Фіскальна Регулююча Контрольна

Саме на базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний комплекс. Додаткові деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних.

1) Найважливішою є фіскальна (fiscus –державна скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення – насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

2) Регулююча – регулювання виробництва і споживання (непрямі податки). Податкове регулювання - наприклад: пільги, податковий тиск.

3) Контрольна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Податкові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій:

1) Розподільна – наповнити скарбницю щоб потім розподілити отримані кошти.

2) Стимулююча (дестимулююча) – створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Застосовується механізм пільг, зміна об’єкта оподаткування, зменшення оподаткованої бази.

3) Накопичувальна – орієнтована на кінцевий результат і збільшення потужностей, розвиток виробництва.

Класифікація:

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні;

б) місцеві (перелік встановлює ВРУ, а вводять в дію місцеві органи самоврядування);

2. Залежно від каналу надходження – закріплені та регульовані.

Закріплені безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду.

Можна деталізувати цю групу податків:

а) державні – повністю надходять до державного бюджету,

б) місцеві - повністю надходять до місцевих бюджетів,

в) пропорційні – надходять до державного і місцевих бюджетів у певній пропорції,

г) регульовані – можуть зараховуватись до різних бюджетів, тобто розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

3. Залежно від платника:

а) податок з юридичних осіб (податок на прибуток)

б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб)

в) змішані (земельний податок).

4. Залежно від форми оподаткування:

а) прямі (прибутково–майнові) – податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачується виробником або власником.

Прямі поділяються на:

а) особисті – сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) з урахуванням його платоспроможності.

б) реальні – податки, що сплачуються з майна в основі лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

Б) Непрямі (на споживання) – податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем.

5. Залежно від способу стягнення:

а) часткові (кількісні) – розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати;

б) розкладкові (репартіаційні) – податок нараховується на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання:

а) загального призначення – на загальні цілі, без конкретизації використання.

б) цільові податки (збори) – зараховуються до позабюджетних цільових фондів.

7. Залежно від періодичності стягнення:

а) разові (власники земельних ділянок);

б) систематичні (регулярні) – щомісячно, поквартально.

8. Залежно від обліку податкового платежу:

а) податки, що фінансуються споживачем (акциз, ПДВ);

б) податки, що включаються у собівартість (земельний податок);

в) податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку (податок на майно);

г) податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі).

Правове регулювання податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх встановлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням всіх елементів, що характеризують податок (збір) як цілісний досконалий механізм.

Регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст й особливості реалізації податкового обов’язку.

Система елементів правового механізму податку являє собою певним способом супідрядну систему і включає обов’язкові і факультативні елементи:

Податок вважається встановленим лише в тому випадку, коли визначені платники податків і елементи оподаткування, а ст. 7 ПКУ зазначає, що під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування, а також факультативні елементи, які є не обов’язковими, можуть закріплюватись, а можуть бути і відсутніми (спеціальні кадастри).

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Елементи податку, визначені в пункті 7.1 статті 7, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно Податковим Кодексом.

1) Платники податків (ст. 15 ПКУ):

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Податковим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

2) Об’єкт оподаткування (ст. 22 ПКУ): Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

3) База оподаткування (ст. 23 ПКУ):

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються Податковим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

4) Одиниця виміру бази оподаткування (ст. 24 ПКУ):

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

5) Ставка податку (ст. 25, 26, 27, 28, 29 ПКУ):

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

- Базова (основна) ставка податку:

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом Податкового Кодексу.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

- Гранична ставка податку:

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Податковим Кодексом.

- Абсолютна та відносна ставки податку:

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Податковим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному Кодексом.

6) Строк сплати податку та збору (ст. 31, 32 ПКУ):

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом.

Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

- відстрочки;

- розстрочки;

- податкового кредиту.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

7) Податковий період (ст. 33, 34 ПКУ):

Податковим періодом визнається встановлений Податковим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Види податкового періоду -

- календарний рік;

- календарний квартал;

- календарний місяць;

- календарний день.

8) Податковий обов’язок (ст. 36, 37, 38 ПКУ):

Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов’язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим Кодексом або законами з питань митної справи.

Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку, порядок і умови його виконання встановлюються Податковим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими Податковий Кодекс та закони з питань митної справи пов’язує сплату ним податку.

Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є:

- ліквідація юридичної особи;

- смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;

- втрата особою ознак платника податку, які визначені Податковим Кодексом;

- скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються Податковим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкові пільги та їх класифікація.

Згідно ст. 30 ПКУ податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Податкового Кодексу.

Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.