ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва 4 страница

підсадки дерев до відмираючих з метою збереження композиційного задуму до часу повного відпаду старих екземплярів;

посадки екземплярів для створення щільного і високодекоративного узлісся;

посадка декоративно виразного екземпляра з метою формування певного пейзажу;

посадка нової групи з метою наступного виділення одного найбільш виразного екземпляра-одинака, що відіграє роль акцента в пейзажі.

В практиці реконструкції часто зустрічаються випадки, коли необхідно здійснити рубки і посадки в комплексі:

рубки з метою створення прогалини з наступною посадкою декоративних екземплярів на вивільненій території, де може бути організований майданчик для відпочинку;

рубки догляду - видалення малоцінних чагарників з метою розкриття глибинної композиції і формування пейзажу за допомогою посадки під наметом тіневитривалих чагарників;

видалення біологічно несумісних екземплярів з посадкою дерев або чагарників, відповідних один одному і оточуючим насадженням;

рубки малоцінних насаджень з посадкою декоративного екземпляра на узліссі.

Рубки і посадки повинні бути тісно пов'язані з типами садово-паркових ландшафтів, їх характеристиками.

Ландшафт закритих просторів деревостанів горизонтальної зімкнутості 0.6-1.0 має структуру, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 60-100% з рівномірним розташуванням дерев по площі (тип І-а). Проглядність таких деревостанів мінімальна, не перевищує 10-20 м. До них відносяться деревостани всіх порід, одновікових і одновисотних, багатих декоративними відтінками. Маючи типові риси лісової обстановки (напівтемряву, прохолоду, приглушеність звуків), вони створюють величну картину парку. В деревостанах садового ландшафту такого типу завжди мало тіні і мало тепла, сонячне проміння проникає під намет в обмеженій кількості. Найбільш декоративний ефект мають ділянки соснового, дубового і березового насаджень вищих бонітетів.

Для ландшафту закритих просторів деревостанів вертикальної зімкнутості 0.6-1.0 характерне заповнення площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 60-100% з рівномірним і нерівномірним розташуванням дерев. Цей тип ландшафту представлений різновіковими і різновисотними деревостанами із ступінчастою або ярусною зімкнутістю. Найбільш привабливими є змішані деревостани з нерівномірним розташуванням дерев в деревостанах з широколистяних порід. Різновисотність груп дерев і наявність просвітів сприяє добрій освітленості периферійних дерев в групах, в яких формуються довгі, добре охвоєні або облистнені крони, завдяки чому ландшафт І-б типу відрізняється кращими декоративними властивостями, ніж ландшафт типу І-а.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з рівномірним розташуванням дерев характеризується заповненням площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 30-50%. Глибина проглядності в таких деревостанах значно вища. Дерева в них ростуть і розвиваються при достатньому освітленні, що дозволяє зберігати їм в старшому віці низько опущені густі і широкі крони. Надгрунтовий покрив завдяки великій кількості світла, що проникає через зріджений намет крон, переважно представлений рясним трав'яним килимом.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з нерівномірним, груповим або куртинним розташуванням дерев характеризується структурою, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 30-50%. Куртини і групи не дотикаються одна з одною, розділені галявинами, що з'єднуються між собою, що створює контраст між освітленою зеленню галявин і темною зеленню хвої або листя. Периферійні дерева в групах мають низько опущені крони, що утворюють разом з чагарниками щільні узлісся. Проглядність в них більша, але все ж залишається неглибокою. Трав'яний покрив на галявинах добре розвинений. Поєднання темних груп дерев із світлою зеленню трав'яного покриву галявин і гра світлотіні створюють високий декоративний ефект, яким переважно відрізняються ділянки садово-паркового ландшафту такого типу.

Ландшафт напіввідкритих просторів рідинних деревостанів відрізняється зімкнутістю деревного намету 0.1-0.2. Дерева, які виросли без притінення, мають добре розвинені довгі і широкі крони. Рясний трав'яний покрив представлений світлолюбивими, часто яскраво квітучими видами і є добрим фоном для дерев. Проглядність деревостанів ландшафту такого типу достатньо глибока.

Значення деревостанів визначається їх естетичними і санітарно-гігієнічними властивостями. В зв'язку з цим реконструкції повинні підлягати в першу чергу найбільш цінні ділянки, ландшафтно-архітектурні якості яких необхідно розкривати і пристосовувати для масового відпочинку. Одночасно слід проводити роботу по збереженню і підвищенню біологічної стійкості всіх масивів.

6.3 Основні принципи побудови ландшафтних композицій

Як відзначає Сахаров А.Ф. (1976), однією з основних причин реконструкції насаджень в сформованих парках є незадовільне планувальне і композиційне розташування насаджень, відсутність ансамблю, підпорядкованого єдиному архітектурно-художньому задуму. При обстеженні і вивченні існуючих паркових насаджень виявляється, що багатьом з них властиве неаргументоване розташування основних складових компонентів - масивів, груп, куртин, рідин, галявин, солітерів і т.п. А оскільки ці компоненти в значній мірі визначають загальну просторову структуру парку, то від їх розташування і стану залежить, чи складають вони єдиний ансамбль, чи представляють собою диспропорційне, дисгармонійне поєднання рослин.

Образ сучасного парку являє собою культурний ландшафт, в якому зелені насадження в сукупності з водоймами, архітектурними спорудами, об'єктами благоустрою формують середовище, близьке до природного. Саме так слід розглядати побудову ландшафтних композицій насаджень, що реконструюються: виявлення природних особливостей насаджень, побудова композиційного строю всього зеленого ансамблю. Основним принципом побудови ландшафтних композицій є максимальне збереження природного ландшафту і підсилення його функціональних і природних характеристик. Основу будь-якого паркового ландшафту складають наступні компоненти: одиноко стоячі дерева, групи дерев і чагарників, масиви, галявини, рядові посадки, квітники та газони.

Одиноко стоячі дерева є первинним елементом будь-якої просторової структури зелених насаджень. Дерева краще висаджувати крупномірним посадковим матеріалом, з комом землі. Для цього використовують місцеві породи або добре акліматизовані екзоти. Практика показує, що поодинокі дерева краще всього розташовувати на великих, середніх або малих галявинах в контрасті або в гармонії з близьким масивом або групою насаджень.

Одну з головних ролей у формуванні ландшафту парку відіграють групи дерев або чагарників. Такі групи можуть бути в діаметрі не більше висоти дерев в період їх максимального розвитку (приблизно 15-25 м). Група пірамідальних дерев може бути в діаметрі 5-10 м.

При формуванні груп основним паркоутворюючим породам (дуб, бук, липа, платан, клен та ін.) необхідно представити достатній простір для розвитку; мінімальна відстань між саджанцями повинна складати 3-4 м, максимальна - 12 м. Між головними породами висаджують низькорослі, які служать підгоном.

Хвойні породи слід висаджувати однорідними групами. При цьому грунти повинні відповідати умовам їх місцезростання. Висаджувати дерева слід на відстані 3-4 м одне від другого, так вони добре ростуть, якщо їм нічого не заважає розвивати гілки.

При реконструкції паркових насаджень групи можна створювати ажурні і щільні. Ажурні групи створюють переважно породами з рідким листям (софора японська, акація біла, гледичія, береза, берест та ін.), саджанці розташовують так, щоб дерева в період стиглості не змикалися кронами і не втрачали своєї виразності. Щільні групи формують посадкою високих і низьких дерев різних порід, що відрізняються своєю загальною злитною масою. Якщо така група невеликих розмірів, в ній переважає одна високостовбурна порода і невелика кількість низькостовбурної. Якщо група велика, в ній можуть бути кілька високостовбурних порід, але переважати повинна одна. Супутні породи не повинні перевищувати головні по висоті.

Чагарникові групи створюються за тими ж правилами, що й деревні. Найбільш декоративні однорідні групи, але це не виключає створення груп з кількох порід чагарників. В складних групах повинна переважати одна порода. Не слід об'єднувати в одну групу чагарники з широкими і вузькими кронами, густі і рідкі, оскільки така група дисгармонічна. І навпаки, чагарники, що мають спільні фізіономічні характеристики, створюють гармонійну групу.

Найбільш значними за площею угрупуваннями дерев і чагарників є масиви, що характеризуються однорідним середовищем, однорідним складом порід, габаритами, високою зімкнутістю крон. В практиці паркобудування розрізняють прості і складні масиви.

Прості масиви створюють з однорідних за висотою дерев із спільними декоративними якостями. В ньому переважає одна порода (дуб, бук, каштан, липа, клен, платан, сосна та ін.). Характер масиву створює переважаюча порода.

Складний масив створюють з різнорідних за висотою дерев з різними декоративними якостями. Тому вони можуть бути двох- і трьохярусними.

Структурними елементами масиву є прогалини - відкриті ділянки з середньою шириною не більше 0.5-1 висоти деревостану. При ландшафтній реконструкції прогалини слід використовувати для влаштування площадок відпочинку, декоративних водойм, посадки чагарників і розміщення малих архітектурних форм.

Однією з умов гармонійного розвитку масивів є оптимальна густина їх посадки. При реконструкції паркових масивів орієнтуються на середньовікові насадження (30-50 років) з повнотою за кронами 0.6-0.8.

Окремо слід зупинитися на формуванні узлісь, які фіксують увагу людини і є важливим композиційним елементом ландшафту. Для посадок в узліссях використовують високодекоративні види чагарників із мальовничою кроною і масовим цвітінням. Не рекомендують засаджувати узлісся суцільною масою чагарників, а краще їх розміщувати розірвано, маніпулюючи їхньою висотою та контрастом із фоновим масивом. Межі узлісь у пейзажних парках мають звивисту лінію, яка надає відкритому простору особливої мальовничості.

Для надання лінії узлісся природних обрисів використовують різні прийоми. Наприклад: чагарники з легкою ажурною кроною, білими або яскравого забарвлення квітами (глід, дерен, дейції, вейгели, садовий жасмин і т.д.), здатні створювати враження більшої випуклості узлісся. І навпаки, чагарники з щільною кроною, крупним темним листям (калина звичайна, гордовина, ліщина, жимолость татарська) слід висаджувати у заглибленнях узлісь, підкреслюючи цим глибину наявних бухт.

Особливо декоративними в узліссях є окремо стоячі рослини і щільні однорідні групи з рясним цвітінням або ж яскраво забарвленим восени листям (форзиція, спірея Вангутта, калина “снігова куля”, клен татарський та ін.).

Важливим композиційним елементом є галявини - відкриті простори з трав'яним або квітково-трав'яним покривом, які дозволяють створити добре проглядні композиції з дерев (поодиноких, груп, масивів), водних споруд, допомагають у створенні єдиного ансамблю парку. Основою композиції в оформленні паркових галявин є самостійні групи, які складаються з одного або двох-трьох видів чагарників або ж дерев і чагарників, які мають становити єдине ціле з ландшафтом парку. Фоном для них є звичайний садово-парковий або лучний газон.

При реконструкції розрізняють прості і складні галявини. Прості галявини за конфігурацією наближаються до овалу, будь-яка їх ділянка оглядається з будь-якої точки галявини.

Поряд з реконструкцією паркових насаджень, аналогічним чином проводиться реконструкція рельєфу, водних устроїв та інших елементів композиції.

В наш час основним вихідними фактором, що впливає на напрямок реконструкції рельєфу історичного парку, є збільшення навантаження на його території від потоку відвідувачів. Для прийому такого навантаження необхідний розвиток доріжок за рахунок збільшення їх протяжності або розширення поперечного профілю. Рішення потрібно приймати в залежності від реального розташування рослинності, характеру рельєфу, розташування паркових споруд. Головним, звичайно, є те, щоб розвиток алейно-дорожної сітки не призвів до загибелі цінних дерев.

Для зменшення пожежної небезпеки в парках при реконструкції прорубуються просіки, бажано по межах виділів різної пожежної категорії. Вздовж таких виділів можливе влаштування кюветів, які сполучаються з водними влаштуваннями парку. У випадку, якщо в масивах при виявленні цінної рослинності знайдені екзоти або цінні екземпляри дерев, то навколо них слід робити протипожежні розчистки від малоцінної рослинності не менше ніж на висоту повалу найближчих дерев з урахуванням їх наступного розвитку.

Для зниження шкоди, яка наноситься рельєфу парку і його рослинності із збільшенням навантаження від відвідувань, великого значення набуває реконструкція водної системи парку з метою збільшення її “вмістимості”. Дослідженнями встановлено, що близько 60% відвідувачів парку концентрується саме біля води.

Вмістимість і відвідуваність водойм залежать від наступних їх характеристик: протяжності берегів, площі водної поверхні, рослинності біля води і на воді, наявності іхтіофауни у водоймах, якості води і швидкості її течії, стану дна і глибини біля берегів, наявності островів, грунтопокривного стану берегів, освітленості водойм.

Особливий підхід при реконструкції парків необхідний до малих архітектурних форм. Використання в цьому випадку сучасних будівельних матеріалів, конструкцій і композицій слід виконувати досить обережно і не допускати порушення і викривлення історичного середовища парку. Це може бути досягнуто обмеженням кількості заново розташованих малих архітектурних форм, відповідністю їх розмірів і масштабу елементам історичного парку, що охороняються.