Перша російська революція 1905-1907 р.

Історія описує розвиток різних держав і народностей, узагальнює досвід людства. Для того щоб зрозуміти сьогодення, необхідно знати минуле, історичний досвід якого допомагає зрозуміти і знайти рішення проблем сучасності.

В даний час Росія перебуває на межі століть. У період стабілізації політичних, економічних і суспільних відносин кожному громадянину необхідно розуміння подальшого шляху розвитку країни та усвідомлення його ролі в сучасності.

Мене зацікавив переломний, у всіх сферах, період розвитку Росії, який привів до радикальних, неминучих змін.

Метою подальшої роботи є докладне вивчення подій у період буржуазно-демократичних революцій, їх особливості та загальні риси.

У моїй роботі були використані роботи таких авторів як: Жарова Л.М., Мішина І.А. «Історія Батьківщини», Старилов Н. І. «Хроніка революції», Данилов О.А., Косулина Л.Г. «Історія Росії XX століття». Їхнє бачення даних подій допомогло мені краще розібратися у питанні і сформулювати свою власну думку про події описаних в моїй контрольної роботи.

Причинами першої російської революції 1905-1907р. були:

1. Усунення пережитків феодалізму, необхідність дати повний простір розвитку капіталістичного виробництва.

2. Рішення аграрного питання.

3. Розробка робочого законодавства.

4. Вирішення національного питання.

5. Встановлення політичних та громадянських свобод.

Характер: буржуазно-демократичний.

Початок XX ст. стало часом значного революційного і громадського підйому. Центр революційного руху перемістився з Західної Європи до Росії. Провідною силою революційної боротьби, був російський пролетаріат, який саме в цей час «... вперше протиставляє себе, як клас, всім іншим класам і царському уряду». На чолі пролетаріату стояли революційні соціал-демократи. Все це визначало принципові відмінності революційної кризи початку 20 ст.: До об'єктивних ознаками революційної ситуації приєднався фактор суб'єктивний. З'являються умови безпосереднього переростання революційної ситуації в революцію. Від економічних страйків кінця 19 ст. до антиурядових демонстрацій, надалі до сутичок з поліцією і військами; від страйків в межах підприємства до страйків-демонстрацій; від передавальний чисто економічних вимог до вимог політичним. Перехід російського пролетаріату від економічних вимог до політичних пробудив до активності інші соціальні групи і класи російського суспільства. Корінне протиріччя соціально-економічної і політичної структури країни визначило характер і рушійні сили першої російської революції.

Рушійною силою буржуазно-демократичною революцією виступив пролетаріат, зацікавлений в радикальній перемозі революції. Почалася боротьба трьох «... головних таборів: урядовий, ліберальний і робоча демократія, як центр тяжіння всієї взагалі демократії» 1.

Буржуазно-демократична за своїм соціальним змістом, вона була пролетарської по засобам боротьби внаслідок цілком виняткової ролі в ній страйку. Масове страйковий рух характеризувалося переплетенням економічних і політичних страйків і безпосереднім зв'язком із збройним повстанням.

Всі великі події революції відзначені спільними виступами пролетаріату і селянства - стихійним і часто неусвідомленим союзом, але принципово важливим.

Народний характер революції проявився і у вирішенні її головного завдання - в ​ ​ завоюванні влади, яка повинна була стати революційно-демократичною диктатурою пролетаріату і селянства.

У 1905 р. почалося об'єднання революціонізувало царської армії і флоту, передової частини солдатів і матросів навколо пролетаріату.

Хід революції 1905-1907 р.

9 січня 1905 почалася революція і за своїм розвитком пройшла висхідну - по грудень 1905 включно - і спадну - до третьеиюньского 1907 перевороту - стадії. Основними подіями революції стали: розстрілу 9 січня 1905 р., Іваново-Вознесенська страйк, Лодзьке повстання 1905 р., повстання на броненосці «Потьомкін», Жовтневий всеросійський політичний страйк 1905 р., Севастопольське повстання 1905 р. Здійснення революції відбувалося під керівництвом марксистської парії, Леніна. Політика уряду характеризувалася з'єднанням методів прямого придушення революційних виступів зі спробами відвернути маси від боротьби обіцянками реформ. Імператор Микола II видав Маніфест 17 жовтня 1905 р., в якому містилася обіцянка створити законодавчу Державну думу і підкреслювалося, що без її схвалення ніякий закон не зможе отримати силу. Почався перехід ліберальної буржуазії на бік контрреволюції, виникли буржуазно-поміщицькі партії. Тоді ж було оголошено про перетворення Ради Міністрів на постійно діючу урядова установа і про призначення С.Ю. Вітте його головою. Кульмінаційним пунктом революції були Грудневі збройні повстання 1905 р. в Москві, Красноярську, Читі, Сормово, Новоросійську та ін містах і робочих селищах Росії.

Низхідна стадія революції поступилася попередньої за інтенсивністю боротьби, але проходила в умовах більш чіткого класового розмежування.

Навесні 1906 р. спалахнули селянські рухи, які за своїм напруженням наближалися до осіннього підйому 1905

В армії і на флоті повсюдно росли революційні настрої, проходили хвилювання і повстання. Повстання на Балтиці були придушені, але вони стримували натиск реакції і були показником революціонізування армії.

Самодержавство початок пряме придушення революції за допомогою каральних експедицій та військово-польових судів. До квітня 1906 р. число розстріляних, повещенних і вбитих учасників революційного руху досягало 14 тис. чоловік, 76 тис. чоловік було кинуто в тюрми.

За закону 11 грудня 1905 р. вибори до Державної думи відбувалися за землевласницької, міської та селянської куріям. Царські сановники вважали селян «опорою держави і престолу», селяни мали можливість послати в Думу 43% депутатів, які зажадали землю. У відповідь Уряд заявив про недоторканність поміщицького землеволодіння.

Після початкового періоду затишшя з березня по квітень 1907 суперечки розгорілися з двох питань: аграрної політики та вжиття надзвичайних заходів проти революціонерів. Уряд зажадав засудження революційного тероризму, але більшість депутатів відмовилася це зробити. Тим часом всюди поновилися терористичні й антитерористичні акції (тільки за травень загинуло кілька сотень людей).

Була розігнана перша Державна Дума, яка функціонує з 27 квітня 1906 р. А потім і друга, діюча з 20 лютого 1907 р. і яка виявилася ще більш «лівої», ніж перша. Микола II оголосив скликання чергової Думи 1 листопада 1907 У маніфесті про розпуск Думи (02 червня) було оголошено про докорінні зміни в законі про вибори, який розроблявся в умовах абсолютної секретності протягом декількох місяців. Новий закон посилював виборчий ценз основних виборців, скорочував представництво селян і національних меншин, збільшував нерівність у представництві різних соціальних категорій. Царизм порушив сформульоване в Маніфесті від 17 жовтня 1905 р. положення про те, що жоден новий закон не має сили без схвалення Державної думи.

Період, який відкривався маніфестом 17 жовтня 1907 р., коли була зроблена перша в історії спроба поєднати самодержавний режим з конституційною формою правління, прийшов до кінця. Новий закон про вибори, прозваний у народі «проклятим законом», повертав країну до самодержавства.

Безсумнівно, на даному етапі перемога була на боці царської влади. Країна, втомлена від двох з половиною років заворушень, не прореагувала на прийняття нового закону про вибори. Уряд отримав покірну Думу, функції якої обмежувалися твердженням представлених їй законів.

Таким чином, державний переворот 3 липня 1907 знаменував собою поразку революції 1905 р. і відродження самодержавства, якому вдалося відмовитися від більшості поступок, вирваних під тиском опозиції 17 жовтня 1905 (виражених у Маніфесті).

Підсумки першої російської революції 1905-1907 рр..

Одним з головних підсумків революції 1905-1907гг. з'явився помітний зсув у свідомості народу. На зміну патріархальній Росії йшла Росія революційна.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Вона завдала удар по самодержавству. Вперше царизму довелося змиритися з існуванням у країні таких елементів буржуазної демократії, як Дума і багатопартійність. Російське суспільство домоглося визнання основних прав особистості (проте, не в повному обсязі і без гарантій їх дотримання). Народ отримав досвід боротьби за свободу і демократію.

У селі встановилися відносини, більш супутні умов капіталістичного розвитку: були скасовані викупні платежі, скоротився поміщицький свавілля, знизилася орендна і продажна ціна на землю; селяни прирівнювалися до інших станів у праві на пересування і місце проживання, вступу до вузів і на цивільну службу. Чиновники і поліція не втручалися в роботу селянських сходів. Проте в головному аграрне питання так і не було вирішено: селяни не отримали землі. Частина трудящих отримала виборчі права. Пролетаріат отримав можливість утворювати профспілки, за участь у страйках робочі більше не несли кримінальної відповідальності. Робочий день у багатьох випадках скоротився до 9-10 годин, а в деяких навіть до 8 годин. У роки революції 4, 3 мільйона страйкарів впертою боротьбою домоглися підвищення зарплати на 12-14%.

Царизму довелося дещо стримати русифікаторську політику, національні окраїни отримали представництво в Думі. Однак суперечності, які викликали революцію 1905-1907 рр.., Були тільки пом'якшені, їх повного дозволу не відбулося. Революція 1905-1907 р.р. стала першою народною революцією імперіалістичної епохи і відкрила новий світовий революційний цикл. Вона була важливою подією у світовій історії: сколихнула народи Сходу, під її безпосереднім впливом почалася революція в Персії.

Вона розхитала самодержавний лад, підготувала грунт для подальших класових битв і послужила початком періоду революційних сутичок, які привели в жовтні 1917 р. до завоювання влади пролетаріатом. «Без такої«генеральної репетиції», як у 1905 р., революція 1917 р., як буржуазна лютнева, так і пролетарська, Жовтнева, були б неможливі». 1