Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
ІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу
Епіграф уроку: Відкриваю для себе нові імена І глибинні думки, і душевні висоти... Скільки років ховала їх прірва страшна, Що хотіла наш дух, нашу суть побороти. Скільки їх, що приходять з далекої тьми, - Хоче серце усіх поіменно назвати... І на болях своїх знову пишемо ми Імена, імена... І вкорочені дати. В.Крищенко
1. Вступне слово вчителя. Доля української літератури - доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями. Нагадаємо укази російських царав - Петра І (1720) про заборону українського книговидання та Катерини ІІ (1754) - про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії; сумнозвісний Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), який посягнув і на саму душу українського народу - пісню; затим - закриття всіх українськиї театрів (1884), припинення видання дитячої книжки (1885), указ Миколи ІІ про скасування української преси (1914); численні більшовицькі відкриті й таємні постанови, спрямовані на «викриття українського буржуазного націоналізму», а насправді проти української культури, мови і національної самосвідомості; і, нарешті, «андроповську» постанову ЦК КПРС «О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках» (1978) та ін. І разом із штучним голодомором 1933 р. та масовим винищенням і «розкуркуленням» українського селянина, жорстокими репресіями 30-х, а потім 40-х та 60-х - 70-х років щодо української інтелігенції, передусім творчої (тільки у 30-ті роки розстріляно й закатовано в концтаборах понад 500 письменників, серед них - визначні особистості), - найбільші злочини, вчинені царською та більшовицькою імперіями проти України та її народу.
2. Лекція вчителя на тему«Українська література 20 – 30-х років ХХ ст.» Під час лекції учні мають заповнити табличку Літературні угрупування
Орієнтовно
План 1. Складні суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями. Словникова робота. Знайти в словнику літературознавчих термінів визначення понять модернізм, соцреалізм, постмодернізм і записати в зошити. 2.Різноманітність стильових манер, що проявилася уже в першій пол. 20-х рр. у творчості ряду талановитих письменнків: романтико-героїчна (Ю.Яновський), лірико-імпресіоністична (М.Хвильовий, Г.Косинка), реалістична (П.Панч, А.Головко), науково-фантастична (В.Винничено, П.Панч). Розвиток гумору й сатири. Поява в середині 20-х років великих епічних полотен. 3. Подальший розвиток театру в Україні. Початкове художне освоєння молодими драматургами нової дійсності, зображення її творців (М.Куліш, І.Микитенко, М.Кочерга). 4. Виникнення і становлення кінодраматургії, її основних жанрів - кіноповісті, кінопоеми (О.Довженко). 5. Літературна дискусія 1925-1928 рр., облудні політичні звинувачення чесних і відданих народові письменників. Рольова гра. Якби ви взяли участь у літературній дискусії 1925— 1928 років, то яку позицію зайняли б, що відповіли б своїм опонентам? 6. Голод 1933 року, спроба письменників захистити свій народ, попередити його про небезпеку. Арешти митців у першій пол. 30-х рр. (М.Куліш, М.Зеров, Г.Епік, Лесь Курбас, О.Слісаренко, Остап Вишня). 7. 1937 рік - апогей винищення цвіту нації, вигублення молодих талантів («розстріл українського відродження»). Ослаблення розвитку літератури в передвоєнні роки.
Підсумовуюче слово вчителя. Як бачите, найбільше втрат у часи сталінських репресій зазнало красне письменство. Поплатилися життям за свої погляди Микола Хвильовий, Володимир Свідзинський, Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш, Микола Зеров, відбули страшну каторгу Остап Вишня, Володимир Гжицький, змушені були йти на поступки тоталітаризму Павло Тичина, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Петро Панч та ін. Користуючись винятково статистикою, яка в цьому разі, мабуть, найточніше, хоч і без емоцій, відображає трагедію українського красного письменства, можна навести такі дані: у 1930 році налічувалося 259 українських письменників. Після 1938-го їх залишилося тільки 36. Виникає закономірне питання: де поділися інші - аж 223? Тепер уже є на це питання трагічна відповідь: ...Із двохсот двадцяти трьох митців сімнадцять розстріляно, вісім закінчили життя самогубством, арештовано й заслано сто сімдесят п'ять і доля їхня невідома, шістнадцять пропали безвісти, сім померли своєю смертю. На завершення розповіді пропоную підвестися й хвилиною мовчання вшанувати пам'ять усіх невинно знищених тоталітарною системою українських митців.
|