Русь і Степ

Говорячи про історію Русі, не можна обминати увагою такий важливий фактор її розвитку, як сусідство із Степом. Наявність на південних кордонах загрози від представників іншої цивілізації надавала Русі певних рис пограничної культури, змушувала її постійно перебувати в напрузі, в той же час збагачувала культурними досягненнями.

Сусідами слов’ян в степах Причорномор’я були спочатку авари, згодом болгари й хазари, печеніги, торки, половці, найдовше тут затримались монголо-татари. Хазарський каганат, частина території якого співпадала із територією сучасної України, був яскравою своєрідною державою, проіснувавши з середини VII до кінця X ст., займаючи степи і підгір'я Дагестану та Прикубання, нинішній приазовський і частково причорноморський степ, а також більшу частину Криму. Декілька слов’янських племен, у тому числі й поляни, сплачували данину хазарам. Держава ця мала специфічну соціально-економічну організацію. Переважну її більшість становило кочове скотарське населення, яке було язичниками. Натомість в містах мешкали представники найрізноманітніших народів, що займались ремеслом і торгівлею, переважно транзитною вздовж Волги й Дону. Під контролем Хазарії були торгівельні міста Причорномор’я, засновані ще греками – Пантікапей, Тмуторокань, Фанагорія. Тут процвітали ремесла, релігія мешканців міст була різноманітною – були тут і язичники, і мусульмани, й іудеї. В певний час іудаїзм став навіть державною релігією Хазарії. З Руссю Хазарія підтримувала тісні контакти економічного та військового характеру, згодом конкуренція між цими державами призвела до розгрому Хазарії Святославом, після чого центри торгівлі хазар опинились під контролем Русі і виникло Тмутороканське князівство на землях Приазов’я.

На зміну хазарам з’являються печеніги. Вони відомі з часів князя Ігоря, від них загинув Святослав у 972 р. Стосунки з печенігами переважно зводились до військових конфліктів, для захисту від них Русь мусила будувати систему укріплень та засновувати захисні фортеці. Однак печеніги виступали своєрідним фактором міжнародної політики того часу – надзвичайно войовничі, вони використовувались різними державами в війнах як союзники за певну частку військової здобичі. Так, часто їх використовувала Візантія проти Русі та Болгарії, однак були випадки, коли печеніги виступали союзниками руських князів проти Візантії.

З ХІ ст. на кордонах Русі з’являються половці. Тюркські племена, що займали територію від Волги до Дунаю, становили своєрідне державне утворення. Жили переважно кочовим скотарством та війною. Із ними Русі довелось витримати тривалі війни протягом ХІ-ХІІ ст., особливо жорстоке протистояння характеризує 6070-ті рр. ХІІ ст., однак поступово налагоджувались союзницькі відносини, укладались міжетнічні шлюби, частина половців почала осідати на землю і приймати християнство.

В той час, коли руські князі воюють з половцями, а окремі землі Русі все далі йдуть у напрямку створення своєрідних варіантів державності й культури, далеко на сході зароджується нова держава – Велика Орда, правителем якої стає Темучин (Чингізхан). Заснована на цілковитій покорі, централізованій владі, жорстокій дисципліні, спираючись на неймовірну витривалість та самовідданість своїх воїнів, ця держава починає завойовувати території довкола себе. В 1209-1210 рр. було завойовано царство тангутів, у 1211 розпочалось завоювання однієї з частин Китаю – імперії Цзинь. Китай опирався ще довго, до 1234 р., але монголи одночасно розпочали новий похід – протягом 1219-1221 рр. було завойовано Середню Азію. Інерція цього походу призвела монголів до першої сутички з половцями. Розгромлений половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів, які переважно вже були союзниками, а не ворогами. Битва на річці Калка в 1223 р. докладно описана в руських літописах, і поразка, якої зазнали руські воїни, стала початком кінця політичної історії Русі.

На деякий час монголів затримала смерть Чингізхана та вибори нового правителя. Імперія монголів була поділена на кілька великих частин-улусів, і Русь та інші європейські держави, які планувалося завоювати, опинилась під правлінням онука Чингізхана – Бату, відомого в наших літописах як хан Батий. Завоювання Русі, розпочате ним в 1236 р., не зустріло організованого опору – князі різних земель вже не відчували обов’язку спільно виступати проти ворога, скоріше радіючи послабленню сусідів. Один за одним міста Русі було захоплено монголами. У 1240 р. було захоплено Київ, згодом Волинь і Галичину. У 1241 р. частина монгольського війська увійшла до Польщі і вчинила там страшні спустошення, друга частина через Карпати вдерлась в Угорщину і так само спричинила тут катастрофу. Після Угорщини монгольська армія рушила на Словаччину та Чехію, а у 1242 р. вийшла до Адріатичного моря. Від остаточного знищення Європу врятувала смерть верховного хана – Батий, покинувши все, поспішив взяти участь у виборах нового правителя. Через Боснію, Сербію, Болгарію та Причорномор’я монголи дійшли до Волги, де Батий заснував столицю власної держави, що згодом отримає назву Золотої Орди.

Стосунки з Ордою у кожної з частин Русі складались по-різному. Цим згодом визначились певні особливості політичного устрою й культури окремих князівств, а з часом і різні варіанти культурної ідентичності їх мешканців. Псковська, Полоцька та Новгородська землі практично не були зачеплені монгольською навалою, однак потрапили в орбіту експансії Тевтонського ордені хрестоносців, що підштовхнуло їх до тісного зближення з Литвою. Рязанське, Володимиро-Суздальське та інші князівства Північно-Східної Русі перебували під постійною загрозою монгольських нападів і були найбільш підконтрольні Золотій Орді. Це призвело до практично повної відірваності цих земель від європейських культурно-політичних процесів на досить довгий час, а в наступних століттях – до формування своєрідної ідентичності, пов’язаної одночасно із східними та західними традиціями. Водночас князі Володимиро-Суздальського, а згодом Московського князівства змогли використати Орду в якості союзника для підкорення сусідніх руських земель, внаслідок чого вже в XV ст. виникла централізована держава – Велике князівство Московське.

Київщина, Чернігівщина та Переяславщина були виснажені попередньою боротьбою за першість і зустріли монголо-татар послабленими. В той же час князі цих земель намагались чинити спротив завойовникам, внаслідок чого були жорстоко зруйновані, а їхнє населення частково знищено, частково емігрувало на інші землі. Тому на більше ніж сотню років, аж до 60-х років XIV ст., ці території зупинились в розвитку, а їх мешканці були зайняті виключно виживанням. У тому числі остаточно втратив своє політичне значення Київ як столиця Русі, залишившись тільки частиною історичної пам’яті. Згодом цьому великому місту судилося відродитись як центру державності, але вже значно пізніше, наприкінці XVI – на початку XVII ст., в козацькі часи.

Галицько-Волинське князівство напередодні монголо-татарської навали перебувало в одному з своїх найкращих періодів розвитку і на чолі його стояв такий непересічний політик, як Данило Галицький. Князівство зазнало тяжких втрат від монголів, проте йому вдалося досить швидко відновити свій потенціал і протягом ще століття не лише зберігати суверенітет, але й розвиватись, збільшувати територію, збагачувати культуру, зміцнювати економіку. Об’єктивні обставини сприяли все більш тісній інтеграції Галичини й Волині в європейські культурно-політичні процеси, і поступово ці території в своїй політичній та культурній системах мали не менше європейського, ніж власного національного, візантійський же спадок поступово відходив в історію. Головним наслідком боротьби галицьких князів проти Орди стало те, що Галицько-Волинському князівству судилося проіснувати як могутній державі ще більше століття після знищення монголами Києва і продовжити спадок Русі в наступні часи.

1. Котляр М. Князі-ізгої та удільна роздрібненість на Русі // Український історичний журнал. - 2011. - № 3. - С. 4 - 20

2. Котляр М. Шляхи християнства на Русь (легендарні й реальні) // Український історичний журнал. – 2008. - № 5. – С. 4 – 12.

3. Моця О. Київська Русь і країни Європи: характерні риси східнослов’янської державності, рівні міжнародних відносин та напрями контактів // Український історичний журнал. – 2007. - № 1. – С. 4 – 20.

4. Ричка В. Anni Mundi: Народження християнської країни // Український історичний журнал. - 2013. - № 5. - С. 24 - 40.

5. Шип Н.А. Дискусія про термін «Русь» // Український історичний журнал. – 2002. - № 6. – С. 92 – 108.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення має історична пам'ять про Київську державу в політичній свідомості сучасних українців?

2. Наведіть спільні та відмінні риси у розвитку Київської держави періоду централізованої монархії (кінець Х - перша половина ХІІ ст.) порівняно із Візантією та Європою тих часів.

3. Назвіть основні причини та наслідки запровадження християнства князем Володимиром Великим. Чи можна це назвати " цивілізаційним вибором" східних слов'ян"?

4. В чому сутність політичних процесів Київської Русі ХІІ-ХІІІ ст.? Чим пояснюється їх діаметрально протилежна оцінка в різні часи?

5. Охарактеризуйте роль степових народів у розвитку державності Київської Русі.