Розділ XXIV

Її візьму, як лев бере левицю.

Дж. Гоум «Дуглас»

Поки описані нами сцени відбувалися в різних куточках замку, єврейка Ребекка чекала

на вирішення своєї долі, зачинена у віддаленій відокремленій башті. Сюди її привели двоє

замаскованих слуг і заштовхнули до маленької кімнати, де вона опинилася віч-на-віч зі

старою чаклункою, яка, сидячи за пряжею, мурмотіла собі під ніс саксонську пісню в такт

своєму веретену, що танцювало по підлозі. Коли увійшла Ребекка, стара підвела голову

і вирячилася на гарну єврейку з тією злостивою заздрістю, з якою старість і потворність,

посилені хворобливим станом, поглядають на юність і красу.

— Забирайся геть, старий цвіркуне! — сказав один із супутників Ребекки.— Так

наказав наш шляхетний господар. Звільни цю кімнату для красуні.

— Отак, — буркнула стара, — отак нині вшановують за службу. Був час, коли одного

мого слова було достатньо, щоб кращого з воїнів зсадити з сідла і вигнати зі служби.

А зараз мені доводиться забиратися за наказом першого-ліпшого слуги!

— Досить розмов, Урфридо, — урвав її інший, — іди, і все. Накази пана слід виконувати

швидко. Були і в тебе ясні дні, а зараз твоє сонце закотилося. Ти тепер все одно що старий

бойовий кінь, якого пустили пастися на голий верес. Добре скакала ти колись, а нині хоч

підтюпцем потрусися, і то добре. Ану, ворушися!

— Бодай вас завжди переслідували погані провісники! Обидва ви нечестиві пси, —

сказала стара, — і поховають вас на псарні. Нехай демон Зернебок1 розірве мене на

шматки, якщо я піду з власної кімнати, перш ніж допряду цю вовну!

— Сама скажи про це господареві, стара відьмо, — відповів служник і пішов геть разом

зі своїм товаришем, залишивши Ребекку наодинці зі старою, якій мимоволі нав’язали це

товариство.

— Які ще бісівські справи вони задумали? — запитала стара, бурмочучи собі під ніс

і хижими очима поглядаючи скоса на Ребекку.— Здогадатися неважко: красиві очка, чорні

кучері, шкіра — як білий папір, поки чернець не наслідив по ній своїм чорним зіллям. Так,

легко вгадати, навіщо її привели в цю віддалену башту: звідси не почуєш жодного крику,

все одно що з-під землі. Тут по сусідству з тобою мешкають лише сови, моя красуне. На

твої крики звернуть уваги не більше, ніж на їхні. Чужоземка, здається, — вела далі вона,

поглянувши на костюм Ребекки.— З якої країни? Сарацинка чи єгиптянка? Чому не

відповідаєш? Коли вмієш плакати, мабуть, умієш і говорити.

1 Зернебок (Zernebock) був одним зі скандинавських божеств. Сучасні дослідники доводять, що ім’я

божества Zernebock походить від слов’янського Chernobog (Чорнобог).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 251

— Не сердься, матінко, — сказала Ребекка.

— Е, далі й питати нічого, — мовила Урфрида.— Лисицю впізнають з хвоста,

а юдейку — з говірки.

— Зроби велику милість, скажи, — запитала Ребекка, — чого мені ще чекати? Мене

притягнули сюди силоміць — можливо, вони збираються убити мене за те, що я сповідую

юдейську віру? Коли так, я з радістю віддам за неї своє життя.

— Ет, твоє життя, красунько! — відповіла стара.— Навіщо ж їм твоє життя? Ні, повір

моєму слову, твоєму життю не загрожує небезпека. А вчинять із тобою так, як колись

учинили з родовитою саксонською дівчиною. Невже ж для єврейки буде негоже те, що

вважалося гожим для саксонки? Поглянь на мене: і я була молодою і ще вдвічі

вродливішою за тебе, коли Фрон де Беф, батько нинішнього, Реджинальда, зі своїми

норманами узяв приступом цей замок. Мій батько та сім його синів затято билися, крок за

кроком захищаючи своє житло. Не було жодної кімнати, жодної сходинки, де б не стало

слизько від пролитої ними крові. Вони полягли, загинули всі до одного, і не встигли тіла

їхні захолонути, не встигла висохнути їхня кров, як я стала зганьбленою жертвою їхнього

переможця.

— Чи не можна якось врятуватися? Хіба немає можливості втекти звідси? — запитала

Ребекка.— Я б щедро — о, як щедро! — заплатила тобі за допомогу!

— І не думай, — сказала стара.— Є лише один спосіб піти звідси — через ворота

смерті; а смерть довго-довго __________не відчиняє їх, — додала вона, похитуючи сивою головою.—

Але хоч те втішає, що по нашій смерті інші будуть так само нещасні, як і ми. Ну,

прощавай, юдейко! Що юдейка, що язичник — все одно! Тебе спіткає така сама доля,

тому що ти потрапила до рук людей, які не мають ані жалю, ані сумління. Прощавай! Моя

вовна спрядена, а твоя лише починається.

— Стривай, зачекай, заради Бога! — молила Ребекка.— Зостанься тут! Лай мене, лай,

лише не йди! Твоя присутність все-таки буде мені якимось захистом!

— Присутність самої Матері Божої не захистить тебе, — відповіла стара, вказуючи на

зображення Діви Марії, що стояло в кутку.— Он вона стоїть, поглянь; дізнаєшся, чи

врятує вона тебе від твоєї долі.

З цими словами вона пішла, зловтішаючись, що робило її ще потворнішою, ніж

у хвилини звичної для неї похмурості. Вона замкнула за собою двері, і Ребекка ще довго

чула, як вона сварилася, насилу спускаючись по крутих сходах і проклинаючи кожну

сходинку.

Ребецці загрожувала набагато жахливіша доля, аніж леді Ровені. Якщо саксонська

спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 252

сподіватися, окрім грубощів. Зате на її боці були природжена сила волі, гострий розум і,

крім того, їй уже доводилося боротися з небезпекою. З раннього дитинства вона

вирізнялася твердою волею, спостережливістю і кмітливістю. Розкіш, якою оточував її

батько і яку вона бачила в будинках інших багатих євреїв, не заважала їй ясно

усвідомлювати, якими ненадійними були умови, в яких вони жили. Як і Дамокл1 на

сумнозвісному бенкеті, Ребекка невпинно бачила серед усієї цієї пишноти меч, що висів

на волосині над головами її одноплемінників. Такі роздуми поступово привели її до

тверезого погляду на життя і пом’якшили її характер, який за інших умов міг би стати

гордовитим і впертим.

Приклад і повчання батька привчили Ребекку до рівного і чемного поводження з усіма.

Щоправда, Ребекка не могла успадкувати його догідливість і підлабузництво, тому що

боязкість була чужою для її душі. Вона трималася з гордовитою скромністю, ніби

підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до

зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища,

ніж те, на яке їй дозволяв сподіватися деспотичний гніт релігійних забобонів.

Підготовлена таким чином до всіляких несподіванок, вона не розгубилася і цього разу.

Її становище вимагало великої присутності духу, і вона взяла себе в руки.

Перш за все вона ретельно оглянула кімнату і збагнула, що сподіватися на порятунок

втечею було марно. Кімната не мала жодних потаємних дверей і, розташована

у відокремленій башті з товстими зовнішніми стінами, вочевидь, не сполучалася з іншими

приміщеннями замку. Зсередини двері не замикалися ні на ключ, ні на засув. Єдине вікно

виходило на обрамлений зубцями горішній майданчик, що першої миті дало Ребецці

надію на можливість утекти звідси; але вона негайно переконалася, що звідти не було

ходу в жодні інші будівлі. Цей майданчик був збудований на кшталт балкона, захищеного

парапетом з амбразурами, де можна було поставити декілька стрільців для захисту башти

і бічної оборони.

Таким чином Ребецці залишилося тільки запастися терпінням і всю надію покладати на

Бога, до чого зазвичай вдаються видатні та благородні душі. Ребекка, хоч і була навчена

помилково тлумачити Священне Писання і перекручено розуміла обіцянки, дані Богом

обраному народові ізраїльському, але не помилялася, вважаючи тодішній період часом

випробування для євреїв і твердо вірячи в те, що прийде день, коли дітей Сіону покличуть

розділити блага, даровані іншим народам. Все, що відбувалося довкола неї, показувало,

1 Дамокл — придворний сиракузького тирана Діонісія (405–367 до н. е.), який вважав царя за

найщасливішого з людей. Діонісій дозволив Дамоклові один день насолоджуватися царським престолом.

Дамокл утішався, допоки на бенкеті не помітив над собою підвішений на кінській волосині оголений меч,

що символізував примарність благоденства. В сучасній мові «дамоклів меч» — синонім постійної і

невідворотної небезпеки.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 253

що їхнє справжнє становище було часом кари і всіляких гонінь, і найголовнішим їхнім

обов’язком вона вважала безмежне терпіння і покірливе знесення всіляких бід. І на себе

вона дивилася як на жертву, заздалегідь приречену на лихо, і з ранніх літ привчала свій

розум до думки про небезпеки, з якими, ймовірно, їй судилося зіткнутися.

Полонянка здригнулася та зблідла, коли на сходах почулися кроки. Двері тихо

відчинилися, і високий на зріст чоловік, одягнений так само, як і всі розбійники, які були

причиною її біди, повільно увійшов до кімнати і зачинив за собою двері. Насунений на

чоло капелюх приховував горішню частину його обличчя. Закутавшись у плащ так, що він

затуляв нижню частину обличчя, він мовчки стояв перед переляканою Ребеккою.

Здавалося, він сам соромився того, що мав намір учинити, і не знаходив слів, щоб

пояснити мету свого приходу. Нарешті Ребекка, зробивши над собою зусилля, сама

зважилася розпочати розмову. Вона простягнула розбійникові два дорогоцінні браслети

й намисто, які зняла з себе ще раніше, припускаючи, що, задовольнивши його

користолюбство, вона може задобрити його.

— Ось візьми, друже мій, — сказала вона, — і, заради Бога, змилуйся наді мною і моїм

старим батьком! Це коштовні речі, але вони ніщо у порівнянні з тим, що батько дасть тобі,

якщо ти відпустиш нас із цього замку, не завдавши образи.

— Чарівна квітко Палестини, — відповів розбійник, — ці східні перли поступаються

білині твоїх зубів. Ці діаманти виблискують, але їм не зрівнятися з твоїми очима, а відтоді

як я взявся до свого вільного ремесла, я дав обітницю завжди цінувати красу вище за

багатство.

— Не бери на душу такого гріха, — сказала Ребекка, — візьми викуп і будь

милосердним! Із золотом ти матимеш усілякі радощі, а скривдивши нас, зазнаєш мук

сумління. Мій батько охоче дасть тобі все, що ти попросиш. І якщо ти зумієш правильно

скористатися своїм багатством, із грошима ти знову посядеш місце серед чесних людей,

зможеш домогтися прощення за всі колишні провини і не матимеш необхідності грішити

знову.

— Гарно сказано! — мовив розбійник французькою, бо йому, мабуть, важко було

підтримувати розмову, розпочату Ребеккою по-саксонському.— Але знай, біла ліліє, що

твій батько наразі в руках майстерного алхіміка. Цей алхімік зуміє обернути на срібло

і золото навіть іржаві ґрати тюремної печі. Поважного Ісака випарюють у такому

перегінному кубі, який витягне всі його коштовності й без моїх прохань та твоїх молитов.

Твій же викуп має бути сплачений красою і коханням. Іншої плати я не визнаю.

— Ти не розбійник, — сказала Ребекка також французькою, — жоден розбійник не

відмовився б від такої пропозиції. Жоден розбійник у цій країні не володіє твоєю мовою.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 254

Ти не розбійник, а просто норман, мабуть, шляхетного походження. О, будь же

шляхетним на ділі та скинь цю страшну машкару жорстокості й насильства!

— Ти так добре умієш вгадувати, — сказав Бріан де Буагільбер, відгортаючи плащ

з обличчя, — ти не проста дочка Ізраїлю. Я назвав би тебе Ендорською чаклункою1, якби

ти не була такою молодою та вродливою. Так, я не розбійник, чарівна Трояндо Сарону.

Я чоловік, який радше здатен обвішати твої руки й шию перлами і діамантами, ніж

позбавити тебе цих прикрас.

— То чого ж тобі треба від мене, — запитала Ребекка, — якщо не багатства? Між нами

не може бути нічого спільного: ти християнин, я юдейка. Наш союз був би однаково

беззаконним в очах і вашої церкви, і нашої синагоги.

— Це справді так, — відповів тамплієр, розсміявшись.— Одружуватися з юдейкою!

О ні, хоч би вона була царицею Савською! До того ж нехай буде тобі відомо, прекрасна

дочко Сіону, що якби найхристиянніший із королів запропонував мені руку своєї

найхристияннішої дочки і віддав би Лангедок у посаг, я й тоді не зміг би з нею

одружитися. Мої обітниці не дозволяють мені кохати жодної дівчини інакше, як par

amours2, — так я хочу кохати й тебе. Я лицар Храму. Поглянь, ось і хрест мого священного

ордену.

— І ти насмілюєшся посилатися на хрест в таку хвилину! — вигукнула Ребекка.

— Якщо й так, — сказав тамплієр, — то чого тобі цим перейматися? Адже ти не віриш

у цей благословенний символ нашого порятунку.

— Я вірю в те, чого мене навчили, — заперечила Ребекка, — і нехай пробачить мені Бог,

якщо моя віра помилкова. Але яка ж твоя віра, сер лицар, якщо ти посилаєшся на свою

найбільшу святиню тоді, коли збираєшся порушити найурочистішу з ваших обітниць —

і лицарських, і релігійних?

— Ти проповідуєш дуже красномовно, о дочко Сираха! — сказав тамплієр.— Але, мій

чудовий богослове, твої юдейські забобони роблять тебе сліпою до наших високих

привілеїв. Шлюб був би серйозним злочином для лицаря Храму, але за дрібні грішки

я миттю можу отримати відпущення в найближчій сповідальні нашого ордену.

Наймудріший із ваших царів і навіть його батько, чий приклад повинен мати в твоїх очах

певну силу, мали щодо цього ширші привілеї, ніж ми, бідні воїни Храму Сіонського, які

здобули собі такі права тим, що так старанно його захищаємо. Захисники храму Соломона

можуть дозволити собі втіхи, оспівані вашим мудрим царем Соломоном.

1 За біблійним переказом Ендорська чаклунка на прохання ізраїльського царя Саула викликала привид

пророка Самуїла й передбачила цареві загибель у битві з філістимлянами (Перша книга царів, 28: 7–14).

2 Тобто беручи її за коханку, а не одружуючись (франц. заст.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 255

— Якщо ти лише для того читаєш Біблію і життєписи праведників, — сказала

єврейка, — щоб знаходити в них виправдання своїй розпусті і беззаконню, то чиниш такий

точно злочин, як і той, хто здобуває отруту з найздоровіших і найкорисніших трав.

Очі тамплієра виблискували гнівом, коли він слухав цей докір.

— Послухай, Ребекко, — сказав він, — досі я з тобою поводився м’яко. Тепер

я говоритиму як переможець. Я завоював тебе моїм луком і списом, і за законами всіх

країн і народів зобов’язана мені коритися.

— Відійди, — сказала Ребекка, — відійди і вислухай мене, перш ніж зважишся на такий

смертний гріх. Звісно, ти можеш мене здолати, тому що Бог створив жінку слабкою,

доручивши її заступництву чоловіка. Але через мене твоя ницість, тамплієре__________, стане

відомою всій Європі. Марновірство твоїх побратимів зробить для мене те, чого я не

домоглася б від їхнього співчуття. Кожній пресепторії, кожному капітулу твого ордену

буде відомо, що ти, мов єретик, грішив з юдейкою. І ті, які не здригнуться від твого

злочину, все-таки звинуватять тебе за те, що ти збезчестив свій хрест, зв’язавшись із

дочкою мого племені.

— Яка ти мудра, Ребекко! — вигукнув тамплієр, чудово усвідомлюючи, що вона каже

правду у статуті його ордену справді існували правила, що забороняли під загрозою

суворих покарань інтриги на зразок тієї, яку він розпочав. І бували навіть випадки, коли за

це виганяли лицарів з ордену, назавжди вкриваючи їх ганьбою.— Ти дуже розумна, але

гучно ж доведеться тобі кричати, якщо хочеш, щоб твій голос почули за межами цього

замку. А в його стінах ти можеш плакати, стогнати, кликати на допомогу скільки

хочеш — і все одно ніхто не почує. Лише одне може врятувати тебе, Ребекко: скорися

своїй долі і прийми нашу віру. Тоді ти посядеш таке місце, що безліч норманських леді

позаздрять блиску й красі коханої найкращого з хоробрих захисників святого Храму.

— Скоритися моїй долі! — мовила Ребекка.— Прийняти твою віру! Та що ж то за віра,

якщо вона виправдовує такого негідника? Як! Ти — найкращий воїн серед тамплієрів?

Підлий лицар! Чернець-клятвопорушник! Зневажаю тебе, плюю на тебе! Бог Авраама

відкрив засіб до порятунку своєї дочки навіть з цієї безодні ганьби!

З цими словами вона відчинила ґратчасте вікно, що виходило на горішній майданчик

башти, стрибнула на парапет і зупинилася на самому краю, над безоднею. Не чекаючи

такого відчайдушного вчинку, бо до цієї хвилини Ребекка стояла нерухомо, Буагільбер не

встиг ані затримати, ані зупинити її. Він спробував кинутися до неї, але вона вигукнула:

— Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю, або підійди, якщо хочеш! Але один крок

вперед — і я кинуся вниз. Моє тіло розіб’ється об камені цього двору, та я не стану

жертвою твоїх трубих пристрастей.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 256

Промовляючи це, вона піднесла до неба стиснені долоні, ніби молилася про

помилування душі своєї перед фатальним стрибком. Тамплієр завагався. Його рішучість,

що ніколи не поступалася ні перед чиєю скорботою і не знала жалю, змінилася

захопленням її твердістю.

— Зійди, — сказав він, — зійди донизу, навіжена дівчино. Присягаюся землею, морем

і небесами, я не завдам тобі образи!

— Я тобі не вірю, тамплієре, — кинула Ребекка, — ти навчив мене належно цінувати

чесноти твого ордену. У найближчій сповідальні тобі можуть відпустити і це

клятвопорушення — адже воно стосується лише честі зганьбленої юдейської дівчини.

— Ти несправедлива до мене! — палко вигукнув тамплієр.— Присягаюся тобі ім’ям,

яке ношу, хрестом на грудях, мечем, дворянським гербом моїх пращурів! Присягаюся, що

я не ображатиму тебе! Якщо не задля себе, то хоч заради батька свого зійди донизу.

Я стану йому товаришем, а тут, у цьому замку, йому потрібен могутній захисник.

— На жаль, — сказала Ребекка, — це я знаю. Але як можна на тебе покладатися?

— Нехай мій щит перевернеться догори дригом, нехай привселюдно зганьблять моє

ім’я, — сказав Бріан де Буагільбер, — якщо я дам тобі привід на мене скаржитися.

Я порушував багато законів, заповідей, але свого слова не ламав ніколи.

— Ну годі, я тобі вірю, — сказала Ребекка, сплигнувши з парапету і зупинившись біля

однієї з амбразур, або machicolles, як вони називалися в ті часи.— Тут я й стоятиму, —

вела далі вона, — а ти залишайся там, де стоїш. Але якщо ти зробиш хоч один крок до

мене, ти побачиш, що юдейка швидше довірить свою душу Богові, ніж свою честь —

тамплієрові.

Мужність і горда рішучість Ребекки, у поєднанні з виразними рисами вродливого

обличчя, додали її поставі, голосу і погляду стільки гідності, що вона здавалася майже

неземною істотою. У погляді її не було розгубленості, і щоки не зблідли від страху перед

такою жахливою і близькою смертю, навпаки — усвідомлення того, що тепер вона сама

господиня своєї долі, яскраво зарум’янило її смагляве обличчя і додало блиску її очам.

Буагільбер, чоловік гордий і мужній, подумав, що ніколи ще не бачив такої натхненної

і величавої краси.

— Помирімося, Ребекко, — сказав він.

— Помирімося, коли хочеш, — відповіла вона, — помирімося, але тільки на такій

відстані.

— Тобі нічого більше боятися мене, — мовив Буагільбер.

— Я й не боюся тебе, — сказала вона.— Через милість того, хто побудував цю башту

так високо, через милість його і Бога Ізраїлевого я тебе не боюся.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 257

— Ти несправедлива до мене, — вигукнув тамплієр.— Присягаюся землею, морем

і небесами, ти до мене несправедлива! Я від природи зовсім не такий, яким ти мене

бачиш — жорстоким, себелюбним, нещадним. Жінка навчила мене жорстокосердості,

а тому я й мстився завжди жінкам, але не таким, як ти. Вислухай мене, Ребекко. Жоден

лицар не брався за бойовий спис із серцем, відданим своїй панні більше, ніж моє. Вона

була дочкою дрібномаєтного барона. Все родинне надбання складалося

з напівзруйнованої башти, безплідного винограднику та кількох акрів виснаженої землі

в околицях Бордо. Проте ім’я її було відоме повсюди, де зі зброєю здійснювалися звитяги,

воно стало відоміше за імена багатьох дівчат, за якими обіцяли у посаг цілі графства.

Так, — вів далі він, у хвилюванні крокуючи туди й назад вузьким майданчиком і ніби

забувши про присутність Ребекки, — так, мої подвиги, небезпека, з якою я ставав віч-на-

віч, пролита кров прославили ім’я Аделаїди де Монтемар від королівських дворів Кастилії

і до Візантії. А як вона мені відплатила за це? Коли я повернувся до неї з почестями,

купленими ціною власної крові та праці, виявилось, що вона одружена з дрібним

гасконським шляхтичем, не відомим за межами його жалюгідного маєтку. А я щиро кохав

її й жорстоко помстився за свою зганьблену вірність. Але моя помста обернулася проти

мене самого. З того дня я відмовився від життя та всіх його принад. Ніколи я не матиму

родинного вогнища. На старість у мене не буде свого теплого кутка. Моя могила

залишиться самотньою, я не матиму спадкоємця, який би продовжив старовинний рід

Буагільберів. Біля ніг мого настоятеля я склав усі права на самостійність і відмовився від

своєї незалежності. Тамплієр лише на ім’я не раб, а насправді він живе, діє й дихає за

волею і наказом іншої особи.

— Хіба, — запитала Ребекка, — є такі переваги, які можуть відшкодувати таке повне

зречення?

— А можливість помсти, Ребекко, — відповів тамплієр, — а величезний простір для

честолюбних задумів?

— Кепська винагорода, — сказала Ребекка, — за зречення від благ, найцінніших для

людини.

— Не кажи цього! — вигукнув тамплієр.— Бо помста — це бенкет богів. І якщо правда,

як запевняють нас священики, що боги зберігають це право лише для себе, то це означає,

що вони вважають цю насолоду дуже цінною, щоб віддавати її простим смертним.

А честолюбство! Це така спокуса, яка здатна стривожити людську душу навіть серед

небесного блаженства… — Буагільбер помовчав з хвилину, потім продовжив: — На Бога,

Ребекко, та, яка віддала перевагу смерті над безчестям, повинна мати горду і сильну душу.

Ти повинна стати моєю. Ні, не лякайся, — додав він, — моєю ти мусиш стати добровільно,

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 258

за власним бажанням. Ти повинна погодитися розділити зі мною надії ширші, ніж ті, що

відкриваються з висоти царського престолу. Вислухай мене, перш ніж відповіси,

і подумай, перш ніж відмовишся. Лицар Храму втрачає, як ти справедливо сказала, свої

суспільні права і можливість самостійної діяльності, проте він стає членом такої могутньої

корпорації, перед якою навіть трони починають здригатися. Так одна краплина дощу, що

впала в море, стає складовою того непереборного океану, який підточує скелі й поглинає

королівські флотилії. Така ж усеосяжна сила нашої грізної ліги, і я далеко не останній із

членів цього могутнього ордену. Я один із головних очільників у ньому і можу

сподіватися з часом отримати жезл Великого Магістра. Лицарі Храму не задовольняються

тим, що можуть наступити п’ятою на шию розпростертого монарха. Це може зробити

і всякий ченець, який взуває мотузяні туфлі. Ні, наші важкі стопи піднімуться східцями

тронів, і наші залізні рукавички видиратимуть скіпетри із рук вінценосців. Навіть за

царювання вашого марно очікуваного месії розгубленим колінам вашого племені не

бачити такої могутності, до якої прагне моє честолюбство. Я шукав лише споріднену

душу, з якою би міг розділити свої мрії, і в тобі я знайшов її.

— І це ти кажеш жінці мого племені! — вигукнула Ребекка.— Схаменися!

— Не посилайся, — перервав її тамплієр, — на розбіжність наших вірувань. На таємних

нарадах нашого ордену ми сміємося з цих дитячих казок. Не думай, що ми довго

залишалися сліпими до дурниць наших засновників, які наказали нам відмовитися від

будь-якої насолоди життя в ім’я радості прийняти мучеництво, помираючи з голоду, від

спраги, чуми або від дротиків дикунів, даремно захищаючи своїми тілами голу пустелю,

яка має цінність лише в очах марновірних людей. Наш орден швидко засвоїв сміливіші

й ширші погляди і знайшов іншу винагороду за всі наші жертви. Наші величезні маєтки

у всіх королівствах Європи, військова слава, що гримить по всіх країнах і привертає

в наше середовище цвіт лицарства всього християнського світу, — все це слугує меті, яка

й не снилися нашим благочестивим засновникам, але ми зберігаємо це в таємниці від тих

слабкодухих і забобонних, які вступають до нашого ордену на підставі старовинного

статуту, ми використовуємо їх як сліпе знаряддя нашої волі. Але я більше не викриватиму

перед тобою наших таємниць. Я чую звуки сурми. Мабуть, моя присутність необхідна.

Подумай про те, що я сказав тобі. Прощавай! Не прошу вибачення за те, що погрожував

тобі насильством. Завдяки цьому я зрозумів твою душу. Лише на пробному камені

розпізнається щире золото. Я швидко повернуся, і ми ще поговоримо.

Він перетнув кімнату і почав спускатися сходами, залишивши Ребекку на самоті.

Навіть перед обличчям страшної смерті, на яку вона збиралася себе наразити, не зазнала

вона такого жаху який відчула, побачивши люте честолюбство відважного лиходія, до рук

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 259

якого потрапила. Коли вона повернулася в баштову кімнату, першим її поривом було

подякувати Богові за надане їй заступництво, благаючи Його й надалі захищати своїм

покровом її та її батька. Ще одне ім’я прослизнуло в її молитві: то було ім’я пораненого

християнина, якого доля передала в руки кровожерних людей, особистих ворогів його.

Щоправда, сумління дорікало їй за те, що, навіть звертаючись до Бога, вона в побожній

молитві згадувала про людину, з якою їй ніколи не судилося бути разом, про назарянина

і ворога її віри. Але молитва була вже вимовлена, і, які б не були забобони її одновірців,

Ребекка не хотіла від неї відмовитися.