Розділ XXXIV

К о р о л ь Й о а н н

Ось що тобі повідаю, мій друже:

Він — наче змій у мене на шляху,

І де нога моя би не ступила —

Він там. Тепер мене ти розумієш?

В. Шекспір «Король Йоанн»

Принц Джон давав у Йоркському замку великий бенкет і запросив на нього тих

шляхтичів і церковників, із чиєю допомогою сподівався заволодіти престолом свого брата.

Вальдемар Фіцурс, його хитрий і спритний помічник, таємно керував зібранням,

намагаючись підняти присутніх на відкритий виступ. Проте справа затримувалася через

відсутність декількох головних змовників. Задля успішного виконання такого задуму не

можна було обійтися без суворої наполегливості й запеклої хоробрості барона Фрон де

Бефа, без відваги й запалу Моріса де Брасі, а також бойового досвіду Бріана де

Буагільбера.

Принц Джон і його фаворит-порадник нишком проклинали їхню безрозсудну

поведінку, але не зважувалися діяти без них. Єврей Ісак також кудись зник, а з ним зникла

й надія на чималу суму грошей, яку принц хотів позичити в місцевих євреїв за його

посередництва. У таку критичну хвилину брак коштів міг стати фатальним.

Уранці наступного дня після падіння замку Торкілстон у Йорку почали поширюватися

чутки, нібито де Брасі, Буагільбера та їхнього союзника Фрон де Бефа чи то було взято

в полон, чи то вбито. Фіцурс сам повідомив принцові ці чутки, додавши, що вважає їх

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 330

дуже правдоподібними, позаяк загін лицарів, з яким вони збиралися напасти на Седрика

та його супутників, був зовсім невеличким.

Іншим разом принц визнав би таке насилля дуже потішним, але цього разу такий

учинок затримував виконання його власних задумів, а тому він почав проклинати його

учасників. Він гаряче торочив про дотримання законів, про порушення порядку

й недоторканності приватної власності, ніби його вустами промовляв сам король

Альфред.

— Свавільні грабіжники! — репетував принц.— Якщо я коли-небудь стану

англійським королем, я вішатиму таких неслухів на підйомних мостах їхніх власних

замків!

— Але для того, щоб стати англійським королем, — холоднокровно __________мовив присяжний

радник принца, — необхідно, щоб ваша світлість не лише терпляче зносила свавілля цих

грабіжників, але й стала їхнім удаваним захисником, незважаючи на те, що вони раз у раз

порушують закони, які ви маєте намір охороняти з таким похвальним сумлінням. Що там

казати, велика була б для нас вигода, якби неотесані сакси здійснили наміри вашої

світлості й перетворили підйомні мости феодальних замків на шибениці! А цей Седрик —

саме така людина, якій це може спасти на думку. Вашій світлості добре відомо, що для

нас було б небезпечно розпочинати виступ, не маючи у своїх рядах барона Фрон де Бефа,

де Брасі й тамплієра, а з іншого боку, ми зайшли задалеко, щоб відступати.

Принц Джон роздратовано ляснув себе долонею по чолу й почав широко крокувати

кімнатою.

— Негідники, — лементував він, — зрадники! Полишили мене в таку важливу хвилину!

— Доречніше їх назвати бабіями, — мовив Вальдемар, — тому що вони переймаються

дрібницями замість серйозної справи.

— Як же ж учинити? — запитав принц, зупиняючись перед Вальдемаром.

— Всі необхідні веління я вже роздав, — відповів Фіцурс.— Я не прийшов би до вашої

світлості розповідати про таку неприємність, якби не зробив усього, що було в моїх силах,

аби зарадити справі.

— Ти завжди був моїм добрим янголом, Вальдемаре, — з полегшенням зітхнув

принц.— Якщо я матиму такого канцлера, моє царювання буде прославлене в літописах

цієї країни. То як же ти розпорядився?

— Я наказав Луї Вінкельбранду, старшому помічникові Моріса де Брасі, сурмити збір

дружини, сідати на коней, розгорнути прапор і скакати до замку барона Фрон де Бефа

визволяти наших друзів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 331

Принц Джон почервонів, як неслухняна й розпещена дитина, яка вважає, що її

ображають.

— Клянуся ликом Господнім, — вигукнув він, — чи не забагато ти на себе береш,

Вальдемаре Фіцурс? Яка зухвалість! Наказувати і в сурми сурмити, і прапор розгортати,

коли ми самі тут присутні й жодних наказів з цього приводу не віддавали!

— Даруйте, ваша високосте, — сказав Фіцурс, у душі проклинаючи порожнє

марнославство свого патрона, — але баритися не можна — кожна хвилина дорогоцінна,

а тому я й визнав за можливе розпорядитися особисто в справі, настільки важливій для

успіху вашої світлості.

— Вибачаю, Фіцурсе__________, — промовив поважно принц.— Добрий намір спокутує твою

необдуману поспішність… Але кого я бачу? Клянуся хрестом, це ж сам де Брасі! І в якому

дивному вигляді він постає перед нами!

І справді, це був де Брасі. Його обличчя розчервонілося від шаленої скачки, остроги

були закривавлені. Все його озброєння виказувало сліди нещодавнього запеклого бою:

воно було проломлене, зім’яте, у багатьох місцях обагрене кров’ю, заляпане болотом,

а пил густим шаром вкривав лицаря з голови до ніг. Відстебнувши шолом, він поклав його

на стіл і з хвилину стояв мовчки, ніби не наважуючись оголосити привезену звістку.

— Де Брасі, — запитав принц Джон, — що це означає? Говори, я тобі наказую.

— Говори, де Брасі, — сказав Фіцурс майже водночас із принцом.

— Ти завжди був мужньою людиною. Де тамплієр? Де Фрон де Беф?

— Тамплієр утік, — відповів де Брасі, — а барона Фрон де Бефа ви більше не побачите:

він загинув у розпеченій могилі, серед палаючих руїн свого замку. Я один урятувався.

— Дрижаки беруть від таких звісток, — мовив Вальдемар, — хоч ти й кажеш про

пожежу та полум’я!

— Гірша звістка попереду, — сказав де Брасі й, наблизившись до принца, мовив тихим

і виразним голосом: — Ричард тут, в Англії. Я його бачив і говорив із ним.

Принц Джон сполотнів, захитався, як людина, поранена в груди, й ухопився за спинку

дубової лави, щоб не впасти.

— Ти мариш, де Брасі, — вигукнув Фіцурс, — це неможливо!

— Це щира правда, — сказав де Брасі.— Я був його бранцем, він говорив зі мною.

— Ти розмовляв з Ричардом Плантагенетом1? — продовжував допитуватися Фіцурс.

— Так, із Ричардом Плантагенетом, — відповів де Брасі, — з Ричардом Левине Серце,

з Ричардом, королем англійським.

1 Дім Плантагенет, або Перший Дім Анжу — королівська династія, заснована Генрихом II, королем

англійським. Останнім королем династії був Ричард II.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 332

— І ти був його бранцем? — запитав Вальдемар.— Тож він виступає на чолі сильного

війська?

— Ні, він був лише зі жменею вільних йоменів, і вони не знають, хто він. Я чув, як він

висловлював намір розпрощатися з ними. Він приєднався до них лише для того, щоб

допомогти їм узяти замок Торкілстон.

— Так, так, — мовив Фіцурс, — у цьому видно всього Ричарда. Справжній мандрівний

лицар, завжди готовий на всілякі пригоди, мов який-небудь сер Гай або сер Бевіс1,

сподіваючись на власну силу та спритність. А важливі державні справи тим часом

занехаяні, і навіть життя його в небезпеці. Що ж ти пропонуєш, де Брасі?

— Я? Я пропонував Ричардові послуги моєї вільної дружини, але він відмовився.

Відведу своїх людей у Гулль, посаджу на судна й виїду з ними у Фландрію. У непевні

часи для військової людини скрізь знайдуться справи. А ти, Вальдемаре? Чи не час тобі

відкласти політику, взятися за спис і вирушити разом зі мною?

— Я застарий, Морісе. До того ж у мене дочка, — відповів Вальдемар.

— Віддай її за мене, Фіцурсе. За допомогою меча я зумію забезпечити їй усе, що

належить мати з її високим родоводом, — сказав де Брасі.

— Ні, — відповів Фіцурс, — я думаю сховатися в тутешньому храмі святого Петра.

Архієпископ — мій названий брат.

Поки вони розмовляли, принц Джон опам’ятався від заціпеніння, яке спричинила

несподівана звістка. Він уважно прислухався до розмови своїх прибічників.

«Вони мене зрікаються, — думав він.— Розсіялися, як сухе листя при першому пориві

вітру. Сили бісівські! Невже нічого не можна буде вдіяти, коли ці негідники покинуть

мене?»

Він помовчав, потім вибухнув удаваним сміхом, що додав воістину диявольського

виразу його обличчю та голосу, і цим перервав їхню розмову.

— Друзі мої! Клянуся ликом Святої Діви, я вважав вас мудрими людьми й хоробрими

воїнами. І що ж! Ви відмовляєтеся від багатства, від почестей, від радощів життя —

словом, від усього, що нам обіцяла шляхетна витівка. Відмовляєтеся в таку хвилину, коли

варто лише зробити один сміливий крок — і ми здобудемо перемогу.

— Не розумію, на що ви розраховуєте, — сказав де Брасі.— Тільки-но розлетиться

чутка, що Ричард повернувся, біля нього миттю збереться ціла армія, і тоді нам кінець. Я б

вам порадив, мілорде, тікати у Францію або шукати заступництва у королеви-матері.

— Я ні в кого не шукаю захисту! — гордовито відповів принц Джон.— Мені варто

сказати одне слово братові, і безпека мені гарантована. І хоч ви обидва, — і ти, де Брасі,

1 Сер Гай Ворикський та сер Бевіс Гемптонський — романтичні герої англійських балад.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 333

і ти, Вальдемаре Фіцурс, — не вагаючись зрікаєтеся мене, мені було б не дуже приємно

бачити, як ваші відрубані голови стирчать над Кліффордськими ворітьми. Ти гадаєш,

Вальдемаре__________, що хитрий архієпископ не викаже тебе навіть біля вівтаря, якщо таке

зрадництво допоможе йому вислужитися перед Ричардом? А ти, де Брасі, мабуть, забув,

що на шляху звідси в Гулль стоїть табором Роберт Естотвіль і граф Ессекський скликав

туди своїх прибічників? Якщо ми мали причини побоюватися цих збіговиськ ще до

повернення Ричарда, то як ти гадаєш — до кого пристануть тепер їхні ватажки? Повір

мені, в одного Естотвіля достатньо війська, щоб втопити тебе з усією твоєю вільною

дружиною у водах Гамбера.

Фіцурс і де Брасі зі страху перезирнулися.

— Нам залишається тільки одне, — вів далі принц, і обличчя його потьмарилося, як

темна ніч.— Той, кого ми боїмося, мандрує на самоті. Треба де-небудь наздогнати його.

— Тільки без мене, — поспішно відповів де Брасі.— Він узяв мене в полон і помилував.

Я не згоден понівечити жодного пера на його шоломі.

— Та хто ж тобі наказує завдавати йому шкоди? — різко сміючись, мовив принц

Джон.— Ти, мабуть, іще розповідатимеш, що я тебе підмовляю його вбити. Ні, в’язниця

краще. А де його буде ув’язнено, в Австрії чи в Англії, хіба не однаково? Він опиниться

в тому самому становищі, в якому був, коли ми розпочинали цю справу. Адже ми

замислили все це, сподіваючись, що Ричард залишиться в полоні в Німеччині. Відомо, що

дядько наш, Роберт, мешкав і помер у замку Кардиф.

— Так-бо воно так, — сказав Вальдемар, — але ваш пращур Генріх набагато міцніше

сидів на престолі, ніж це можливо для вашої світлості. Як на мене, найкраща в’язниця та,

ключ від якої зберігається в паламаря; немає кращого підземелля, ніж гробівець під

церквою. Більше мені нічого додати.

— Чи в’язниця, чи могила — мене це не стосується, — мовив де Брасі.— Я вмиваю

руки.

— Негідник! — вигукнув принц Джон.— Сподіваюся, ти не повідомиш йому про нашу

бесіду?

— Я ще ніколи не був нашіптувачем, — гордовито кинув де Брасі, — і не звик, щоб мене

називали негідником.

— Доволі, сер лицар, — втрутився Вальдемар.— А ви, ваша світлосте, вибачте

педантичність доблесного де Брасі. Я сподіваюся його вмовити.

— Даремно витрачатимеш своє красномовство, Фіцурсе, — похитав головою де Брасі.

— Ну годі, мій добрий сер Моріс, — вів далі хитрий дипломат.— Не сахайтеся, ніби

сполоханий кінь. Чого вам боятися?

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 334

— Та й упертий же ти, де Брасі! — крекнув принц Джон.— Невже ти мене залишиш

після всіх твоїх присягу відданості й сумлінності?

— Я не хочу вас залишати, — мовив де Брасі.— Я готовий служити вам, як личить

лицарському званню, на турнірах і на ратному полі. Але ці темні справи суперечать моїм

обітницям.

— Вальдемаре, підійди-но до мене ближче, — сказав принц Джон.— Який

я нещасливий принц! От у батька мого, короля Генріха, були вірні слуги: варто йому було

тільки сказати, що якийсь бунтар із духовного звання йому набрид, і кров Томи Бекета —

дарма що його визнавали святим! — пролилася на вівтар, біля якого він служив. Тепер

немає такої доблесті! Хоч у Реджинальда Фіцурса й залишився син, але він не успадкував

ані вірності, ані відваги свого батька.

— Ні, йому не бракує ні того, ні того! — заперечив Вальдемар Фіцурс.— Якщо більше

нікому виконати цю небезпечну справу, я беру її на себе, хоч мені легше було б напасти

на всіх святих, що згадуються у святцях, ніж підняти спис проти Левиного Серця. Де

Брасі, доручаю тобі підтримати бадьорий настрій серед наших союзників. Будь особистим

охоронцем принца. Якщо мені вдасться надіслати вам гарну звістку, успіх __________нашої справи

забезпечений. Прощавай, володарю, до кращих часів! Сказавши це, він вийшов із кімнати.

— Вирушає захоплювати в полон мого брата, — сказав принц Джон Морісуде Брасі, —

і при цьому не відчуває докорів сумління, наче йдеться про позбавлення волі якогось

саксонського Франкліна. Сподіваюся, що він суворо виконає наші веління і з належною

повагою поставиться до особи нашого любого брата Ричарда.

Де Брасі замість відповіді лише посміхнувся.

— Клянуся Пресвятою Дівою, — вів далі принц, — ми дали йому точні вказівки. Тільки

ти, можливо, не чув нашої розмови, тому що ми з ним стояли біля вікна. Я суворо наказав

йому берегти Ричарда, і горе Вальдемарові, якщо він знехтує мою волю!

— Чи не краще мені піти до нього, — сказав де Брасі, — і ще раз повторити веління

вашої світлості? Якщо я не чув ваших слів, то, можливо, й Вальдемар їх не розчув?

— Ні, ні! — сказав принц роздратовано.— Він розчув, повір мені. До того ж мені

потрібно з тобою побалакати. Ходи сюди, Морісе, дай мені спертися на твоє плече.

У цій дружній позі вони обійшли всю залу, і принц завів приятельську бесіду в такому

дусі:

— Якої ти думки про цього Вальдемара Фіцурса, мій милий де Брасі? Він сподівається

бути при мені канцлером. Але ми гарненько розважимо, перш ніж доручити таку важливу

посаду людині, яка не надто поважає нашу сім’ю, судячи з того, з якою охотою він узявся

захопити Ричарда. Ти, можливо, гадаєш, що трохи втратив нашу прихильність через те,

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 335

що так сміливо відмовився від цього неприємного доручення? Ні, Морісе. Моя повага до

тебе радше посилилася через твою чесність і твердість. Я вважаю, що заарештувати мого

бідолашного брата — не така велика заслуга, щоб за неї нагороджувати титулом канцлера.

А натомість ти своєю лицарською відмовою заслуговуєш жезл головного маршала.

Подумай-но про це, де Брасі, і виконуй свою справу.

— Примхливий тиран! — пробурмотав собі під ніс де Брасі, вийшовши від принца.—

Горе буде тому, хто тобі довіриться. Твій канцлер! Скажіть на милість! Той, хто

покладеться на твоє сумління, швидко стане жертвою. Проте головний маршал Англії, —

промовив він, простягаючи руку, ніби бажав підхопити цей жезл, і велично розпростуючи

плечі, — це таке звання, заради якого варто потрудитися.

Щойно де Брасі вийшов із його покою, принц Джон покликав слугу та звелів йому:

— Скажи Г’ю Бардону, нашому старшому розвідникові, щоб прийшов до мене негайно,

щойно поговорить із Вальдемаром Фіцурсом.

За дуже короткий час, протягом якого принц тривожними, швидкими кроками

походжав по кімнаті, старший розвідник з’явився до нього.

— Бардоне, — мовив принц, — що тобі наказував Вальдемар?

— Відіслати до нього двох відважних людей, які добре орієнтуються в північних

лісових хащах і вміють розшукувати сліди людини й коня.

— І ти можеш дати йому таких людей?

— Будьте певні, ваша світлосте, — відповів голова шпигунів.— Один — із Гексамширу,

він так само спритно вистежує злодіїв, як хорт чує слід пораненого оленя. Інший — із

Йоркширу; він на своєму віку постріляв чимало дичини в Шервудських лісах; знає кожну

стежину, кожен брід, кожну галявинку і яр звідси аж до Ричмонда.

— Ну, гаразд, — сказав принц.— А сам Вальдемар теж їде з ними?

— Звісно, ваша світлосте, — підтвердив Бардон.

— А хто ще при ньому? — запитав принц Джон безтурботно.

— Разом із ними поїдуть Торсбі Широкоплечий і Везерол, якого за його жорстокість

прозивають Стівен Сталеве Серце, і ще троє жителів півночі з колишнього загону Ральфа

Міддлтона.

— Добре, — мовив принц Джон і, помовчавши з хвилину, додав: — Бардоне, необхідно,

щоб ти встановив суворий нагляд за Морісом де Брасі, але так, щоб він про це не

здогадався. Час від часу доповідай нам, як він тримається, з ким розмовляє, що умишляє.

Не схиб, тому що відповідатимеш сам.

Г’ю Бардон вклонився і вийшов.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 336

— Якщо Моріс мене зрадить, — мовив принц Джон сам до себе, — якщо він мене

зрадить, як того можна очікувати, судячи з його поведінки, я з нього голову зніму, хоч би

в цю хвилину сам Ричард був біля воріт міста Йорка.