лінійним і груповим.

При лінійному розташуванні об'єкти обслуговування (екскурсійні і довідкові бюро, каси, кіоски, кафе, готелі та ін.) розташовуються паралельно до основного напрямку руху відвідувачів при підході до парку. Лінійне розташування рекомендується для парків, підхід до яких на всій протяжності оточений житловою забудовою.

При груповому розташуванні об'єкти обслуговування концентруються навколо центральної площадки зони, яка пов'язана з парком і під'їздом до нього. Цей прийом доцільно використовувати при наявності вільних ділянок біля входу в парк.

Крім зони обслуговування при парку-пам'ятці рекомендують передбачати зону або місця для короткочасного відпочинку, а також адміністративно-господарську зону.

Співвідношення розмірів зон рекомендують такі (в % до відновлюваної території парку): зона відпочинку - 10-15, зона культурно-побутового обслуговування - 1-2, адміністративно-господарська - 2-4.

* * *

Особливе місце в реставраційних роботах займає збереження унікальних старовікових дерев, яких так багато залишилося в старовинних парках. Доля кожного з них визначається конкретною ситуацією, ступенем унікальності і життєвості.

Проектні роботи включають також гідрологічні пропозиції, в яких повинні бути враховані джерела водопостачання, вказані прийоми збереження водного дзеркала, характер дна, створення водонепроникних пробок, укріплення берегової лінії, а також заходи по забезпеченню водообміну, регулюванню стоків, запобігання паводків та ін.

парк пам'ятник консервація садовий

5.2 Вимоги до робіт по реставрації і утримання насаджень

Процес реставрації і наступне утримання відновлених насаджень диктує дві безпосередні умови:

Обов'язковість і постійність авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від рубок і посадок до наступного формування і догляду за насадженнями.

Здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Спеціалізація викликається складністю реставраційних робіт, їх високою кваліфікаційною тарифікацією, наближеністю до мистецтва. Спеціалізована будівельна організація повинна мати відповідний набір машин і механізмів або можливість їх застосування.

Крім тракторів, бульдозерів, ямокопачів, грейдерів, фрез, катків, плугів, сіялок і газонокосилок, при реставраційних роботах потрібні механізми по корчуванню і дробленню пнів, вишки для лікування і обрізування високих дерев, для стрижки живоплотів, автокрани різної потужності та ін.

Насадження масивів і куртин створюються шляхом посадки крупномірних саджанців. В алейних посадках найбільш раціональним є одночасна заміна не тільки випалих, але і збережених дерев, що не порушує візуальної єдності алеї з використанням дорослого однорідного крупномірного посадкового матеріалу. При незначних випадах в алеях і доброму стані інших рослин можливі підсадки окремих дорослих дерев замість випалих. Можливий і такий варіант, коли в алеї зберігається декілька одиничних унікальних старих дерев, а більша частина алейних посадок створюється заново.

Солітери і невеликі деревно-чагарникові групи, що вимагають заміни рослин, дублюються шляхом посадки молодих рослин на деякій віддалі від існуючих, краще з південної сторони, щоб розвиткові рослин не заважав намет насаджень або його тінь.

Утримання зелених насаджень включає наступні процеси: постійне формування і стрижка рослин в шпалерах, перголах і т.п., підсадка і формування підсаджених дублерів, своєчасне видалення відмираючих рослин, постійне видалення самосіву, кореневих відприсків, проріджування груп і масивів, вирубка і обрізка рослин для збереження створених перспектив, лікування старих дерев, догляд за горшковими рослинами, догляд за партерами, в тому числі і з інертних матеріалів, догляд за газонами і квітниками, догляд за гідротехнічними спорудами, скульптурами та іншими малими архітектурними формами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охоронної зони відновлених пам'ятників та зони регулювання забудови. Охоронна зона встановлюється з метою забезпечення візуальної охорони композиції старовинного об'єкту, а також послаблення дії несприятливих факторів оточуючої території. В цих межах забороняється нове будівництво, перепланування території; підлягають зносу споруди, що спотворюють сприйняття пам'ятки. На даній території забороняється прокладання повітряних ліній електромереж, створення транспортних вузлів та магістралей. В її межі включають і ті ландшафти, які є невід'ємною частиною пейзажів об'єкту, а також зелені насадження, що екранують непривабливі елементи навколишньої забудови.

Можна виділити три категорії режиму охорони території.

Суворий охоронний режим (заповідний), при якому дозволяється лише обмежене користування у вигляді організованих екскурсій за визначеними маршрутами і повністю забороняються всі види сучасного будівництва і благоустрою.

Суворий охоронний режим розповсюджується, як правило, на обмеженій території композиційного центру пам'ятки садово-паркового мистецтва, в якому вже здійснена реставрація або можливе здійснення такої реставрації в подальшому, композиційно-структурні втрати незначні і їх можливо відновити.

Друга категорія режиму - суворий планувальний (забудовний) режим. Він розповсюджується на ту частину території, де забезпечене збереження основної просторово-композиційної структури і дозволяється включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові стежки, доріжки, невеликі дитячі майданчики і майданчики для відпочинку, павільйони та ін.), що не спотворюють сформовану структуру. Режим використання - вільний, по доріжках і стежках, але без влаштування пляжів, стоянок.

Третя категорія режиму - територія вільного планувального (забудовного) режиму; до неї відноситься та частина об'єкта, де відбулися найбільші зміни і просторово-композиційна структура, що існувала, втрачена повністю або більшою частиною.

Ця територія може розглядатися як буферна при переході до територій, що не охороняються, і використовуватися як зона активного відпочинку, бути компенсатором за більш суворий охоронний режим на іншій території. Вона може бути навіть додана до території існуючого пам'ятника, а насадження на ній створені наново. В зоні вільного планувального режиму дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських споруд і т.п., що візуально не порушують сприйняття об'єкта.

Зона регулювання забудови встановлюється з метою збереження природного і архітектурного оточення старовинного об'єкту, що історично склалося. В цій зоні допускається нове будівництво, проте, обмежується кількість поверхів та щільність забудови, забороняється розміщення промислових підприємств, споруд, що шкідливо впливають на оточуюче середовище. Тут також беруться до уваги існуючі зв'язки об'єкту з навколишнім середовищем.

5.3 Склад, порядок розробки та зміст проектної документації

Склад завдання на розробку проекту відновлення ландшафтного об'єкту або парку-пам'ятки:

обґрунтування складання завдання (рішення про відновлення об'єкту);

термін та стадії розробки проекту;

функціональне призначення об'єкту та ландшафтних споруд;

вказівки та належні умови ландшафтовідновлювальних робіт;

умови відновлення дорожно-стежкової мережі, насаджень, водних систем, будівель та споруд, малих архітектурних форм, благоустрою та інженерного обладнання паркової території;

підрядні та субпідрядні організації;

основне фінансування по термінах.

При виконанні проекту на замовлення до завдання на проектування додаються: архітектурно-планувальне завдання архітектурних органів, документація про відвід земельної ділянки, вихідні дані.

Проектна документація на стадії проекту виконується, як правило, на основі затвердженого ТЕО відновлення об'єкту та вимагає розробку архітектурно-планувального та композиційного вирішення об'єкту та споруд, насаджень, водних споруд, вирішення питань впорядкування та інженерного обладнання території, організації робіт по відновленню об'єкту, визначення їх вартості.

Склад проекту:

пояснювальна записка з обґрунтуванням і викладенням прийнятого рішення та техніко-економічними показниками;

проектний (генеральний) план в масштабі 1: 500 з нанесеними алеями, доріжками, площадками та проїздами, подеревним показом всіх збережених, реконструйованих та відновлених насаджень, водойм та водних споруд, будівель, споруд та малих архітектурних форм;

фрагменти планування найбільш відповідальних ділянок паркової території в М 1: 50 - 1: 200;

фасади, розрізи, плани паркових споруд, що відновлюються в М 1: 20 - 1: 100;

перспективи, розгортки, панорами ландшафтних композицій;

схеми інженерного обладнання території з мережами водопостачання, зовнішнього освітлення, каналізації, дренажу та ін.;

проект організації відновлюваних робіт;

кошторис.

Проект відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва обов'язково доповнюється робочими кресленнями.

Склад робочих креслень:

план покриття та конструкції алей, доріжок, майданчиків, проїздів в М 1: 500 з їх прив'язкою;

вертикальне планування території в М 1: 500 з проектними горизонталями, висотними відмітками і ухилами, повздовжніми і поперечними профілями, картограмою земляних робіт;

дендроплан в М 1: 500 з показом дерев та чагарників, що зберігають, пересаджують, вирубують, а також нових посадок з прив'язкою до існуючих будинків, споруд, дерев;

розбивочне креслення паркових споруд та малих архітектурних форм в М 1: 500 із специфікацією;

робочі креслення паркових споруд та малих архітектурних форм, що відновлюються в М 1: 20-1: 100;

інженерна мережа в М 1: 500 з розміщенням обладнання та підключення до головних магістралей.

Текстовий матеріал повинен бути пронумерований, переплетений, зі змістом. В пояснювальній записці треба вказати перелік схем та креслень. Графічний матеріал необхідно вкласти в спеціальну папку, яка теж повинна бути оформлена титульним листом.

5.4 Наукова звітність при реставраційних роботах

Науковий звіт про реставраційні роботи, що проводяться, починається вже при складанні проекту реставрації, при першому огляді об'єкту. Він представляє: результат глибокого та ґрунтового натурного, історико-бібліографічного та архівного дослідження пам'ятки, що реставрується, його функціональних, стилістичних, художніх та конструктивних особливостей, з додатком матеріалу аналізу реставраційних можливостей та фактичних передумов методу реставрації, що вибирається, підсумок проведеним роботам. Далі він поповнюється матеріалами подальших спостережень та фактичними даними про проведені реставраційні роботи. Термін для такої роботи, що надає інспекція по охороні пам'яток - три місяці після закінчення робіт на об'єкті - повинен розглядатись тільки як час для остаточної доробки звіту, що вже був підготовлений, його передруку, брошурування та ін.

Два важливих розділи наукового звіту - історія питання з характеристикою об'єкту та описом передпроектних досліджень, у всякому разі повинні бути закінчені (в головних своїх розділах) до початку реставраційних робіт та повинні входити в склад проекту реставрації.

До складання наукового звіту необхідно пред'являти самі жорсткі вимоги. Перша вимога - документальність. Реставраційна концепція автора може бути показана тільки на базі фактичного матеріалу, а не в формі вільного, неточного або тенденційного трактування об'єкту.

Науковий звіт повинен складатись з наступних матеріалів:

Матеріали архівного та історико-бібліографічного дослідження (виписки з точним зазначенням джерела та сторінки; фото креслень, рисунків та інших зображень з таким же зазначенням джерела і анотації; бібліографія з анотаціями по найбільш цінних джерелах; пояснювальна записка автора реставрації по цих матеріалах).

Матеріали натурного обстеження об'єкту (звіти по кожному з проведених зондажів, з зарисовками або фотографіями, з прізвищем автора та датою те ж, по шурфам, розкриттям, розкопам; пояснювальна записка автора реставрації до цих матеріалів).

Креслення всіх виконаних обмірів, а також альбом зроблених зарисовок та фотографій об'єкта і його елементів (автор, дата) з пояснювальною запискою автора реставрації. Кроки обмірів до звіту не прикладаються і зберігаються в фондах реставраційної майстерні окремо.

Креслення та матеріали формального та композиційного аналізу пам'ятника з детальною пояснювальною запискою автора реставрації.

Всі матеріали проекту реставрації (починаючи від актів стану об'єкту перед реставрацією та об'єкту, що буде реставрований); креслення, акти, протоколи, висновки та інші матеріали проекту реставрації, а також матеріали робочого проекту реставрації (крім робочих шаблонів) в тому вигляді, як вони подавались в орган охорони пам'яток або проходили обговорення чи затвердження в інших інстанціях чи комісіях. Висновки експертів по проекту або його частинах, конкретні виступи на обговорення та затвердження проекту повинні подаватись в стенографічній або достатньо повній формі. Обов'язково повинна бути прикладена копія дозволу на проведення реставраційних робіт. Ці п'ять розділів наукового звіту готуються по ходу робіт та зберігаються в архіві реставраційної майстерні до закінчення робіт.

Дуже відповідальним є останній розділ звіту - опис виконаних робіт. Він повинен складатись в основному з документальних матеріалів. Академік А.Щусев в серпні 1907 року перед початком реставраційних робіт на церкві Св. Василія в Овручі писав так: “Реставрацию древних памятников необходимо ставить в широкую известность для того, чтобы по окончании работ не было лиц, недовольных на то, что памятники - достояние народа, переделываются, и об этом знают только немногие…”. Тобто шостий розділ звіту повинен починатися повідомленням в пресі. Добре було б, якби даний розділ починався стенограмою обговорення доповіді автора реставрації на науковій нараді, і закінчувався стенограмою доповіді автора про закінчення реставрації.

В шостому розділі повинні бути представлені копії щоденників виконання робіт на об'єкті. Крім того, в цьому розділі повинні бути додані всі журнали авторського та інженерного нагляду з записами та відповідями, а також акти на закриті роботи, акти та висновок комісій, що проводили інспекцію.

Важливою складовою частиною шостого розділу звіту повинні стати виконавські картограми, реставраційні карти, копії обмірних креслень планів, розрізів, фасадів об'єкту, де даються всі зміни, які пройшли на об'єкті в процесі виконання робіт: розкриття, закладки, заміни деталей, добавлення та добудови, відновлення за натурними даними, відновлення докомпоновочного характеру тощо, нанесене різними кольорами.

До шостого розділу повинні бути додані всі матеріали по використаній рецептурі розчинів, кольорів та інше. Якщо мали місце протиаварійні заходи, то зони повинні бути описані окремо. Повинні бути описані всі відступлення від затверджених креслень проекту з мотивацією та поясненнями. Особливо повинні бути описані роботи по пристосуванню об'єкту з наказом, які порушення давніх конструкцій та елементів були при цьому допущені.

Роботи з реставрації продовжуються довго, тому кожний рік складається коротке резюме по роботах року, з виявленням найбільш суттєвих моментів і представляють такі огляди для затвердження в інспекцію.

Зібраний за всіма розділами звіту документальний матеріал повинен зберігатись в фондах реставраційних майстерень не менше ніж в двох примірниках. Він є значним та цінним вкладом реставратора в історію архітектури, так як тільки в процесі реставрації об'єкт розкривається в його історичному, художньому та науковому значенні. Матеріал цей в деяких випадках більш цінний, ніж сам об'єкт, так як включає більше інформації про об'єкт. Сам об'єкт в процесі робіт змінюється та щось губить з своїх аутентичних елементів.

Реставратору передано ексклюзивне право протягом трьох років з моменту здачі об'єкту публікації матеріалів звіту. Разом з тим, науковий звіт є і юридичним документом, що засвідчує право реставратора в разі претензій або звинувачень в неправильних діях.

За всіма матеріалами автор реставрації протягом останнього року складає загальну пояснювальну записку до всіх шести розділів звіту, в якому йому дається змога для узагальнень, критичного аналізу, пояснюючих гіпотез і т.п. зауважень, що відповідають його особистому погляду на виконані роботи.

Пояснювальна записка повинна бути представлена для затвердження в інспекцію по охороні пам'яток історії та культури.

5.5 Економічні фактори пристосування пам'яток архітектури для сучасних потреб

Основні розрахункові нормативи (ТЕР). Для раціонального використання парку-пам'ятки з культурно-освітньою метою, а також повноцінного його збереження доцільно проводити усереднені розрахунки перспективного відвідування території і допустимої щільності відвідувачів в різних функціональних зонах.

Перспективну відвідуваність парку-пам'ятки рекомендується визначати на основі практичного встановлення кількості відвідувачів в літній вихідний або святковий день з врахуванням розмірів території і розміщення парку в місті, художньо-історичної і культурної цінності, зручності транспортних і пішохідних зв'язків, наявності унікальних об'єктів та ін. При цьому розрахунковим показником служить пропускна здатність парку протягом робочого дня максимального, по відвідуванню, місяця, яка визначається за формулою (за Фруміним Г.І., 1971):

де Е - пропускна здатність парку-пам'ятки, люд./день;

m - кількість екскурсійної групи (30-35 чол.);

g - тривалість роботи парку, год.;

b - тривалість огляду всіх визначних пам'яток парку, год.;

n - одночасна кількість екскурсійних груп в парку;

k - коефіцієнт, який враховує необхідний розрив по часу між екскурсійними групами в долях часу

при 10-хвилинному розриві k = 10/60 = 0.17;

при 20-хвилинному - k = 20/60 = 0.33 і т.д.

а - понижаючий коефіцієнт, який враховує можливі порушення в розпорядку роботи парку (в межах 0.8-0.9).

Існує методика визначення економічної ефективності на стадіях розробки проектно-кошторисної документації реставрації з пристосуванням пам'яток архітектури для туризму, власне реставрації і пристосування пам'яток, експлуатації пристосованих під заклади відпочинку й туризму пам'яток архітектури.

Розробка проектно-кошторисної документації реставрування з пристосуванням для нових цілей пам'яток включає такі етапи:

передпроектні дослідження пам'яток за пропонованими критеріями;

виконання проекту реставрації і проекту пристосування архітектурної пам'ятки;

розробка проекту впровадження і відтворення навколишнього ландшафту, будівель;

погодження проектно-кошторисної документації в органах архітектурно-будівельного контролю і з замовником.

Залежно від технічного стану пам'ятки архітектури розробка проектно-кошторисної документації для введення старовинних споруд у сучасне життя має свої особливості:

Технічний стан пам'ятки задовільний. У цьому випадку потрібні: передпроектні дослідження за названими критеріями, проект реставрації, проект впорядкування, проект відтворення навколишнього ландшафту, а також кошторисно-фінансова документація.

Якщо пам'ятка архітектури збереглась частково, виконують передпроектне дослідження того, що можливо пристосувати, а також розробляють проект реставрації і пристосування, проект консервації, проектно-кошторисну документацію на нове будівництво, комплексний проект впорядкування і відтворення навколишнього ландшафту й складають кошторисно-фінансову документацію на консервацію.

Пам'ятка архітектури перебуває в руїнах. Отже, виконують передпроектне дослідження можливостей відновлення або консервації, розробляють проект консервації, проектно-кошторисну документацію на консервацію.

Вартість витрат на проектування й реставрацію з пристосуванням пам'ятки можна визначити за формулою:

Впа = Вз + Вв + Впп + Ві + Вм + Ввп + Во + П,

де Впа - вартість пристосування пам'ятки архітектури;

Вв - вартість внутрішніх стін;

Вз - вартість зовнішніх стін;

Впп - вартість перекриття;

Ві - вартість інженерних комунікацій;

Вм - вартість обладнання (меблів);

Ввп - вартість впорядкування;

Во - вартість облицювальних робіт;

П - вартість проектної документації.

Якщо здійснюється реставрація з пристосуванням історико-архітектурного комплексу, то вартість буде визначатися як

Впа + П

Очевидно, що вартість витрат на проектування будівництва нових об'єктів буде більшою, ніж вартість реставрованих пам'яток на показники Вз, Вв, Впп і меншою на виконання облицювальних робіт.

Кошторисна вартість реставрації з пристосуванням деяких замків та монастирів під турбази порівняно з вартістю будівництва туристичних закладів є у 1.5-2 рази меншою.

Важливим економічним показником є терміни введення в експлуатацію реставрованих з пристосуванням пам'яток і тих, що знову зводяться. Як показує практика, роботи реставраторів Києва, Львова, Чернігова, Кам'янця-Подільського, реставраційні з пристосуванням процеси характеризуються застосуванням ручної праці від 70 до 80% і засобів малої механізації - до 15%. Нові об'єкти будуть найпрогресивнішими індустріальними методами. Проте терміни реставрації і пристосування пам'яток архітектури для туризму порівняно з будівництвом аналогічних споруд в 1.5 рази менші. Це пояснюється передусім різними обсягами робіт, тому що реставрується і пристосовується вже існуюча споруда.

Орієнтовна вартість заходів по відновленню ландшафтних і архітектурних об'єктів, організації закладів обслуговування відвідувачів, інженерному обладнанню, благоустрою парку-пам'ятки визначається на основі наступних показників:

об'ємів робіт, відмічених в спеціальних розділах проекту відновлення;

вартість показників (на одиницю або об'єкт) намічених до будівництва будівель і споруд, включаючи елементи благоустрою в існуючих цінах, у відповідності з даними типових проектів, кошторисно-фінансовими розрахунками по аналогічних об'єктах або довідкових матеріалах;

асигнувань, які виділяє держава на першочергові реконструктивні заходи в житлово-комунальному господарстві і міському будівництві, а також коштів відомчих організацій з метою співставлення їх з обґрунтованими розрахунками потреб.

ЛЕКЦІЯ 6. Ландшафтна реконструкція насаджень

6.1 Ознаки насаджень, що вимагають реконструкції

Процес трансформації зелених насаджень з позитивного фактору, яким він є в перші десятиріччя після створення, з настанням зрілості стає негативним: вони старіють, розпадаються, порушуються і гинуть.

Незадовільний санітарний стан насаджень може бути викликаний об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивним фактором є вік насаджень, часто критичний, коли стиглі і перестійні насадження починають суховершинити, в результаті чого ослаблені дерева починають пошкоджуватися шкідниками та хворобами. До цих факторів відносять також кліматичні умови, зневажання природними законами розвитку рослинності, надзвичайні події (стихійні лиха).

До суб'єктивних факторів слід віднести відсутність належного догляду за насадженнями, загущеність, використання паркових територій не за призначенням.

Життєздатність зеленого ансамблю базується на біологічній доцільності і економічній єдності міського середовища і рослинності. Ігнорування цієї спільноти перш за все проявляється в нежиттєздатності зелених насаджень, в їх незадовільному декоративному стані.

Необхідність реконструкції зумовлюється, крім вікового фактору, і рядом інших обставин (табл. 6). В цілому необхідність реконструкції виникає в тих випадках, коли міські насадження стають нездатними виконувати свої основні функції: містобудівельну - при недостатньо продуманих розташуванні і плануванні; оздоровчу - в результаті безсистемного розташування рослин всередині насадження, відсутності зонування території, відсутності зв'язків з іншими насадженнями та ін.; архітектурно-художню - монотонність, одноманітність, загущеність, невідповідність оточуючій забудові і т.п.

Виділяють чотири групи причин, що викликають необхідність реконструкції - природне старіння насаджень; помилки, допущені при проектуванні і створенні насаджень; недостатність догляду і негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища.

Основними помилками проектування є невідповідність просторово-композиційної організації об'єкта містобудівельній ситуації або функціональному призначенню, шаблонність планувального вирішення, відсутність достатнього розвитку дорожно-стежкової сітки, надлишкова щільність посадки дерев і чагарників, бідність асортименту рослин, посадки під наметом і т.д. Помилки, що допускаються при будівництві, частіше всього полягають в недостатній заміні і додаванні рослинного ґрунту, недотриманні строків і агротехніки посадки, низькому рівні благоустрою, в тому числі незадовільному стані доріг.

Відсутність належного догляду проявляється в надлишковому зріджуванні насаджень через їх загибель, і навпаки, втраті декоративності деревами і чагарниками в загущених насадженнях, в пошкодженні шкідниками і хворобами, в рясній порослі і самосіві малоцінних порід, зокрема клена ясенелистого, в засміченні і випаданні газону і т.п.

Негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища викликає загибель рослин, передчасне старіння, втрату ними декоративності в результаті впливу промислових викидів, зараження хворобами і шкідниками, ущільнення і витоптування ґрунту, зміни рівня стояння ґрунтових вод і т.д.

До старовікових насаджень в розглянутому аспекті відносяться насадження, що розпадаються і відмирають. Критичний вік старіння у різних насаджень неоднаковий. Він визначається кількома факторами: породним складом, природно-кліматичною зоною місцерозташування об'єкту і конкретними умовами зростання. В умовах парку, наприклад, дерева зберігають життєвість більш тривалий час, ніж в посадках на вулицях. Середні орієнтовні показники віднесення насаджень до старовікових, які вимагають реконструкції, можуть бути прийняті посадки наступного віку (Єрохіна, 1985):

Клена ясенелистого - старше 40-45 років

Тополі берлінської, бальзамічної та їх гібридів, а також яблуні - старше 50 років

верби, берези, груші, горобини, вільхи - старше 60 років

клена гостролистого, ясена, липи - старше 75-85 років

дуба, бука, каштана кінського - старше 80-90 років

ялини звичайної - старше 60 років

ялини колючої, голубої - старше 70 років

сосни, модрини, кедра, ялиці - старше 80 років

В деяких парках нараховується така велика кількість видів і форм рослин, що за асортиментом вони не відрізняються від ботанічних садів і дослідних станцій. В результаті насадження таких парків знаходяться в композиційному протиріччі з оточуючим простором, не мають чітко вираженого ландшафтного образу, володіють малою декоративною цінністю. Класичні витвори вітчизняного садово-паркового мистецтва - парк “Софіївка” в Умані, Тростянецький, Алупкинський та інші парки - є зразками творчого підходу до реконструкції садово-паркових ландшафтів.