Розділ XXVIII

Це плем’я мандрівне, усім чуже,

Таємним величається знанням:

В морях, лісах, пустелях — хоч би де —

Вони знаходять сховані скарби,

А ними зібрані звичайні трави й квіти

Небаченої сили набувають.

«Юдей»

Ми змушені зробити невеличкий відступ, аби повідомити читачеві деякі відомості,

необхідні для розуміння подальшої розповіді. Втім, читач і сам, звісно, здогадався, що

Ребекка попрохала свого батька забрати Айвенго, залишеного без допомоги на арені,

і відвезти його до будинку Ісака на околиці Ашбі.

За інших обставин нічого не варто було б умовити Ісака погодитися на це. Від природи

він був чоловіком добрим і не здатним забути добро. Але над ним тяжіли вікові забобони

його гнаного племені.

— Праведний Аврааме! — вигукнув єврей.— Він добрий хлопець, і в мене серце

болить, коли я бачу, як кров просякає його вишивану куртку й тече по панциру, що таки

недешево обійшовся. Але взяти його до нашого будинку? Подумай гарненько, що ти

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 285

кажеш! Адже він християнин, а за нашими законами нам дозволяється вступати

в стосунки з іновірцями та язичниками лише в торгових справах.

— Не кажи так, любий батьку! — заперечила Ребекка.— Щоправда, нам не слід брати

участі в їхніх іграх та розвагах, але коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея.

— Шкода, я не знаю, що сказав би з цього приводу рабин Яків Бен Тудель! — сказав

Ісак.— Проте не можна допустити, щоб цей щирий хлопець до смерті сплив кров’ю!

Поклич Сифа та Рейбена, нехай несуть його в Ашбі.

— Ні, — мовила Ребекка, — його треба покласти на мої ноші, а я поїду верхи.

— Але тоді на тебе витріщатимуться ці нечестиві пси! — прошепотів Ісак, підозріливо

оглядаючи натовп лицарів і зброєносців.

Ребекка, заклопотана різними настановами, вже не слухала його, але Ісак схопив її за

рукав і впівголоса з жахом сказав:

— Праведний Аароне! А якщо хлопець не виживе? Якщо він помре під нашим дахом,

нас звинуватять у його смерті, і натовп роздере нас на клоччя.

— Не помре він, батечку, — відповіла Ребекка, обережно вивільнивши свій рукав із

пальців батька.— Він залишиться живий, якщо ми заберемо його, але якщо ми цього не

зробимо, то справді відповідатимемо за його загибель перед Богом і перед людьми.

— Ох, — зітхнув Ісак, — мені нестерпно боляче дивитися на кров, що точиться з його

ран, ніби кожна краплина — то золота монета, що витікає з мого гаманця. І чи мені не

знати, що праведна Міріам, дочка рабина Манасії з Візантії, чия душа в раю, навчила тебе

цілительству і ти чудово знаєшся на властивостях зілля та силі відварів. А тому роби як

знаєш. Ти в мене добра дівчина, послана мені як благословення Господнє, як радісна

пісня, і мені самому, і дому моєму, і всьому народу ізраїльському.

Однак побоювання Ісака не були марними. Шляхетний і великодушний вчинок Ребекки

дорогою назад до Ашбі привернув до неї увагу хижого Бріана де Буагільбера. Тамплієр

двічі повертав коня, щоб ще і ще раз помилуватися на прекрасну єврейку, а ми вже

бачили, яке враження справила на нього її краса, коли їй судилося потрапити до рук цього

безсовісного розпусника.

Ребекка, не гаючи часу, провела хворого в дім, який тимчасово винаймав її батько,

і власними руками змила і перев’язала рани Айвенго.

Адже відомо, що євреї — і чоловіки, і жінки — добре зналися на медичній науці в усіх

її різновидах і практикували з таким успіхом, що у випадках тяжких ран або хвороб

тодішні монархи і всемогутні барони нерідко зверталися по допомогу саме до мудреців

цього гнаного племені. Чарівна Ребекка ґрунтовно навчалася всьому, чому могли її

навчити одноплемінники; її природні здібності і сила розуму допомогли їй усе

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 286

запам’ятати, систематизувати і розвинути завдяки самостійності мислення набагато

глибше, ніж можна було очікувати від юної персони її статі того часу, коли вона жила.

Відомості з медицини і лікарської практики вона отримала від літньої жінки на ім’я

Міріам, дочки знаменитого єврейського рабина і лікаря. Міріам любила Ребекку, як

власну дочку. Ходили чутки, що вона передала Ребецці всі таємні пізнання, які отримала

від свого мудрого батька. Міріам стала жертвою марновірства і бузувірства тих часів. Але

її лікарські секрети перейшли у спадок обдарованій учениці.

Ребекка була наділена не лише красою, але й величезними знаннями і користувалася

надзвичайною пошаною серед свого народу, її прирівнювали до тих обдарованих жінок,

про яких згадується в священному писанні. Батько її, який і сам невільно захоплювався її

талантами любив її безмежно, надавав їй незрівнянно більше свободи, ніж було заведено

у євреїв, і не лише часто запитував у неї порад, але й часом, як ми вже бачили, діяв,

більше зважаючи на її думку, ніж на власну.

Коли Айвенго принесли до житла Ісака, він був безтями, оскільки втратив багато крові.

Ребекка, оглянувши рану і приклавши до неї свої ліки, сказала батькові, що якщо

у хворого не буде пропасниці, а бальзам старої Міріам не втратив своєї цілющої сили, то

можна не побоюватися за життя їхнього гостя і він зможе завтра ж вирушити з ними до

Йорка. Ісак трохи зніяковів від такої звістки. Його милосердя не розповсюджувалося далі

Ашбі. Він охоче залишив би тут пораненого християнина, доручивши його догляд тим

євреям, у яких він зупинився, запевнивши господарів цього будинку, що всі витрати

візьме на себе. Проте Ребекка була рішуче налаштована проти цього і навела цілий міх

вагомих заперечень.

Перш за все вона навідріз відмовилася передати до чужих рук склянку з дорогоцінним

бальзамом через побоювання, що таким чином відкриється важлива лікарська таємниця.

Крім того, вона нагадала батькові, що Айвенго — улюбленець Ричарда Левине Серце.

А тим часом у разі повернення Ричарда до Англії Ісак, який забезпечував бунтівного

принца Джона грошима, тим паче потребуватиме могутнього захисника перед королем.

— Ти маєш рацію, Ребекко, — замислено мовив Ісак.— Нехай наш дім буде його

домом, поки він не вилікується від ран своїх. І коли той, хто називається Левиним Серцем,

повернеться до Англії, про що вже ходять чутки, тоді Вілфред Айвенго правитиме мені за

мур, щоб сховатися від королівського гніву.

Вечір уже добігав кінця, коли Айвенго опритомнів і почав усвідомлювати те, що

відбувається. Якийсь час він ніяк не міг зв’язно й послідовно уявити собі події

вчорашнього дня. Він відчував велику слабкість і біль від ран. У його пам’яті безладно

пробігали нечіткі спогади про удари мечів і списів, про жорстокі сутички, а у вухах

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 287

лунали бойові вигуки і брязкання зброї. Нарешті, зібравши всі сили, йому вдалося

відкинути запону від свого ліжка, незважаючи на біль, якого йому завдавали рани.

На свій подив, він побачив, що перебуває в кімнаті, чудово прибраній на східний

манер; йому в першу хвилину навіть здалося, що його під час сну перенесли назад до

Палестини. Це враження посилилося, коли важке драпірування піднялося, і до кімнати

прослизнула жінка в розкішному східному вбранні. Слідом за нею увійшов смаглявий

служник.

Поранений лицар зібрався був звернутися із запитанням до цього чарівного видіння,

але вона, приклавши тонкий пальчик до рубінових вуст, наказала йому мовчати. Слуга,

підійшовши до ліжка, розкрив пораненого, і прекрасна єврейка перевірила, чи не сповзла

зі свого місця пов’язка і чи немає якихось ускладнень. Вона виконала це з такою грацією,

так просто і скромно, що навіть найсуворіший прибічник моральності не знайшов би

в тому нічого образливого для жіночої гідності. Власне думка про те, що юна й гарна

дівчина залицяється до чоловіка і власноруч перев’язує йому рани, цілком нівелювалася

і зникала при спогляданні цієї добродійної істоти, яка з’явилася на допомогу

важкохворому, аби полегшити його страждання і врятувати від смерті. Ребекка зробила

декілька вказівок старому служнику, який часто допомагав їй доглядати за хворими; той

швидко і вправно їй корився.

Не намагаючись нічого з’ясувати, Айвенго безмовно скорявся всьому, що вона вважала

за потрібне для нього зробити. Та коли все закінчилось і красуня, яка була його лікарем,

зібралася йти, він не міг далі опиратися цікавості, що оволоділа ним, і сказав, звертаючись

до неї арабською (цю мову він вивчив під час мандрівок Сходом і вважав, що вона краще

за інші пасує для дівчини, яка стоїть перед ним в тюрбані та східному вбранні):

— Прошу вас, люб’язна дівчино, будьте ласкаві…

Проте тут вона перервала його промову мимовільною посмішкою, що на мить осяяла її

обличчя, зазвичай задумливе й сумне.

— Я живу в Англії, сер лицар, — сказала вона, — і розмовляю англійською, хоча за

походженням належу до іншої країни.

— Шляхетна дівчино, — почав Айвенго, проте Ребекка знову поквапилася його

перервати.

— Сер лицар, — сказала вона, — не використовуйте щодо мене титул шляхетності.

Краще відразу дізнайтеся, що ваша служниця — всього-на-всього бідна юдейка, дочка

саме того Ісака з Йорка, якому ви нещодавно надали заступництво, — і сумно зітхнула,

побачивши, як швидко шанобливе захоплення і навіть ніжність Айвенго поступилися

місцем прохолодному і не дуже глибокому почуттю вдячності за неочікувану допомогу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 288

Втім, Ребекка завдяки своїй м’якості й не подумала звинувачувати Айвенго в тому, що він

поділяв загальні забобони того часу і свого віросповідання, хай як боляче було їй бачити,

що він ставиться до неї як до представниці знедоленого племені. Навпаки, прекрасна

єврейка продовжувала з терпінням і відданістю доглядати за ним. Вона повідомила його,

що їм необхідно квапитися з від’їздом до Йорка і що Ісак вирішив і його взяти з собою та

доти піклуватиметься про нього, поки його здоров’я не буде остаточно відновлено.

Айвенго рішуче чинив опір цьому плану, посилаючись на те, що зовсім не бажає

завдавати своїм рятівникам клопоту.

— Хіба немає в Ашбі, — сказав він, — або де-небудь в околицях якогось Франкліна або

хоч би багатого селянина, який погодився б узяти на себе турботу про пораненого

земляка, поки він не зможе знову носити зброю? Невже немає поблизу саксонського

монастиря, куди б мене прийняли?.. Чи не можна принаймні перенести мене в Бертон, де

мені напевно надасть гостинність наш родич, настоятель абатства святого Вітольда?

— Безперечно, — відповіла Ребекка з сумною посмішкою.— Проте, сер лицар, якщо ви

не бажаєте позбутися свого лікаря, вам треба їхати з нами. Як вам відомо, юдеї вміють

лікувати рани, хоч і не завдають їх. А в нашому сімействі до того ж іще з часів царя

Соломона зберігаються деякі лікарські секрети, цілющу силу одного з яких ви вже

відчули. Жоден назарянин, вибачте, я обмовилася, сер лицар, жоден християнський лікар

в межах чотирьох британських морів не в змозі поставити вас на ноги швидше ніж за

місяць.

— А як швидко ти можеш зробити це? — з нетерпінням запитав Айвенго.

— За вісім днів, якщо будете терпляче і слухняно виконувати мої приписи, — відповіла

Ребекка.

— Присягаюся пречистою Дівою, — сказав Вілфред, — коли не гріх вимовляти її святе

ім’я в такому місці, тепер ні мені, ні іншому лицареві не час вилежуватися в ліжку. Якщо

ти виконаєш свою обіцянку, дівчино, я тобі заплачу. Добуду грошей і наповню шолом

срібними монетами.

— Я свою обіцянку виконаю, — сказала Ребекка, — і ти на восьмий день від цієї години

надягнеш свої ратні обладунки, якщо зробиш мені одну ласку замість обіцяного срібла.

— Якщо в моїй владі виконати твоє бажання, — відповів Айвенго, — і якщо честь

дозволяє християнському лицареві зробити це для особи твого племені, я з радістю

і вдячністю готовий задовольнити твоє прохання.

— Отож, — сказала Ребекка, — я лише про те й хочу просити, щоб ти надалі вірив, що

юдей здатен надати християнинові добру послугу, навзамін нічого не бажаючи, окрім

благословення великого Отця нашого, який однаково створив і юдеїв, і християн.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 289

— Грішно мені було б сумніватися в цьому, — відповів Айвенго.— Я без подальших

вагань і запитань покладаюся на свою майстерність, твердо сподіваючись, що завдяки тобі

на восьмий день надягну свій панцир. А зараз, мій добрий лікарю, скажи мені, чи не знаєш

ти чого нового про шляхетного Седрика Сакса та про його домашніх? Про ту гарну

пані… — він затнувся, ніби не наважуючись вимовити ім’я Ровени в домі єврея.— Про ту,

яка була обрана королевою турніру?

— Про ту, яку ви обрали, сер лицар, — сказала Ребекка.— Ваш вибір заслуговує на не

менше схвалення, ніж ваша відвага.

Незважаючи на те, що Айвенго втратив дуже багато крові, обличчя його спалахнуло

яскравим рум’янцем на думку, що, намагаючись приховати свої справжні почуття до

Ровени, він лише ясніше їх виявив.

— Я хотів поговорити не про неї, а про принца Джона, — сказав він.— Крім того, мені

хотілося б знати, куди подівся мій вірний зброєносець і чому він тепер не біля мене.

— А я скористаюся своєю владою лікаря і накажу вам мовчати, — сказала Ребекка.—

Будь ласка, уникайте усіляких тривожних думок, а я постараюся повідомити вам усе, що

ви бажаєте знати. Принц Джон перервав турнір і поспіхом вирушив до Йорка разом зі

своїми дворянами, лицарями та прелатами, правдою і неправдою зібравши стільки

грошей, скільки вони могли витиснути з тих, хто називається в тутешній країні багатіями.

Кажуть, що він має намір заволодіти короною свого брата.

— Ну, це йому не вдасться без боротьби, мовив Айвенго, підвівшись у ліжку, — якщо

хоч один вірнопідданий знайдеться в Англії. Я битимуся за Ричарда із найхоробрішими

з його супротивників.

— Але для того, щоб ви були спроможні це зробити, — сказала Ребекка, торкнувшись

його плеча, — ви повинні перш за все слухатися мене і лежати спокійно.

— Так, так, — сказав Айвенго, — настільки спокійно, наскільки можливо в ці неспокійні

часи. Ну, то що ж Седрик і його домашні? Розкажи швидше про шляхетного Сакса.

— Щойно у нас був його дворецький, — сказала єврейка.— Прибіг, захекавшись__________, до

мого батька по гроші, які батько винен Седрику за вовну. Від нього я дізналася, що

Седрик і Ательстан Конінгсбурзький пішли з будинку принца Джона у великому гніві

і негайно ж зібралися від’їжджати додому.

— А чи була з ними якась пані на цьому бенкеті? — запитав Вілфред.

— Леді Ровена, — відповіла Ребекка набагато точніше, ніж було поставлене

запитання, — не поїхала на бенкет до принца і тепер, зі слів того-таки дворецького,

вирушила до Ротервуда разом зі своїм опікуном. Що ж до вашого вірного зброєносця

Гурта…

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 290

— Ох! — вигукнув лицар.— Ти знаєш його ім’я?.. Та й як тобі не знати, — додав він

одразу, — коли ще вчора він отримав від тебе сотню цехінів, — як я тепер переконався,

лише завдяки твоїй шляхетності та щедрості!

— Не говори про це! — сказала Ребекка, сильно почервонівши.— Я сама бачу, як язик

легко виказує таємниці, які серце вважало б за краще приховати!

— Проте що стосується цих грошей, — мовив серйозно Айвенго, — честь зобов’язує

мене повернути їх твоєму батькові.

— Роби як знаєш, — сказала Ребекка, — але дочекайся, щоб минуло вісім днів, а доти не

думай і не кажи ні про що таке, що могло б уповільнити твоє одужання.

— Так, добра дівчино, — погодився Айвенго, — з мого боку було б невдячністю чинити

опір твоїм наказам. Ще слово про долю бідного Гурта, і більше я ні про що тебе не

запитуватиму.

— На жаль, я маю тобі сказати, сер лицар, що його взяли під варту за наказом

Седрика, — відповіла єврейка. Але, завваживши, що ця звістка справила на Вілфреда

гнітюче враження, вона негайно ж додала: — Втім, чашник Освальд казав мені, якщо Гурт

нічим не накличе на себе гніву господаря, то Седрик вибачить йому.

— Дай Боже, щоб так сталося! — сказав Айвенго.— Мені наче на роду написано

приносити нещастя кожному, хто буде прихильним до мене. Мій король вшанував мене

своєю увагою, наблизив до себе — і ось, як бачиш, рідний брат, який усім йому

зобов’язаний, піднімає зброю проти нього і хоче отримати його корону. Моя відданість

накликала гоніння на найпрекраснішу з жінок. А зараз мій батько в гніві і може вбити

бідного раба лише за його відданість і любов до мене. Ти бачиш сама, якого носія

фатальної долі хочеш лікувати й рятувати. Будь мудрою, відпусти мене, перш ніж

нещастя, що насідають мені на п’яти, як хорти, наздоженуть і тебе.

— Ні, — сказала Ребекка, — твоя слабкість і сум, сер лицар, примушують тебе

неправильно тлумачити волю провидіння. Ти повернувся до себе на батьківщину в такий

час, коли вона найбільше потребує сильної руки і вірного серця. Ти упокорив гордість

власних ворогів і ворогів короля в ту хвилину, коли вони особливо чванилися своєю

вищістю. Щоправда, ти важко постраждав при цьому, але хіба ти не бачиш, що Бог послав

тобі і допомогу, і лікаря, хоча обрав його з середовища зневаженого племені. Тому не

занепадай духом і вір, що провидіння зберегло тебе для чудесного подвигу, який ти

здійсниш для свого народу.

Ребекка пішла, щоб дати вказівки щодо майбутньої подорожі. Айвенго влаштували

в кінних ношах так, щоб дорога завдала йому якомога менше незручностей, хоча тут мало

що залежало від Ребекки. Ісак, який страшенно боявся грабіжництва на дорозі, мандрував

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 291

напрочуд хутко. Добре, що бальзам Міріам мав чудодійну силу, тож Айвенго не надто

страждав від швидкої їзди.

Але надмірна поквапливість Ісака в дорозі мала фатальні наслідки. Його наполегливі

вимоги їхати швидше спричинили невдоволення провідників. Ці найняті для охорони

сакси шанували властиві їхній нації звички до спокою та смачної їжі. Погодившись

супроводжувати Ісака в надії поласувати за його рахунок, вони були надзвичайно

розчаровані, коли виявилося, що той ніде не дозволяє зупинятися. Вони протестували

проти швидкої їзди і побоювалися загнати коней. Врешті-решт Ісак вкінець розсварився

з ними через надмірність вина й пива, що вони поглинали за кожною трапезою. І тому

коли дійсно настала тривожна хвилина і побоювання Ісака, здавалося, почали

справджуватися, його полишили невдоволені найманці, на захист яких він покладався, не

переймаючись тим, як привернути їх на свій бік.

Саме в цей час, як уже відомо читачеві, Ісака наздогнав Седрик, а зразу потому вони всі

разом потрапили до рук де Брасі та його товаришів. Спочатку ніхто не звернув уваги на

кінні ноші. Проте де Брасі у пошуках леді Ровени вирішив зазирнути в них. Яким же було

його здивування, коли замість леді Ровени він виявив там пораненого лицаря! Вважаючи,

що його взяли в полон саксонські розбійники, і сподіваючись на популярність свого імені

серед саксонців, Айвенго поквапився назвати себе.

Суворі уявлення про лицарську честь іще остаточно не полишили де Брасі і,

незважаючи на всю його легковажність і розбещеність, забороняли йому вчинити

насильство над лицарем, який був у безпорадному стані. Так само він не міг віддати його

до рук Фрон де Бефа, знаючи, що той не зупиниться перед тим, аби за першої слушної

нагоди вбити людину, яка мала право на його маєток. Проте де Брасі не вистачило

й шляхетності, аби відпустити свого суперника на волю. Тим більше що і з поведінки леді

Ровени на турнірі, і ще раніше з чуток про те, що Седрик вигнав сина з дому, він знав про

прихильність леді Ровени до Айвенго.

Тому де Брасі виявився здатним лише на щось середнє між добром і злом. Він наказав

двом зі своїх слуг їхати обабіч нош і нікого не підпускати до них. Якщо їм докучатимуть

розпитуваннями, він велів їм казати, що це порожні ноші леді Ровени, в які поклали

одного з їхніх товаришів, пораненого під час бою. Після приїзду в Торкілстон, поки

тамплієр і Фрон де Беф були поглинені своїми справами, один — спрямувавши свою

увагу на гроші Ісака, а інший — на його дочку, слуги Моріса де Брасі перенесли Айвенго,

продовжуючи називати його пораненим товаришем, до однієї з віддалених кімнат замку.

Такі ж точно пояснення були надані й господареві, коли він зажадав, щоб вони йшли на

стіни і взяли участь в захисті замку.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 292

— Поранений товариш! — гнівно вигукнув барон.— Не дивно, що хлопи та йомени

наважуються брати в облогу баронські замки, а блазні та свинарі кидати шляхтянам

виклик, тоді як воїни перетворюються на доглядальниць при хворих, а бійці з вільної

дружини наймаються стерегти вмираючого в ту хвилину, коли замок в облозі! Йдіть на

стіни, прокляті ледарі! — заволав він так гучно, що грізна луна прокотилася попід

склепінчастою стелею.— Я вам кажу, по місцях! Бо всі кістки вам переламаю цим

кийком!

Слуги похмуро відповіли, що й самі раді йти на стіни, аби Фрон де Беф узявся

виправдати їх перед господарем, який наказав їм доглядати за вмираючим.

— За вмираючим, шахраї! — кричав Фрон де Беф.— Кажу вам: ми всі перетворимося

на вмираючих, якщо не візьмемося до справи як слід! Я зараз пришлю вам заміну —

приставлю іншу доглядальницю до вашого мерзенного товариша. Гей, Урфридо!

Проклята стара! Гей, саксонська відьмо! Хіба не чуєш? Іди-но, доглянь за пораненим

негідником, якщо йому конче потрібен догляд, а ці шахраї нехай візьмуться до зброї! Ось

вам два арбалети та стріли. Ставайте біля бійниць і дивіться, щоб кожен постріл

потрапляв у саксонську голову!

Слуги де Брасі, які нудьгували від бездіяльності, з радістю вирушили на свої пости,

а турбота про пораненого Айвенго була покладена на Урфриду, або Ульріку. Але вона

в цей час була поглинена такими пекельними спогадами, усвідомленням пережитих образ

і сподіванням на помсту, що дуже охоче передала Ребецці обов’язок наглядати за

пораненим.