Розділ XXXVII

Страшний закон, що не давав ченцям

Невтішні заспокоїти серця;

Страшний закон, що, наче смертний гріх,

Засуджував ____________цілком невинний сміх;

Але страшніш, як тиранію він

Підніс — і видає за Божий чин.

«Середньовіччя»

Трибунал, перед яким мала з’явитися нещасна і ні в чому не винна Ребекка, був

розташований на помості величезної зали. На цьому помості на високому кріслі, просто

перед підсудною, сидів великий магістр ордену тамплієрів у розкішному білому вбранні;

в руці він тримав палицю — символ священної влади, увінчаний хрестом ордену. Біля ніг

його стояв стіл, за яким сиділи два капелани, до обов’язків яких входило вести протокол

процесу. Четверо пресепторів займали місця позаду крісла великого магістра і трохи

оддалік від нього; ще далі, на такій самій відстані від пресепторів, на простих лавах сиділи

рядові члени ордену, а за ними на тому ж помості стояли зброєносці в білосніжному

вбранні.

Картина була надзвичайно урочистою; за присутності великого магістра лицарі

прагнули відтворити на своїх обличчях, які зазвичай випромінювали військову відвагу,

поважність, що личить людям духовного звання.

По всій залі стояла варта, озброєна бердишами, і юрмилася безліч народу, що зібрався

подивитися на великого магістра і на чаклунку-єврейку.

Засідання відкрилося співом псалмів, у якому взяв участь Бомануар, приєднавши свій

глибокий, звучний голос, що не втратив сили, незважаючи на похилий вік великого

магістра. Коли спів скінчився, великий магістр поволі обвів очима збори і завважив, що

місце одного з пресепторів було вільне. Місце це належало Бріану де Буагільберу, який

полишив його і стояв біля однієї з лав, зайнятих лицарями. Лівою рукою він підтримував

свій плащ, ніби прагнучи приховати обличчя, в правій тримав меч, задумливо малюючи

його вістрям якісь знаки на дубовій підлозі.

— Нещасний, — мовив упівголоса великий магістр, кинувши на нього жалісливий

погляд.— Бачиш, Конраде, як він страждає через нашу святу справу? Ось до чого за

сприяння нечистої сили може довести хороброго і поважного воїна легковажний погляд

жінки! Бачиш, він не в змозі позирнути на нас. І на неї не може дивитися. Хтозна, чи не

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 348

біс його мучить в цю хвилину, що він із таким завзяттям виводить на підлозі ці

кабалістичні знаки?

Потім великий магістр підвищив голос і звернувся до зборів:

— Преподобні і хоробрі мужі, лицарі, пресептори, друзі нашого святого ордену, брати

і діти мої! І ви також, родовиті і благочестиві зброєносці, претенденти на чесний хрест!

Також і ви, наші брати во Христі, люди всілякого звання! Нехай буде відомо вам, що не за

браком особистої нашої влади скликали ми ці збори, бо я, покірний раб Божий, силою

довіреного мені берла наділений правом чинити суд і розправу в усьому, що стосується

блага нашого святого ордену. Проте коли скажений вовк забрів у стадо і зарізав одне ягня,

добрий пастир зобов’язаний скликати всіх своїх товаришів, щоб вони луками і пращами

допомогли йому знищити ворога. Атому викликали ми сюди юдейську жінку на ім’я

Ребекка, дочку Ісака з Йорка, — жінку, відому своїм чаклунством. Цим чаклунством

зіпсувала вона кров і потьмарила розум не простої людини, а лицаря. Побратим наш Бріан

де Буагільбер відомий не лише нам, але й усім тут присутнім як хоробрий і старанний

захисник хреста, який здійснив безліч доблесних подвигів у Святій Землі і багатьох інших

святих місцях, кров’ю язичників очистивши їх від осквернення. Не менше, ніж своєю

хоробрістю і військовими заслугами, прославився він серед братії і мудрістю своєю, тож

лицарі нашого ордену звикли бачити в ньому брата, до якого перейде цей жезл, коли

Господу завгодно буде позбавити нас від тягаря володіти ним. Коли ж ми почули, що цей

шляхетний лицар раптом зрадив статут нашого Храму і зв’язався з юдейською

дівчиною, — ми могли приписати все це лише диявольській мані або чарам. Якби ми

вважали інакше, ані високий сан його, ані особиста доблесть, ані його слава не

зашкодили б нам його суворо покарати, щоб викоренити зло. За всі богохульні гріхи

Бріана де Буагільбера слід було б викинути з нашого братства, хоч би він був правою

рукою і правим оком нашого ордену.

Великий магістр замовк. Зборами прокотився тихий гомін.

— Такою, — вів далі великий магістр, — була б важка кара, якою ми мали б покарати

лицаря Храму, який порушив стільки найважливіших статей нашого статуту з власної

волі. Якщо ж завдяки чаклунству лицар потрапив під владу сатани лише тому, що

легковажно поглянув на дівочу красу, ми маємо право радше сумувати через його гріхи,

ніж карати за них; ми повинні, наклавши на нього покарання, що допоможе йому

очиститися від беззаконня, всю вагу нашого гніву обернути на суд диявольський, той, що

мало не призвів до його остаточної загибелі. А тому виступайте вперед усі, хто був

свідками цих діянь, щоб ми могли з’ясувати, чи може правосуддя наше задовольнитися

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 349

покаранням нечестивої жінки, чи ми повинні з важким серцем покарати також і нашого

брата.

Викликали кількох людей, які засвідчити, що на власні очі бачили, як Буагільбер

ризикував життям, рятуючи Ребекку з палаючої будівлі, і як наражав себе на небезпеку,

піклуючись лише про неї. Палка відвага, проявлена лицарем заради порятунку Ребекки,

виходила, судячи з цих свідчень, за межі не лише розсудливості, але й найбільших

подвигів лицарської відданості.

Далі викликали пресептора обителі Темплстоу, який розповів про приїзд Буагільбера

з Ребеккою в пресепторію. Мальвуазен давав свідчення дуже обачно. Здавалося, він

всіляко прагне пощадити почуття Буагільбера, проте часом він вставляв у свою розповідь

такі натяки, які показували, що він вважає: лицар наче втратив розум. Тяжко зітхаючи,

пресептор покаявся в тому, що сам прийняв Ребекку і її коханця в свою обитель.

— Все, що я міг сказати на виправдання мого вчинку, — сказав він наприкінці, — вже

сказано мною на сповіді перед високопреподобним отцем великим магістром. Я з радістю

готовий прийняти будь-яке покарання, яке з його ласки буде накладене на мене.

— Ти добре сказав, брате Альберт, — зауважив Бомануар.— Твоє рішення не було

поганим, оскільки ти розсудив за благо вберегти від погибелі брата, що збився з вірного

шляху, але поведінка твоя була помилковою. Наш благочестивий засновник наказав нам

читати «Отче наш» тринадцять разів вранці і дев’ять разів увечері, а ти читай удвічі

більше. Тамплієрові тричі на тиждень дозволяється їсти м’ясо, а ти постуй усі сім днів.

Така єпитимія призначається тобі на шість тижнів.

З лицемірним виглядом щонайглибшої покірливості пресептор Темплстоу вклонився

владиці до землі і повернувся на своє місце.

— Тепер, браття, — мовив великий магістр, — буде доречно заглибитися в минуле цієї

жінки і перевірити, чи здатна вона чаклувати і наводити вроки на людей. Нехай ті, кому

щось відомо про життя і вчинки цієї жінки, зроблять крок уперед і свідчать про те перед

нами.

Із дальнього кутка зали долинув якийсь шум; на запитання великого магістра, що там

відбувається, йому відповіли, що в натовпі є каліка, якому підсудна повернула можливість

рухатися, вилікувавши його чудодійним бальзамом.

З натовпу виштовхнули наперед бідного селянина, вродженого саксонця. Він був

смертельно наляканий, очікуючи покарання зате, що його вилікувала від паралічу єврейка.

Проте лікування не було завершене: бідолаха досі міг пересуватися лише на милицях.

Украй неохоче, з гіркими сльозами він розповів, що він називається Гігг, син Снелля,

і що два роки тому, коли він проживав у Йорку і працював столяром у багатого єврея

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 350

Ісака, він раптом захворів і зліг; тоді Ребекка почала лікувати його якимсь бальзамом із

запахом прянощів, який повернув йому здатність рухатися.

— І дозвольте повісти вашій преподобній милості, — закінчив свідок, — не може того

бути, щоб ця дівчина мала злий намір, хоча й справді, на її біду, вона юдейка. Проте коли

я змащував шкіру її зіллям, я щоразу читав про себе «Отче наш» і «Вірую», і зілля від того

діяло не гірше.

— Мовчи, рабе, — відтяв великий магістр, — і забирайся геть!

Селянин тремтячою рукою поліз собі за пазуху і витягнув звідти маленьку баночку

з накривочкою, на якій було написано декілька слів єврейськими літерами. Для більшості

присутніх це було явним доказом, що сам диявол готував зілля. Бомануар перехрестився,

узяв у руки баночку і, добре знаючи східні мови, без зусиль прочитав напис: «Лев із

коліна Юди переміг».

— Дивовижна влада сатани! — мовив великий магістр.— Адже зумів же він обернути

священне писання на знаряддя богохульства, змішавши отруту з необхідною нам їжею! Чи

немає тут лікаря, який міг би нам сказати, з чого приготована ця чарівна мазь?

Двоє медиків, як вони себе величали, — один чернець, а інший цирульник, — вийшли

вперед і, роздивившись бальзам, оголосили, що склад цієї мазі їм абсолютно не відомий,

а пахне вона миррою і камфорою, а це, на їхню думку, східні трави. Після закінчення цієї

лікарської експертизи сакс покірливо попросив, щоб йому повернули мазь, що приносила

полегшення, але великий магістр, спохмурнівши, сказав:

— Краще бути прикутим до ліжка, ніж зцілитися, приймаючи зілля нечестивих

єретиків, і почати ходити.

— Ох, — мовив селянин, — як скаже ваша преподобна милість.

У цю хвилину великий магістр наказав Ребецці зняти покривало. Вона вперше

порушила своє мовчання і сказала з покірливою гідністю, що для дочок її племені

непристойно відкривати обличчя, якщо вони перебувають у колі незнайомців. Її ніжний

голос і покірлива відповідь викликали в присутніх почуття жалю. Варта кинулася вперед

із наміром здерти з неї покривало, але вона підвелася та вигукнула:

— Ні, заклинаю вас любов’ю до ваших дочок!.. На жаль, я забула, що у вас не може

бути дочок! То хоч би в пам’ять про ваших матерів, із любові до ваших сестер, заради

дотримання благопристойності, не дозволяйте так поводитися зі мною у вашій

присутності! Але я скоряюся вам, — додала вона з такою сумною покірністю в голосі, що

серце самого Бомануара здригнулося, — ви старійшини, і за вашим наказом я сама покажу

вам обличчя нещасної дівчини.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 351

Вона відкинула покривало і поглянула на них. На обличчі її відбивалася і соромливість,

і почуття власної гідності. Її дивовижна краса викликала загальний подив, і молодші

з лицарів мовчки перезирнулися. Ці погляди, здавалося__________, говорили, що надзвичайна краса

Ребекки набагато краще пояснює божевільну пристрасть Буагільбера, ніж її вдаване

чаклунство.

Викликали двох найманців, яких Альберт Мальвуазен заздалегідь навчив, що їм треба

казати. У першу хвилину обидва неначе розгубилися; проте Мальвуазен кинув на них

такий виразний погляд, що вони схаменулися і знову набули впевненого вигляду.

З точністю, яка могла б видатися підозріливою менш упередженим суддям, вони надали

цілий ряд свідчень. Більшість із них були суцільною вигадкою, інші стосувалися простих,

природних явищ, але про все це розповідалося так таємничо і з такими подробицями

й поясненнями, що навіть найбезневинніші події набували зловісного забарвлення. Всі ці

розповіді про звичайні речі були вислухані дуже серйозно і зараховані до розряду якщо не

прямих, то непрямих доказів, що підтверджували стосунки Ребекки з нечистою силою.

Великий магістр зібрав думки своїх радників і урочисто запитав Ребекку, що вона може

сказати проти смертного вироку, який він має намір зараз виголосити.

— Покликатися на ваше співчуття, — сказала прекрасна єврейка голосом, що

здригнувся від хвилювання, — було б, як бачу, марно і принизливо. Пояснювати вам, що

лікування хворих і поранених не може бути противне Богові, в якого всі ми віримо, було б

даремно. Доводити, що багато вчинків, у яких звинувачують мене ці люди, абсолютно

неможливі, безплідно: вочевидь, ви в них вірите. Так само безглуздо виправдовуватися,

що мій одяг, моя мова і мої звички чужі вам, бо властиві моєму народу — я мало не

сказала: моїй батьківщині, але, на жаль, у нас немає вітчизни. Я не виправдовуватимусь

навіть, звинувачуючи мого гнобителя, який стоїть тут і чує, як мене помилково

звинувачують, а його з тирана перетворюють на жертву. Нехай Бог розсудить мене з ним,

але мені легше прийняти будь-яку страту, яку вам заманеться присудити мені, ніж

вислуховувати пропозиції, з якими цей перевтілений диявол переслідував мене, свою

полонянку, беззахисну і безпорадну дівчину. Проте він однієї з вами віри, а тому

найменше його заперечення має у ваших очах більшу ціну, ніж урочисті клятви нещасної

юдейки. Отже марно було б намагатися обернути проти нього звинувачення, висунуті

проти мене. Але я запитую його — Бріане де Буагільбер, я звертаюся до тебе самого —

скажи, хіба всі ці звинувачення не хибні? Хіба все це не найжахливіший наклеп, такий

само безглуздий, як і смертоносний?

Запанувала тиша. Погляди всіх були спрямовані на Бріана де Буагільбера. Він мовчав.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 352

— Говори ж, — вела далі вона, — якщо ти чоловік, якщо ти християнин! Говори!

Заклинаю тебе вбранням, яке ти носиш, ім’ям, що дісталося тобі в спадок від пращурів,

лицарством, яким ти нахваляєшся. Честю твоєї матері, могилою і прахом твого батька!

Благаю тебе, скажи: чи правда все, що тут було сказано?

— Відповідай їй, брате, — мовив великий магістр, — якщо лише ворог роду людського,

з яким ти борешся, не здолав тебе.

В Буагільбері, здавалося, вирували суперечливі пристрасті, які спотворили його

обличчя судомою. Нарешті він із великим зусиллям, дивлячись на Ребекку, спромігся

вимовити:

— Сувій, сувій!

— Ось, — мовив Бомануар, — це справді незаперечне свідчення. Жертва її чаклунства

лише й могла послатися на фатальний сувій, накреслені заклинання, які змушують

мовчати.

Проте Ребекка інакше розтлумачила ці слова. Мигцем __________поглянувши на обривок

пергаменту, який вона й далі тримала в руці, вона прочитала написані там арабською

слова: «Проси захисника».

Гул, що прокотився зборами після дивної відповіді Буагільбера, дав час Ребецці не

лише непомітно прочитати, але й знищити записку. Коли шепіт стих, великий магістр

підвищив голос:

— Ребекко, — сказав він, — жодної користі не принесло тобі свідчення цього нещасного

лицаря, який, мабуть, досі перебуває у владі сатани. Що ти можеш ще сказати?

— Згідно з вашими жорстокими законами у мене залишається тільки один засіб до

порятунку, — сказала Ребекка.— Щоправда, життя було дуже важким для мене, принаймні

останнім часом, але я не хочу відмовлятися від Божого дару, якщо Господь дарує мені хоч

слабку надію на порятунок. Я заперечую всі ваші звинувачення, оголошую себе

невинною, а свідчення помилковими. Вимагаю призначення Божого суду, і нехай мій

захисник підтвердить, що правда на моєму боці.

— Але хто ж, Ребекко, — сказав великий магістр, — погодиться виступити захисником

юдейки, та ще й чаклунки?

— Бог дасть мені захисника, — відповіла Ребекка.— Не може бути, щоб у всій славній

Англії, країні гостинності, великодушності і свободи, де так багато людей завжди готові

ризикувати життям в ім’я честі, не знайшлося людини, яка захотіла б виступити в ім’я

справедливості. Я вимагаю призначення двобою. Ось мій виклик.

Вона зняла зі своєї руки вишиту рукавичку і кинула її до ніг великого магістра з такою

простотою і з таким почуттям власної гідності, які збудили загальний подив і захоплення.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 353