Старовинна пісня

Коли блазень, убраний в рясу самітника і підперезаний вузлуватим мотузком, з’явився

перед ворітьми замку Реджинальда Фрон де Бефа, чатовий запитав, хто він і навіщо

прийшов.

— Pax vobiscum! — відповів блазень.— Я покірливий чернець францисканського

ордену, прийшов надати останню втіху нещасним в’язням, які перебувають у стінах цього

замку.

— Хоробрий же ти, чернече, — сказав вартовий, — коли наважився прийти сюди; тут, за

винятком нашого п’яного капелана, вже двадцять років не кукурікали такі півні, як ти.

— Уже, будь-ласка, зроби милість, — сказав удаваний чернець, — скажи про мене

господареві замку. Повір, що він мене прийме охоче. А півень так гучно закукурікає, що

на весь замок буде чути.

— Гранмерсі! — сказав чатовий.— Але якщо мені дістанеться за те, що я полишив

варту заради твого доручення, я подивлюся, чи витримає сірячина ченця стрілу дикого

гусака.

Із цими словами чатовий вийшов із башточки і попрямував до великої зали замку

з нечуваною звісткою, що біля воріт стоїть святий чернець і просить дозволу негайно

увійти. На неабияке його здивування, господар наказав мерщій впустити святу людину,

і чатовий, спершу добре розставивши своїх товаришів-вартових охороняти браму, довго

не розмірковуючи, виконав наказ.

Всієї хоробрості і винахідливості Вамби ледь вистачило на те, щоб не розгубитися

у присутності такої людини, яким був страшний Фрон де Беф. Бідолашний блазень

вимовив своє «Рах vobiscum», на яке сильно розраховував під час виконанні своєї ролі,

таким тремтячим і кволим голосом, яким іще ніколи не виголошували цього вітання. Але

Фрон де Беф звик, щоб люди всякого стану тремтіли перед ним, тож боязкість удаваного

ченця не викликала жодних підозр.

— Хто ти, чернече, і звідки? — запитав він.

— Рах vobiscum! — повторив блазень.— Я бідний служитель святого Франциска, йшов

через ці ліси і потрапив до рук розбійників, як сказано в писанні — guidarn viator incidit in

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 267

latrones1, які відправили мене в цей замок виконати священний обов’язок при двох особах,

засуджених вашим високоповажним правосуддям на смерть.

— Так, так, — мовив Фрон де Беф.— А чи не можеш ти мені сказати, святий отче, чи

багато там цих бандитів?

— Доблесний пане, — відповів Вамба, — nomen illis legio — ім’я їм легіон.

— Ти мені просто скажи, скільки їх, чернече, бо ні твоя ряса, ані мотузок не захистять

тебе.

— На жаль, — сказав удаваний чернець, — cor meum eructavit2, що означає — я трохи не

вмер зі страху! Але здається мені, що всіх — і йоменів, і простолюдинів — там набереться

принаймні п’ятсот чоловіків.

— Як! — вигукнув тамплієр, який у цю хвилину увійшов до зали.— Так багато

злетілося цих ос? Тож час передушити цей шкідливий рій.

Він відвів господаря убік і запитав його:

— Знаєш ти цього ченця?

— Ні, — відповів Фрон де Беф, — він нетутешній, з дальнього монастиря, і я його не

знаю.

— У такому разі не передавай йому на словах того, що ти хотів доручити, — сказав

тамплієр.— Нехай він віднесе листа від імені де Брасі з наказом його вільній дружині

поспішити сюди. А тим часом, щоб цей чернець не здогадався, що відбувається насправді,

дозволь йому виконати своє завдання і приготувати саксонських свиней до бійні.

— Гаразд, так і вчинимо, — відповів Фрон де Беф і наказав служці провести Вамбу в ту

кімнату, де були Седрик і Ательстан.

Тим часом нетерпіння Седрика все зростало й зростало. Він ходив із кутка в куток

з виглядом людини, яка кидається в атаку або бере приступом фортецю. Він то гучно

скрикував, то волав до Ательстана, який, зважено й холоднокровно очікуючи результату

пригоди, спокійнісінько перетравлював вельми поживний обід. Вочевидь, питанням, чи

довго триватиме їхнє ув’язнення, він мало переймався, твердо сподіваючись, що, як

і всяке земне зло, колись і це скінчиться.

— Рах vobiscum! — мовив блазень, увійшовши до них.— Нехай буде над вами

благословення святого Дунстана, святого Дениса, святого Дютока та всіх святих!

— Увійди, ласкаво просимо, — сказав Седрик фальшивому ченцеві.— Навіщо ти

прийшов до нас?

— Я прийшов приготувати вас до смерті, — відповів блазень.

1 Один мандрівник потрапив до розбійників (лат.).

2 Моє серце промовило (лат).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 268

— Не може бути! — вигукнув Седрик, здригнувшись.— Які вони не є злостиві та

зухвалі, вони не наважаться чинити таку показну і безглузду розправу.

— На жаль, — сказав блазень, — покладатися на їхнє людинолюбство було б так само

марно, як стримувати коня, що поніс, шовковою ниткою замість вуздечки. Атому

подумайте гарненько, шляхетний Седрику, а також і ви, доблесний Ательстане, які гріхи

вчинили ви во плоті, бо сьогодні ж будете покликані до одвіту перед вище судилище.

— Ти чуєш, Ательстане? — запитав Седрик.— Зміцнімося духом для останнього

нашого подвигу, бо краще вмерти, як годиться чоловікам, аніж жити в неволі.

— Я готовий, — сказав Ательстан, — витримати все, що може вигадати їхня злість,

і піду на смерть так само спокійно, як пішов би обідати.

— Тож приступімо до святого таїнства, отче мій, — сказав Седрик.

— Зачекайте хвилинку, дядечку, — відповів блазень своїм звичайним голосом, — куди

це ви так швидко зібралися? Краще озирніться гарненько, перш ніж стрибати

в непроглядну пітьму.

— Дивно, — сказав Седрик, — цей голос мені знайомий.

— То голос вашого вірного раба і блазня, — відповів Вамба, скидаючи з голови

каптур.— Якби ви раніше послухалися моєї безглуздої поради, сюди не потрапили б.

Дослухайтеся ж хоч тепер до порад дурня, і ви недовго тут залишитеся.

— Як так, шахраю? — запитав Седрик.

— А ось як, — відповів Вамба.— Надягайте цю рясу і мотузок — адже саме вони

є ознакою мого священного сану — і спокійнісінько йдіть із замку, а мені залиште свій

плащ і пасок, щоб я міг посісти ваше місце і стрибнути за вас, куди доведеться.

— Ти маєш посісти моє місце? — перепитав Седрик, здивований такою пропозицією.—

Але ж вони тебе повісять, сердешний мій дурню!

— Хай чинять як знають, а там — як Бог звелить, — відповів Вамба.— Я сподіваюся,

що Вамба, син Безмозкого, може висіти на ланцюзі так само поважно, як ланцюг висів на

шиї у його пращура олдермена.

— Гаразд, Вамбо, я згоден прийняти твою пропозицію, лише з однією умовою, —

сказав Седрик.— Поміняйся одягом не зі мною, а з лордом Ательстаном.

— Ба, ні, присягаюся святим Дунстаном, — відповів Вамба, — це мені не пасує! Син

Безмозкого згоден постраждати, рятуючи життя синові Гереварда, але яка ж мені користь

вмирати через чоловіка, батько якого не був знайомий із моїм батьком?

— Негіднику, — сказав Седрик, — пращури Ательстана були владиками Англії!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 269

— Мені байдуже, ким би вони не були, — заперечив Вамба, — проте я не бажаю, щоб

мені скрутили голову заради його пращурів. А тому, мій добрий господарю, приставайте

швидше на мою пропозицію або дозвольте мені піти з цієї башти.

— Дозволь старому дереву всохнути, — вів далі Седрик, — аби збереглася краса цілого

лісу! Врятуй благородного Ательстана, мій вірний Вамбо. Кожен, у кому тече саксонська

кров, зобов’язаний це зробити. Ми з тобою разом віддамо себе на розправу жорстоких

гнобителів. А він, звільнившись із полону, збудить дух помсти в наших одноплемінниках

і відплатить за нас ворогам.

— Та ні, батечку, — сказав Ательстан, потискуючи йому руку. Кожного разу, коли якісь

небезпечні обставини розбурхували його думку і змушували до діяльності, почуття його

і дії були гідні його високого походження.— Ні, — повторив він.— Я радше погоджуся

цілий тиждень просидіти в цій залі на хлібі та воді, аніж скористаюся можливістю

врятуватися, яку вигадала відданість слуги для його господаря.

— От ви називаєте себе мудрими людьми, панове, — сказав блазень, — а я називаюся

дурнем. Проте, дядечку Седрику і братику Ательстане, дурень винесе ухвалу і тим

покладе край усім вашим суперечкам. Я все одно що Джонова кобила, яка нікому не дає

на себе сідати крім Джона. Я прийшов задля того, щоб урятувати свого господаря. Якщо

він відмовиться од моєї допомоги — ну що ж, піду додому, і справі кінець. Відданість не

можна перекидати з одних рук до інших, як кільце або кулю в грі. Я згоден гойдатися

в зашморзі, але не інакше, як замість мого родового господаря.

— Йдіть, шляхетний Седрику, — сказав Ательстан, — не втрачайте такої нагоди. Ваша

присутність там, поза стінами цього замку, надихне наших друзів і пришвидшить наш

порятунок, а якщо ви залишитеся тут, всі ми загинемо.

— А хіба там, за стінами, є надія на порятунок? — запитав Седрик, поглянувши на

блазня.

— Ще й яка надія! — вигукнув Вамба.— Знайте, що, натягнувши мій балахон, ви

одягаєтеся в мундир полководця. П’ятсот чоловіків зібралися під стінами цього замку,

і сьогодні я був одним із головних ватажків. Моя безглузда шапка правила за шолом,

а брязкальце — за маршальське берло. Ось побачимо, чи багато вони виграють, змінивши

дурня на розумну людину. Хіба що я побоююся, щоб вони, збагатившись мудрістю, не

втратили хоробрості. Отже, прощавайте, господарю, будьте милостиві до бідного Гурта

і згляньтеся над його собакою Ікланем, а мій ковпак повісьте на стіну в Ротервуді на

згадку про те, що я віддав своє життя за господаря як вірний… дурень.

Останнє слово він вимовив якось неоднозначно — чи то серйозно, чи жартома. Сльози

виступили на очах у Седрика.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 270

— Пам’ять про тебе житиме.— сказав він, — поки вірність і любов будуть у пошані на

цьому світі. Якби я не вважав, що знайду засіб урятувати Ровену і тебе, Ательстане, та

й тебе теж, мій бідолашний Вамбо, я не дав би умовити себе на таку справу.

Вони переодяглися, але тут у Седрика виникло нове запитання.

— Я не знаю жодної мови, крім свого рідного діалекту та декількох фраз по-

норманському; як же я видаватиму себе за справжнього ченця?

— Вся штука в двох словах, — сказав Вамба.— Що б не казали вам, відповідайте: «Рах

vobiscum!» При зустрічі або прощаючись, благословляючи або проклинаючи, повторюйте:

«Рах vobiscum!» — і все. Для ченця ці слівця так само необхідні, як мітла для відьми або

паличка для чарівника. Вимовляйте лише низьким голосом і значущо: «Рах vobiscum!» —

і проти цього ніхто не встоїть. Варта чи охорона, лицар чи зброєносець, піший чи

кінний, — байдуже: ці слова на всіх діють як закляття. Якщо мене завтра поведуть вішати

(в чому я ще дуже сумніваюсь), я неодмінно випробую силу цих слів на катові.

— Коли так, — сказав Седрик, — я миттю перекинуся на ченця. Рах vobiscum!

Сподіваюся, що запам’ятаю цей пароль. Шляхетний Ательстане, прощавай… Прощавай

і ти, мій сердего. Серце у тебе таке, що вартує будь-якої здорової голови. Я вас виручу —

або повернуся й помру разом із вами. Державна кров саксонських королів не проллється,

поки моя кров іще тече в моїх жилах. Не дам волосині впасти з твоєї голови, мій добрий

служко, який ризикував своїм життям, щоб урятувати господаря, хоч би довелося заради

цього пожертвувати своїм життям. Прощавай.

— Прощавайте, шляхетний Седрику! — сказав Ательстан.— Пам’ятайте, що ченці

ніколи не відмовляються попоїсти, якщо їм запропонують підкріпити сили.

— Прощавайте, дядечку! — додав Вамба.— Не забувайте про рах vobiscum.

Із такими напутніми словами Седрик вирушив у дорогу. Йому дуже швидко довелося

випробувати силу магічних слів, яких навчив його блазень. Пробираючись низьким

склепінчастим коридором до великої зали, він раптом побачив перед собою жіночу

постать.

— Pax vobiscum! — сказав удаваний чернець, намагаючись швидше пройти повз неї.

— Et vobis pater reverendissime1! — відповів йому ніжний жіночий голос.

— Я трохи глухуватий, — відповів Седрик саксонською і пробубонів собі під ніс: — Біс

би побрав дурня і його pax vobiscum! Вперше вистрілив — і відразу ж промахнувся.

Проте в ті часи досить часто траплялося, що духовні особи погано розуміли латину,

і співрозмовниця Седрика чудово знала це.

1 І вам мир, отче преподобний (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 271

— Прошу вас, преподобний отче, — вела далі вона вже саксонською, — будьте

милосердні, відвідайте пораненого полоненого і втіште його. За цю добру справу ваш

монастир отримає щедре подаяння, якого ще ніколи не отримував.

— Дочко моя, — відповів Седрик у великому збентеженні, — мені не можна залишатися

в цьому замку і втрачати час на виконання звичайних моїх обов’язків. Я повинен піти

якнайшвидше. Життя і смерть багатьох залежить від цього.

— Отче мій, благаю вас в ім’я обітниць, які ви на себе брали, не покиньте нещасного,

не відмовте йому в своїх порадах і допомозі! — не вгавала прохачка.

— Бодай мене чорт ухопив і засадив в Іфрін разом із душами Одіна і Тора1, — промовив

роздратований Седрик.

Він, імовірно, виголосив би ще декілька фраз в тому ж дусі, але їхня бесіда була

перервана грубим голосом Урфриди — тієї старої, що жила у відокремленій башточці.

— Що це означає, красунько? — звернулася вона до співрозмовниці Седрика.

— То так ти платиш мені за мою доброту, за те, що я дозволила тобі вийти з темниці?

Святого чоловіка довела до того, що він почав лаятися, щоб позбутися докучань юдейки!

— Юдейки! — вигукнув Седрик, намагаючись скористатися нагодою, щоб якось

спекатися їх обох.— Дай мені пройти, жінко! Не затримуй мене. Я тільки-но виконав

святий обов’язок і не хочу поганитися.

— Ходи сюди, отче мій, — сказала стара.— Ти нетутешній і сам не виберешся з замку.

Йди-но сюди, мені хочеться з тобою побалакати. А ти, дочко проклятого племені, йди до

хворого і доглядай за ним, поки я не повернуся. І горе тобі, якщо наважишся ще раз піти

звідти без мого дозволу!

Ребекка пішла геть. Урфрида, поступаючись її благанням, дозволила їй залишити

башту, а потім приставила її доглядати за пораненим Айвенго. Ребекка усвідомлювала,

яка небезпека загрожує полоненим, і не втрачала анінайменшої нагоди щось зробити для

їхнього порятунку. Почувши від Урфриди, що в цей безбожний замок завітав священик,

вона сподівалася, що він захистить ув’язнених. Саме тому вона й очікувала в коридорі

удаваного ченця. Але ми бачили, що спроба ця скінчилася невдало.

1 У давньоскандинавській міфології Тор був сином Одіна і вважався богом грому та блискавки.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 272