Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору. Воєнні дії в 1943 р.

На захоплених територіях Німеччина та її союзники встановили «новий порядок» - режим нещадного терору та насильства. Суть цього порядку полягала до ліквідації незалежності та суверенітету, усіх демократичних і соціальних здобутків поневолених країн, нещадної економічної експлуатації та свавілля окупантів, расової дискримінації, переслідування та фізичне винищення євреїв, циган та інших не гідних, з точки зору нацистської ідеології, права на існування.

План «Ост» передбачав повну тотальну колонізацію СРСР та країн Східної Європи, знищення мільйонів людей та перетворення частини з них на слуг вищої раси.

Новий порядок також передбачав адміністративні зміни. Польща була перетворена на німецьке генерал-губернаторство, Чехія та Югославія розділені, Богемія та Моравія перетворені на протекторати. Словаччина стала «незалежною» державою. У країнах БеНіЛюксу та Данії були поставлені маріонеткові уряди. Особливло цікавим було становище Франції. Окупанти зберегли коллаборантський режим Віші на на півдні країни.

На території СРСР було утворено було створено рейхскомісаріати «Україна» та «Остланд» (Прибалтика і частина Білорусі). Західноукраїнські землі включені до польського генерал-губернаторства. Буковина і частина Південно-Східної України були передані Румунії.

Економіка поневолених країн працювала на загарбників. Мільйони людей було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Лише з СРСР до Рейху було вивезено близько 5 млн юнаків і дівчат.Як уже зазначалось новий порядок супроводжувався фізичним знищенням єврейського народу, голокост. З 1942 р. запарцювали фабрики смерті – концтабори, найвідоміші з них – Освенцим, Дахау, Бухенвальд. Загалом до концтаборів потрапили 18 млн осіб, з яких 12 були знищені.

Рух Опору. «Новий порядок» нацистів викликав потужний протест поневолених народів, які розпочали підпільну боротьбу. У Франції проти окупантів активно боролась «Вільна Франція» Шарля де Голля, яка в 1943 р. трансформувалась в Французький комітет національного визволення, який став урядом Франції.

Антифашистський рух в Югославії представляла Народно-визвольна армія Йосипа Броз Тіто. У північній Італії керівництвом руху Опору здійснювали комітети національного визволення, які складались з демократичних сил. Особливого розмаху набув рух Опору в Польщі, де діяла Армія Крайова та армія Льодова.

На території України та Білорусі діяли партизанські загони, які контролювались Москвою, а також Українська Повстанська Армія, яка боролась за самостійну соборну Україну.

Сталінградська битва. Навесні 1942 р. німецьке командування розпочало наступ на півдні. Гітлеру необхідні були нафта. Битва за Сталінград розпочалася 17 липня 1942 р. Узяття міста супротивником означало б не тільки втрату одного із промислових центрів, але й перервало б важливі транспортні артерії, що зв’язували центр країни з південними регіонами. На Сталінград наступала 6 німецька армія під командуванням генерала Ф. Паулюса. Період з липня до листопада 1942 р. у радянській історичній літературі називають оборонним. Місто захищали 62-а (командарм В. І. Чуйков) і 64-а (командарм М. С. Шумілов) армії. У цей період німецькі війська здійснили понад 700 атак на позиції радянських військ. За 4 місяці боїв відбірні німецько-фашистські війська втратили під Сталінградом до 700 тис. солдатів й офіцерів, понад 1000 танків, 2000 гармат і мінометів, 1400 літаків. У середині листопада 1942 р. війська супротивника були змушені припинити наступ.Бої в Сталінграді завершили оборонний період Великої Вітчизняної війни. Стійкість і мужність захисників Сталінграда дозволили радянському командуванню до середини листопада досягти загальної переваги сил над німецько-фашистськими військами й перейти до розгрому супротивника. Відповідно до плану «Уран», розробленому Г. К. Жуковим, передбачалося силами Південно-Західного (М. Ф. Ватутін), Донського (К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (А. І. Єрьоменко) фронтів оточити й знищити німецькі війська між Волгою і Доном. У ході операції «Уран», що розпочалася 19 листопада 1942 р., було оточене угруповання військ супротивника чисельністю 330 тис. чоловік.

Усі спроби гітлерівців деблокувати оточені армії були відбиті частинами Другої гвардійської армії під керівництвом Р. Я. Маліновського. 2 лютого 1943 р. залишки оточеного угруповання (90 тис. солдатів й офіцерів) на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом здалися радянським військам. Перемога під Сталінградом поклала початок докорінному перелому у Великій Вітчизняній війні.

Курська битва. Улітку 1943 р. гітлерівці спробували перехопити стратегічну ініціативу. Провівши тотальну мобілізацію (якій підлягали усі чоловіки від 16 до 65 років і жінки від 17 до 45 років), Гітлер зміг поповнити величезні людські втрати й різко (на 70 % за рік) збільшити випуск військової техніки, у тому числі нових зразків. План операції «Цитадель», розроблений гітлерівським командуванням, передбачав оточення й знищення радянських військ у районі Курського виступу і тим самим відкрити дорогу на Москву. Радянській розвідці вдалося встановити точну дату початку німецького наступу – 5 липня 1943 р. Представниками Ставки Г. К. Жуковим і А. М. Василевським було ухвалене рішення навмисними оборонними діями вимотати частини супротивника, що наступали, а потім перейти в контрнаступ.

За сім днів завзятих боїв німцям удалося вклинитися в лінію оборони радянських військ усього лише на 8–12 км. Перелом у битві наступив у ході знаменитого зустрічного танкового бою під Прохоровкою, у якому по обидва боки брало участь 1200 танків. Розпочатий контрнаступ частин Червоної Армії, у якому взяли участь п’ять фронтів, завершився цілковитою перемогою. Війська звільнили Бєлгород, Орел і Харків. Ворог був відкинутий далеко від Москви, почалося звільнення Білорусії, від німців були очищені Донбас і Лівобережна Україна. Під час боїв за Дніпро, що розгорнулися, радянські війська звільнили Київ і частину Правобережної України. Битва на Курській дузі й звільнення більшої частини України означали завершення докорінного перелому у Великій Вітчизняній війні.

Тегеранська конференція. 28 листопада – 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» – Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Конференція прийняла ряд дуже важливих узгоджених документів. Було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії – в травні 1944 р. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову висунув «проект Моргентау» – про розчленування Німеччини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеччини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталій висловився проти, виступаючи за єдину, демократичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернутися до цієї проблеми.

«Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Радянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну – по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим. Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-морського флоту.

Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.