Розділ XXXI

Товариші, востаннє до проламу —

Скріпімо мур англійськими тілами!..

Ви, йомени-добродії мої,

Вас Англія зростила — покажіть-но

Своє завзяття, доведіть, що гідні

Свого коріння.

В. Шекспір «Король Генріх V»

Седрик хоч і не дуже покладався на Ульріку, однак повідомив Чорного Лицаря та

йомена Локслі про дану нею обіцянку. Їх потішила звістка про те, що в фортеці у них

є спільник, який зможе допомогти їм доступитися до замку. І Чорний Лицар, і Локслі були

цілком згодні з саксом, що варто спробувати взяти стіни приступом, оскільки це єдина

можливість виручити бранців, які потрапили до рук жорстокого барона Фрон де Бефа.

Коли передова вежа була завойована, Чорний Лицар надіслав цю радісну звістку

йомену Локслі; він просив Локслі якомога уважніше спостерігати за облогою і зосередити

свої сили для раптової атаки. Для лицаря було особливо важливо не дозволити ворогові

провести вилазку: він знав, що погано озброєні і зовсім не навчені добровольці, якими він

командував, не зможуть стримати натиск досвідчених воїнів, із яких складався почет

норманських лицарів, оскільки ті не лише перевершували добровольців своїм озброєнням,

але й були навчені спокійної впевненості, що виробляється під впливом дисципліни

і тривалих військових вправ.

Лицар скористався хвилиною затишшя, аби спорудити плавучий міст, чи радше довгий

пліт, за допомогою якого він сподівався подолати рів. Будівництво такого плоту

затримувало подальший наступ, але ватажки не дуже шкодували про це, тим більше що

воно давало можливість Ульріці виконати свою справу.

Коли пліт був готовий, Чорний Лицар звернувся до своїх воїнів із такою промовою:

— Більше немає чого чекати, друзі мої. Сонце хилиться на захід, а я маю таку справу,

яка не дозволить мені провести з вами бодай іще один день. До того ж це буде диво, якщо

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 303

на допомогу супротивникові з Йорка не підоспіє кіннота. Нам слід поквапитися. Один із

вас піде до Локслі і скаже йому, щоб він починав стрілянину з луків із протилежного боку

замку і посувався вперед. А ви, справжні англійські серця, залишайтеся зі мною та

приготуйтеся спустити на воду пліт, щойно відчиниться брама вежі. Сміливо прямуйте за

мною по дошках і допоможіть мені розбити ген ті ворота в головній стіні фортеці. Ті з вас,

хто не бажає брати участі в цій справі або у кого немає відповідної зброї, нехай займуть

верхівку передової вежі, гарненько натягнуть луки та стріляють в кожного, хто з’явиться

на протилежному мурі замку. Шляхетний Седрику, ви очолите тих, що залишаються?

— О ні, клянуся душею Гереварда! — вигукнув сакс.— Я не можу бути очільником,

проте нехай буде проклята моя могила, якщо я не вирушу в наступ у перших рядах, куди

ви вкажете! Це моя війна, і я маю бути в центрі її.

— З Богом! — сказав Чорний Лицар.— Відчиняйте ворота і спускайте на воду

плавучий міст.

Ворота, що вели з передової вежі до рову і були розташовані навпроти воріт для

вилазок в головній стіні замку, раптово відчинилися. Пліт зіштовхнули на воду. Він

утворив упоперек рову слизький і небезпечний прохід, на якому поряд могло стати не

більше двох людей. Цілком усвідомлюючи, як важливо захопити ворога зненацька,

Чорний

Лицар, а за ним і Седрик сплигнули на плавучий міст і швидко перебралися на

протилежний берег. Тут лицар почав завдавати громових ударів сокирою у браму замку.

Від стріл і каміння, що сипалися згори, він був трохи захищений залишками підйомного

мосту, знищеного тамплієром під час відступу з передової вежі. Частина настилу цього

мосту разом із підйомними блоками так і залишилася прикріпленою до верхнього виступу

воріт, утворюючи щось на взірець дашка над Седриком і лицарем. Люди, які перетнули

плавучий міст назирці за лицарем, не потрапили під це прикриття. Двоє, пронизані

стрілами, були вбиті наповал, двоє інших упали в рів, решта хутко сховалися у вежі.

Становище Седрика і Чорного Лицаря було справді небезпечним. Воно було б іще

небезпечнішим, коли б не злагоджена допомога стрільців, які засіли в передовій башті:

вони буз упину обсипали стрілами бійниці на стінах, відвертаючи увагу захисників замку

і заважаючи їм обрушувати на обох ватажків метальні снаряди, що загрожували знищити

дашок над їхніми головами.

Тої ж миті нападники побачили червоний прапор, виставлений із вікна кутової вежі,

про яке Ульріка говорила Седрику. Відважний йомен Локслі, пробираючись у передове

укріплення, щоб дізнатися, як триває облога, першим помітив цей сигнал.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 304

— Святий Георгій! — вигукнув він.— Святий Георгій Переможець, що бореться за

Англію! Вперед, сміливі йомени! Чому ж ви залишили лицаря і шляхетного Седрика? Чи

ж вони удвох штурмуватимуть фортецю? Вперед, відважні йомени! Замок наш, у нас

є спільники всередині фортеці.

З цими словами він натягнув лук і прошив стрілою груди одного з воїнів, який за

наказом де Брасі почав зрушувати величезний камінь зі стіни, збираючись звалити його на

голови Седрика та Чорного Лицаря. Решта бійців розгубилися, побачивши, що жодна

зброя не може встояти проти страшного стрільця.

— Боїтеся, негідники? — вигукнув де Брасі.— Mount joye Saint Denis1! Дайте мені лом!

Він схопив лом і почав підважувати камінь, який був такий великий і важкий, що якби

впав донизу, то, напевно, зламав би опори підйомного мосту, які слугували прикриттям

для нападників, і, крім того, потопив би пліт, яким вони переправилися через рів. Усі

побачили небезпеку, і навіть найхоробріші (зокрема й хоробрий самітник) не

наважувалися ступити на пліт. Локслі тричі стріляв у де Брасі, і кожного разу стріла

відскакувала від його непробивної броні.

— Чорти б ухопили твої іспанські обладунки! — бурчав Локслі.— Були б вони

виготовлені англійським ковалем, мої стріли давно б прокололи їх наскрізь, як шовк або

полотно… — і він закричав на повний голос: — Гей, товариші! Друзі! Шляхетний

Седрику! Відступіть! Дайте їм повалити брилу!

Але вони не чули його голосу, оскільки гуркіт сокири лицаря, який трощив браму, міг

би заглушити і двадцять бойових труб. Щоправда, вірний Гурт скочив на місток і побіг

попередити Седрика про небезпеку або розділити його долю. Але попередження

прийшло б запізно, тому що величезний камінь починав вже хитатися і де Брасі врешті-

решт звалив би його донизу, якби біля самого його вуха не пролунав голос тамплієра:

— Нема ради, де Брасі: замок горить.

— Що сталося?! — вигукнув лицар.

— Уся західна частина охоплена полум’ям. Я пробував гасити, але марно.

Бріан де Буагільбер повідомив цю жахливу новину з суворим спокоєм, що був

головною рисою його вдачі; але не так прийняв цю звістку його здивований товариш.

— Святі спасенники! — сказав де Брасі.— Що робити? Обіцяю поставити святому

Миколаю в Лиможі свічник зі щирого золота.

— Не квапся зі своїми обітницями, — перервав його тамплієр.— Вислухай мене, веди

своїх людей униз, ніби на вилазку, відчини браму. Там на плоту лише двоє чоловіків,

перекинь їх у рів, а сам зі своїми людьми кидайся до передової вежі. Тим часом я підоспію

1 Хай береже нас святий Денис! (старофранц.) — давнє бойове гасло французів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 305

до зовнішніх воріт і атакуватиму вежу з іншого боку. Якщо нам пощастить знову захопити

цей пункт, будь упевнений, ми зуміємо захищатися доти, поки не прийдуть нам на

допомогу, або принаймні здамося на вигідних умовах.

— Це слушна думка, — мовив де Брасі.— Я своє завдання виконаю. А ти, тамплієре,

мене не видаси?

— Ось тобі моя рука і рукавичка, не видам, — відповів Буагільбер.— Але треба

поспішати! Швидше, в ім’я Господа!

Де Брасі нашвидку зібрав своїх людей і кинувся вниз, до брами, яку наказав розчинити

навстіж. Щойно це зробили, потужна сила Чорного Лицаря дозволила йому увірватися

всередину, незважаючи на опір де Брасі та його воїнів. Двоє перших вояків миттю впали

мертвими, а інших відтіснили назад, як не старався їхній очільник зупинити відступ.

— Худоба! — волав де Брасі.— Невже ви дасте двом людям забрати нашу єдину надію

на порятунок?

— Адже це сам біс! — сказав один старий воїн, ухиляючись від ударів Чорного Лицаря.

— А хоч би й біс! — заперечив де Брасі.— Чи до пекла ви хочете від нього тікати?

Замок палає, негідники! Нехай відчай додасть вам хоробрості, або пустіть мене вперед —

я сам упораюся з цим лицарем!

І справді, цього дня де Брасі постояв за свою лицарську честь і показав, що він гідний

слави, завойованої ним у міжусобних війнах того жахливого часу. Склепінчастий перехід

у стіні, куди вела брама, став ареною рукопашної сутички двох бійців. Гучно відлунювали

під кам’яним склепінням люті удари, яких завдавали вони один одному: де Брасі —

мечем, а Чорний Лицар — важкою сокирою. Нарешті де Брасі отримав такий удар,

частково відбитий щитом, що розтягнувся на кам’яній долівці.

— Здавайся, де Брасі, — мовив Чорний Лицар, схилившись над ним і здійнявши над

зубцями його забрала фатальний кинджал, яким лицарі позбавляли страждань поранених

ворогів (зброя ця називалася кинджалом милосердя), — здавайся, Морісе де Брасі, скорися

без вагань, бо тобі кінець!

— Не хочу здаватися невідомому переможцеві, — відгукнувся де Брасі кволим

голосом, — назви мені своє ім’я або вбий мене. Щоб ніхто не зміг сказати, що Моріс де

Брасі здався в полон безіменному простолюдинові.

Чорний Лицар прошепотів декілька слів на вухо повергненому супротивникові.

— Здаюся в полон, — відповів норман, переходячи від упертого тону до повної, хоча

й похмурої покірності.

— Йди в передову вежу, — сказав переможець владно, — і там чекай на мої накази.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 306

— Спочатку дозволь повідомити тобі, — сказав де Брасі, — що Вілфред Айвенго,

поранений і полонений, загине в палаючому замку, якщо не надати йому негайної

допомоги.

— Вілфред Айвенго, — вигукнув Чорний Лицар, — в полоні й гине! Якщо хоч одну

волосину на його голові обпалить вогонь, усі мешканці замку накладуть за це головою.

Скажи мені, в якій він кімнаті.

— Прямуй сходами нагору, вони ведуть до його кімнати. Якщо твоя ласка, я проводжу

тебе, — додав він покірним тоном.

— Ні, йди в передову вежу і чекай моїх велінь. Я тобі не довіряю, де Брасі.

Де Брасі підняв меч, що валявся на підлозі, зняв шолом на знак покірливості й,

перетнувши рів, віддав свій меч йомену Локслі.

Пожежа тим часом розгорялася дедалі сильніше; її спалахи поступово проникли в ту

кімнату, де Ребекка доглядала за пораненим Айвенго.

— Замок палає! — вигукнула Ребекка.— Пожежа! Як нам урятуватися?

— Біжи, Ребекко, рятуй своє життя, — мовив Айвенго, — а мені вже немає порятунку.

— Я не піду без тебе, — відповіла Ребекка.— Разом урятуємося або загинемо. Але,

Боже всесильний, мій батько… Батько! Яка доля чекає на нього?

У цю хвилину двері відчинилися навстіж, і на порозі з’явився тамплієр. Він мав

жахливий вигляд: позолочений панцир проломлений і заюшений кров’ю, а пір’я на

шоломі трохи обламане, трохи обгоріле.

— Нарешті я знайшов тебе, Ребекко! — сказав він.— Ти побачиш тепер, як я дотримаю

свою обіцянку ділити з тобою і горе, і радощі. Нам залишився один тільки шлях до

порятунку. Я подолав десятки перешкод, щоб указати тобі цей шлях, — вставай і негайно

йди зі мною.

— Одна я не піду, — відтяла Ребекка.— Якщо ти народжений від жінки, якщо є в тобі

хоч крапля милосердя, якщо твоє серце не таке жорстоке, як твоя залізна броня, — врятуй

мого старого батька, врятуй цього пораненого лицаря.

— Лицар, — відповів тамплієр із властивим йому спокоєм, — усякий лицар, Ребекко,

має скорятися своїй долі, хоч би йому довелося загинути від меча або вогню. І яке мені

діло до того, що буде з юдеєм?

— Лютий воїне, — вигукнула Ребекка, — я радше загину в полум’ї, ніж прийму

порятунок від тебе!

— Тобі не доведеться обирати, Ребекко: одного разу ти змусила мене відступитися, але

жоден смертний не доб’ється від мене цього двічі.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 307

Із цими словами він підхопив перелякану дівчину й поніс її геть із кімнати, незважаючи

на її відчайдушний крик і на погрози та прокляття, що посилав йому навздогін Айвенго:

— Тамплієре, підлий пес, ганьба свого ордену! Відпусти мерщій дівчину! Зраднику

Буагільбере! Це я, Айвенго, тобі наказую! Негіднику! Ти заплатиш мені за це своєю

кров’ю!

— Я, мабуть, не знайшов би тебе, Вілфреде, якби не почув твого крику, — раптом

мовив Чорний Лицар, який у цю мить увійшов до кімнати.

— Якщо ти справжній лицар, — відповів Вілфред, — турбуйся не про мене, а біжи за

тим викрадачем і врятуй леді Ровену і шляхетного Седрика.

— Усіх по черзі, — сказав Лицар, — отож тепер твоя черга.

І, підхопивши на руки Айвенго, він поніс його так само легко, як тамплієр поніс

Ребекку, добіг із ним до брами і, доручивши свою ношу двом йоменам, сам кинувся назад

до замку виручати решту полонених.

Серед сум’яття Седрик бігав по всьому замку у пошуках Ровени, а вірний Гурт,

щохвилини ризикуючи життям, наздоганяв його, щоб відвернути удари, спрямовані на

господаря. Шляхетному Саксові пощастило досягти кімнати його вихованки в ту хвилину,

коли вона вже зовсім зневірилася в можливості порятунку і, міцно притискуючи до грудей

розп’яття, сиділа в очікуванні неминучої смерті. Седрик доручив Ровену піклуванню

Гурта, наказавши провести її до передової вежі, шлях куди був уже звільнений від ворогів

і ще не був перегороджений пожежею. Покінчивши з цією справою, чесний Седрик

поспішив на виручку своєму другу Ательстану, твердо вирішивши за всяку ціну врятувати

останнього нащадка саксонського королівського роду. Але винахідливість Вамби вже

забезпечила свободу йому самому та його товаришеві.

Коли битва була в самому розпалі, Вамба почав волати щодуху: «Святий Георгій

і дракон! Святий Георгію Переможцю, стій за рідну Англію! Ура, наша взяла!» Щоб ці

крики були ще страшнішими, він почав гуркотіти іржавою зброєю.

Вартовий, який стояв у суміжній кімнаті, налякався і, розчинивши навстіж зовнішні

двері, побіг доповісти тамплієрові, що ворог увірвався до старої зали. Тим часом полонені

без будь-яких ускладнень вийшли в цю суміжну кімнату, а звідти пробралися на подвір’я

замку, де й розігралася остання сутичка.

Натхненні відчаєм і підбадьорені прикладом свого безстрашного ватажка, захисники

замку билися відважно й мужньо. Ребекка на коні була в самому центрі маленького

загону, і тамплієр, незважаючи на безладний кривавий бій, весь час піклувався про її

безпеку. Він безупинно обертався до неї і, не переймаючись тим, як захистити самого

себе, тримав перед нею свій трикутний щит. Час від часу він полишав її, вискакував

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 308

уперед, вигукуючи бойове гасло, перекидав на землю декількох передових бійців ворога

і негайно знову повертався до Ребекки.

Ательстан, який, як відомо читачеві, був великим ледарем, але не боягузом, угледівши

на коні жіночу постать, яку так ревно охороняв лицар Храму, уявив, що це леді Ровена

і що Буагільбер надумав її викрасти попри її відчайдушний опір.

Він миттю схопив із землі кий, що випав із рук вмираючого бійця, і, розмахуючи ним

праворуч і ліворуч, кинувся до загону тамплієра, кожним ударом збиваючи з ніг то того,

то іншого із захисників замку, що при його могутній силі, розпаленій раптовим нападом

люті, було неважко. Опинившись невдовзі за два кроки від Буагільбера, він голосно

гукнув до нього:

— Повертай назад, віроломний тамплієре! Віддавай зараз ту, якої ти не гідний

торкатися! Повертай, кажуть тобі, ти, розбійнику і лицеміре із розбійницького ордену!

— Собако! — вимовив Буагільбер, заскреготівши зубами.— Я покажу тобі, що значить

блюзнити проти священного ордену лицарів Храму Сіонського!

З цими словами він повернув коня і, змусивши його стати дибки, підвівся в стременах,

а в ту мить, коли кінь опускався на передні ноги, використавши силу його падіння, завдав

Ательстану нищівного удару мечем по голові. Гострий меч тамплієра розрубав її, як

тростинку. Ательстан замертво впав долілиць.

— Га! Босеан! — вигукнув Буагільбер.— Ось як ми розправляємося з тими, хто

ображає лицарів Храму. Хто хоче врятуватися — за мною!

І помчав через підйомний міст. Скориставшись плутаниною, викликаною падінням

Ательстана, він розсіяв стрільців, які намагалися зупинити його. За ним поскакали його

сарацини та п’ять-шість воїнів, які встигли схопитися на коней. Відступ тамплієра був тим

більше небезпечним, що ціла хмара стріл полетіла навздогін йому та його загону. Йому

вдалося доскакати до передової вежі, яку Моріс де Брасі повинен був захопити згідно

з їхнім попереднім планом.

— Де Брасі! — заволав він.— Де Брасі, ти тут?

— Тут, — відгукнувся де Брасі, — але я полонений.

— Можу я виручити тебе? — продовжував Буагільбер.

— Ні, — відповів де Брасі, — я здався в полон на милість переможця і стримаю своє

слово. Рятуйся сам. Сокіл прилетів. Тікай із Англії за море. Більше нічого не можу тобі

казати.

— Гаразд, — сказав тамплієр, — залишайся, коли хочеш, але пам’ятай, що і я стримав

своє слово.

Мовивши це, він поскакав далі, а за ним і його почет.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 309

Після від’їзду тамплієра решта захисників замку, яким не вдалося втекти з ним,

продовжували чинити відчайдушний опір нападникам, оскільки не сподівалися на

помилування. Вогонь швидко поширювався по всій будівлі. Раптом Ульріка, винуватиця

пожежі, з’явилася на верхівці однієї з бічних башт, немовби якась древня фурія, і гучно

заспівала бойову пісню, схожу на ті, що їх за часів язичництва виспівували саксонські

скальди на полях битв. Її розпатлане волосся розвівалося довгими пасмами, шалене

захоплення помстою виблискувало в очах, вона розмахувала в повітрі своєю прядкою,

ніби одна з фатальних сестер, за волею яких прядеться й уривається нитка людського

життя.

Сталь гострять сини Дракона,

Смолоскип — в дочки Генгіста!

Вогонь на гострім лезі грає —

Не для бенкету меч двосічний!

Не шлюбну постіль осяває

Блакитне полум’я предвічне!

Сталь гостріть! — круки у небі.

Смолоскип! — гука Зернебок.

Сталь гострять сини Дракона,

Смолоскип — в дочки Генгіста.

Над замком хмари понависли, і

Ячить орел в сліпому небі.

Ти не ячи, смертельний вісник, —

Бенкет готується для тебе.

Дочки Валгалли1 вже чекають —

Сини Генгіста їдуть в гості.

І бубни радісно заграють

В руках у дів простоволосих.

Спішить до замку не паломник,

А воїн у яснім шоломі.

І замок огортає присмерк,

І чорні скупчуються хмари,

Та скоро червінь вгору присне —

Вогонь у піднебесся вдарить.

Розвіє прапор пломенистий

Цей пожирач палаців пишних,

І полум’ям штандарт барвистий

На воїнів полеглих дише.

Він спрагло лиже кров, що змієм

Черленим з рани струменіє.

Хай гине все! Мечі здолали

Шоломи осяйні лицарські,

І панцирі списи протяли,

Й вогонь пожер палати царські.

Хай гине все! І рід Генгіста,

І гордовите ймення Горси.

Скорися долі, меч іскристий, —

Пий як вино криваві роси.

Ти на смертельному бенкеті

Танцюй під сполохи криваві.

Ні жаль, ні страх, ні милосердя

Твоєї не затьмарять слави.

Бо помста мить гуде у скронях,

1 Валгалла — у скандинавській міфології небесний палац для полеглих у бою, рай для хоробрих воїнів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 310

Й ненависть скоро охолоне…

Хай гину й я!

Нестримне полум’я перемогло тепер усі перешкоди і знялося до вечірніх небес одним

величезним вогняним стовпом. Його було видно здалеку. Падали __________вежа за вежею. Ще

довго на мурі маячіла постать саксонки Ульріки, та зрештою замок із жахливим гуркотом

обвалився, поховавши під вогненними руїнами Ульріку та її тирана.