Розділ XXXIII

…Квіт воїнства мого,

Як справи в Тита Ларція ідуть?

М а р ц і й

Як в того, хто підписує закони,

Засуджує на смерть чи на вигнання,

Одного милує, а іншого карає.

В. Шекспір «Коріолан»

Риси обличчя й постава полоненого абата були комічною сумішшю ображеної гідності,

розгубленості та страху.

— Що це означає, добродії? — заговорив він так, що в його голосі разом відбилися всі

ці три почуття.— Ви християни чи турки, коли так поводитеся з духовними особами? Чи

знаєте ви, що означає manus imponere1 на слуг Господа? Ви пограбували мої скрині,

розірвали мою мереживну ризу найтоншої роботи. Інший на моєму місці відлучив би вас

від церкви, але я не злопам’ятний, і якщо ви тут-таки зволите подати моїх коней,

відпустите мою братію, повернете цілою мою поклажу, внесете сотню крон на обідні

в абатстві Жорво й дасте обіцянку не смакувати дичини до майбутньої Трійці, тоді я,

можливо, постараюся якось зам’яти цю божевільну витівку.

1 Покладати руки (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 322

— Преподобний отче, — сказав ватажок розбійників, — мені сумно навіть подумати, що

хтось із моїх товаришів міг так поводитися з вами, щоб навіяти вам охоту до такої

батьківської настонави.

— Яке там поводження! — заперечив абат, підбадьорений м’яким тоном Локслі.— Так

не можна обходитися й із породистим собакою, не лише з християнином, а тим більше

з духовною особою, та ще й пріором абатства Жорво! Вони відібрали у мене коштовності

на незліченно велику суму. До того ж один із них лаявся на своєму грубому північному

діалекті й заприсягся повісити мене на найвищому дереві в цьому лісі.

— Та невже заприсягся? У такому разі, преподобний отче, вам, мабуть-таки, доведеться

задовольнити його вимоги.

— Ви все жартуєте, — сказав пріор, розгубившись.— Я й сам неабиякий майстер

вдалого жарту. Однак цей жарт триває вже цілу ніч, тож час його припинити.

— Я тепер так само серйозний, як чернець у сповідальні, — відповів Локслі.— Вам

доведеться сплатити чималий викуп, сер пріор, бо в іншому разі ваша братія обиратиме

собі нового настоятеля: ви вже не повернетеся до своєї пастви.

— Либонь, ви не християни! Як ви насмілюєтеся так говорити до духовної особи? —

вигукнув пріор.

— Ми християни, аякже, і навіть тримаємо власного капелана, — відповів розбійник.—

Покличте нашого веселого ченця, нехай виступить уперед і наведе поважному абатові

доречні тексти щодо сьогоднішнього випадку.

Самітник, трохи протверезівши, напнув на свій зелений каптан чернечий балахон і,

відшукавши у пам’яті кілька латинських фраз, колись завчених напам’ять, вийшов із юрби

та мовив:

— Преподобний отче, deus facial salvam benignitatem vestram1! Ласкаво просимо в наші

ліси!

— Це що за нечестивий маскарад? — запитав пріор.— Друже мій, якщо ти справді

духовна особа, ти краще навчив би мене, як позбутися цих людей, ніж кривлятися та

гримасувати, ніби ярмарковий танцівник.

— Воістину, преподобний отче, — відповів чернець, — я лише й знаю один спосіб,

у який ти можеш звільнитися. Ми святкуємо сьогодні святого Андрія — тож збираємо

десятину.

— Тільки не з церкви, сподіваюся, добрий брате мій? — запитав пріор.

1 Най пошле Господь спасіння вашій милості (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 323

— І з церкви, і з мирян, — відповів самітник, — а тому, сер пріор, tacite vobis amicos de

Mammone iniquitatis — подружися з мамоною беззаконня, бо ніяка інша дружба тобі не

допоможе.

— Люблю веселих мисливців, усім серцем люблю! — сказав пріор спокійніше.— Ну

доволі, до чого ця суворість! Я й сам майстер ловецької справи, вмію сурмити в ріжок так

гучно й чисто, що кожен дуб до мене озивається. Зі мною можна й м’якіше обійтися.

— Дайте йому ріжок — мовив Локслі, — нехай покаже своє мистецтво.

Пріор Еймер просурмив сигнал. Ватажок лише головою похитав.

— Сер пріор, — сказав він, — сурмити ти вмієш, але цим від нас не відскіпаєшся. Ми не

можемо відпустити тебе на волю за одну музику.

— Годі, друже, — мовив абат невдоволено, — тобі, я бачу, важко догодити. Якщо вже

мені доведеться послужити дияволу, скажи щиро: скільки ти бажаєш з мене взяти, щоб

відпустити на всі чотири сторони без десятка конвоїрів?

— Чи не зробити так, — шепнув ватажкові загону його помічник, — щоб абат призначив

викуп з єврея, а єврей нехай призначить, скільки взяти з абата?

— Ти хоч і безмозкий хлопець, а вигадав чудову штуку! — відповів Локслі.— Агов,

юдею, ходи-но сюди! Поглянь, це преподобний отець Еймер, пріор заможного абатства

в Жорво. Скажи, чи багато можна взяти з нього викупу? Я впевнений, що ти достеменно

знаєш, які доходи має їхній монастир.

— О, ще б пак мені не знати, — сказав Ісак.— Я постійно веду торговельні справи

з преподобними отцями, купую в них і пшеницю, і ячмінь, і різні плоди, а також багато

вовни. О, це найбагатша обитель, і святі отці в себе в Жорво їдять ситно й п’ють солодкі

вина. Якби в такого знедоленого бідняка, як я, було таке пристановище та ще й такі

щорічні та щомісячні доходи, тоді я дав би багато золота й срібла в нагороду за своє

звільнення з полону!

— Годі, собако! — вигукнув пріор.— Тобі, я гадаю, краще за всіх відомо, що ми

дотепер у боргу за недобудований боковий вівтар до храму…

— І за доставку у ваші льохи постійних запасів гасконського вина торік, — перебив

його єврей, — але це дрібниці.

— Що ти верзеш, нечестивий собако! — сказав пріор.— Якщо послухати його, то

можна подумати, що наша свята братія заборгувала за вино, яке нам дозволяється пити

propter necessitatem, et ad frigus depellendum1. Підлий юдей блюзнить проти святої церкви,

а християни слухають і не зупинять його!

1 З необхідності і для захисту від холоду (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 324

— Це все порожні балачки, — урвав його Локслі.— Ісак вирішить, скільки з нього

здерти, щоб цілком не облупити шкіри.

— Шістсот крон, — відповів Ісак.— Цю суму поважний пріор цілком може сплатити

вашій доблесній милості. Від цього він не розориться.

— Шістсот крон, — повторив поважно ватажок.— Гаразд, я задоволений. Ти

справедливо вирішив, Ісаку. То, виходить, шістсот крон. Таке. рішення, сер пріор.

— Ухвалено, ухвалено! — полинув лемент розбійників.— Сам Соломон не міг би

краще розсудити.

— Ти чув вирок, пріоре? — запитав ватажок.

— Чи ви не втратили глузду, добродії! — залементував пріор.— Де ж я візьму таку

суму? Якщо я продам і дароносицю, і свічники з вівтаря, навряд чи виручу половину цієї

суми! А для цього потрібно мені самому поїхати в Жорво. Втім, можете залишити в себе

заручниками моїх двох ченців.

— Ну, на це не можна покладатися, — сказав ватажок.— Краще ти в нас залишайся,

а ченців ми пошлемо по викуп. Ми голодом тебе не моритимемо: склянка вина та шматок

запеченої дичини завжди до твоїх послуг, а якщо ти справжній мисливець, ми тобі

покажемо таке полювання, якого ти й не бачив ніколи.

— Якщо ваша ласка, — втрутився Ісак, бажаючи заслужити милість розбійників, —

я можу послати в Йорк по шість сотень крон, взявши їх позичково з довіреного мені

капіталу, аби лише його високопреподобіє пан пріор погодився видати мені розписку.

— Розписку він тобі дасть, яку захочеш, Ісаку, — сказав Локслі, — і ти відразу сплатиш

викуп і за пріора Еймера, і за себе.

— За себе! Отакої, доблесні добродії, — вигукнув єврей, — я навіки розорена людина!

Справжнісінький жебрак: якщо я заплачу за себе, скажімо, п’ятдесят крон, мені

доведеться старцювати.

— Ну, це нехай розсудить пріор, — заперечив ватажок.— Отче Еймер, як ви гадаєте, чи

може цей єврей дати за себе гарний викуп?

— Чи може він? — підхопив пріор.— Так, адже це Ісак із Йорка, такий багатій, що міг

би викупити з ассірійського полону всі десять колін ізраїлевих! Я особисто з ним дуже

мало знайомий, але наш келар і скарбник ведуть із ним справи, і вони кажуть, що його

будинок у Йорку повен золота й срібла. Навіть соромно, як таке можливо в християнській

країні.

— Зачекайте, отче, — сказав єврей, — стримайте свій гнів. Прошу ваше преподобіє

пам’ятати, що я нікому не нав’язую своїх грошей. Коли ж духовні особи чи миряни,

принци й абати, лицарі й ченці приходять до Ісака, стукають до нього в двері й позичають

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 325

шекелі, вони розмовляють із ним зовсім не суворо. Тоді лише й чуєш: «Друже Ісаку, зроби

ласку. Я сплачу тобі в строк — побий мене Боже, коли затримаю виплату хоч на один

день». А коли настає строк і я приходжу, щоб отримати борг, тоді інша річ — тоді

я «клятий юдей». Тоді прикликають кару єгипетську на все наше плем’я.

— Слухай-но, пріоре, — мовив Локслі, — хоч він і юдей, а цього разу каже правду. Тому

годі сваритися, і признач йому викуп, як він тобі призначив.

— Хіба можна ставити на одну дошку християнського прелата й нехрещеного юдея!

А втім, якщо ви мене просите призначити викуп за цього негідника, я прямо кажу, що ви

вчините дурницю, взявши з нього менше тисячі крон.

— Ухвалено! Ухвалено! — сказав ватажок розбійників.

— Ухвалено! — підхопили його сподвижники.— Християнин довів, що він людина

чемна, і постарався на нашу користь краще за юдея.

— Отче батьків моїх, допоможи мені! — заволав Ісак.— Ви хочете вкрай занапастити

мене, нещасного! Я втратив дочку, а ви хочете відібрати в мене й останні кошти?

— Якщо ти бездітний, юдею, тим краще для тебе: нема для кого збирати гроші, —

кинув Еймер.

— На жаль, мілорде, — мовив Ісак, — ваші закони забороняють вам мати родину, а тому

ви не знаєте, яка дорога дитина для батьківського серця… Якби кожен листок із цього

дерева був цехіном і всі ці цехіни були моєю власністю, я віддав би всі ці скарби, аби

лише знати, що дочка моя жива та врятувалася від рук назарянина.

— Скажи, у твоєї дочки чорне волосся? — запитав один із розбійників.— Чи не було на

ній шовкового покривала, вишитого сріблом?

— Так! Так! — вигукнув старий, тремтячи від нетерпіння, як щойно тріпотів від

страху.— Нехай благословення Якова буде з тобою! Ти можеш сказати щось про неї?

— Виходить, це и тягнув гордий тамплієр, коли пробивався через наш загін учора

ввечері, — сказав йомен.— Я хотів був пустити йому навздогін стрілу, вже й лук натягнув,

та побоявся ненароком влучити в дівчину, тому й не вистрілив.

— Ох, краще б ти вистрілив! Краще б твоя стріла прохромила їй груди! Краще їй

лежати в могилі своїх пращурів, ніж бути у владі розпусного й лютого тамплієра! Горе

мені, горе, пропала чеснота мого дому!

— Друзі, — мовив ватажок розбійників, — хоч він і юдей, але горе його зворушило

мене. Скажи чесно, Ісаку: сплативши нам тисячу крон, ти справді зостанешся без грошей?

Це запитання Локслі змусило Ісака сполотніти, і він промурмотів, що, можливо, все ж

таки залишаться якісь крихти.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 326

— Ну гаразд, — сказав Локслі, — тоді не торгуватимемося. Без грошей ти маєш так само

мало надії врятувати своє дитя з пазурів сера Бріана де Буагільбера, як тупою стрілою

вбити спритного оленя. Ми візьмемо з тебе такий само викуп, як і з пріора Еймера, або ще

на сто крон менше. Ця сотня склала б мою частку, і я від неї відмовляюся на твою

користь, від цього ніхто з нашої поважної компанії не постраждає. Таким чином, ми не

зробимо ще одного жахливого гріха: не оцінимо юдейського купця так само високо, як

християнського прелата, а в тебе в кишені залишиться п’ятсот крон на викуп дочки.

Тамплієри люблять блиск срібних шекелів не менше, ніж блиск чорних очей.

Йомени, як і зазвичай, виказали свою повну згоду з думкою ватажка. А Ісак, утішений

звісткою, що його дочка жива й можна спробувати її викупити, кинувся до ніг

великодушного розбійника.

Локслі позадкував і, намагаючись вивільнитися, вигукнув не без презирства:

— Годі, підводься швидше! Я англієць і не схильний до таких східних церемоній.

Кланяйся Богові, а не такому бідному грішнику, як я.

— Так, Ісаку, — мовив пріор Еймер, — схили коліна перед Богом в особі його

служителя, і хто знає — можливо, щире твоє каяття й добрі пожертвування на

усипальницю святого Роберта принесуть несподівану благодать і тобі, і твоїй дочці

Ребецці. Я вболіваю за долю цієї дівиці, тому що вона дуже гарна й чарівлива. Що ж до

Бріана де Буагільбера, то на нього я маю великий вплив. Подумай же гарненько, чим ти

можеш заслужити моє благовоління, щоб я замовив за тебе перед ним добре слово.

Тут Локслі відвів Ісака вбік і прошепотів йому:

— Обміркуй гарненько, Ісаку, як тобі діяти; моя порада — постарайся піддобрити

цього попа. Не думай, що я повірив твоїм запевненням, нібито ти дуже бідний. Я чудово

знаю про залізну скриню, в якій ти тримаєш мішки з грошима. Та це ще не все! Я знаю

й про той величезний камінь під яблунею, що приховує потаємний вхід до підвалу під

твоїм садком у Йорку. Ісак сполотнів.

— Але ти не бійся мене, — продовжував йомен, — тому що ми з тобою старі приятелі.

Чи пам’ятаєш ти хворого йомена, якого дочка твоя Ребекка викупила з йоркської в’язниці

та тримала в себе вдома, поки він зовсім не одужав? Коли ж він оклигав і зібрався йти

геть, ти дав йому срібну монету на дорогу. Хоч ти й лихвар, а ніколи ще не поміщав свого

капіталу так вигідно, як того разу: ця срібна монета зберегла тобі сьогодні цілих п’ятсот

крон.

— То ти Дик Самостріл? — вигукнув Ісак.

— Так, я Дик Самостріл, — відповів ватажок, — а також Локслі.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 327

— Тільки ти помиляєшся, мій добрий Дику Самостріле, щодо склепінчастого підвалу.

Бог свідок, що там нічого немає, крім товару, яким я охоче поділюся з тобою… Я надішлю

його тобі, чесний Дику, за твою до мене прихильність… Лише, будь ласка, мій добрий

Дику, мовчатимемо щодо цього підвалу.

— Будь певен, мовчатиму. І повір, я щиро засмучений долею твоєї дочки. Але

допомогти тобі не можу. Якби я знав, що з Буагільбером була Ребекка, я спробував би тоді

її звільнити. А тепер один спосіб: дій хитрістю. Коли хочеш, я за тебе укладу угоду

з пріором…

— Чини як знаєш, лише допоможи мені виручити рідне дитя! Локслі пішов до Еймера,

Ісак простував за ним як тінь.

— Пріоре Еймер, — сказав Локслі, — прошу тебе, підійди до мене; кажуть, начебто ти

більше любиш добре вино та приємне жіноче товариство, ніж це личить твоєму званню.

Але до цього мені немає діла. Ще кажуть, що ти любиш породистих собак і жвавих коней,

і легко може статися, що не відмовишся й від мішка золота. Але я ніколи не чув, щоб ти

любив насильство й жорстокість. Отож Ісак згоден доставити тобі гаманець з сотнею

срібних монет на твої задоволення та примхи, якщо ти вмовиш свого приятеля тамплієра,

щоб він відпустив на волю дочку Ісака.

— Ця справа досить складна, — відповів пріор.— З одного боку, це добра справа, а

з іншого — вона на користь юдеєві й тому осоружна для мого сумління. Втім, якщо юдей

пожертвує щось іще й на церковні потреби, наприклад, на прибудову гуртової спальні для

братії, я, мабуть, візьму гріх на душу й допоможу йому виручити дочку.

— Ми не сперечатимемося з вами через якісь двадцять срібних монет на спальню —

помовч, Ісаку! — або через кілька срібних свічників для вівтаря, — сказав ватажок.

— Як то так, мій добрий Дику Самостріле… — спробував знову втрутитись Ісак.

— Добрий… який у біса добрий! — перебив його Локслі, якому уривався терпець.—

Якщо ти ставитимеш свою мерзенну наживу на одну дошку з життям і цнотою своєї

дочки, їй-богу, я зроблю тебе жебраком не пізніше як за три дні.

Ісак скулився й замовк.

— Ну гаразд, Ісаку, — сказав Еймер, — давай-но сюди своє письмове приладдя. А втім,

ні. Я радше залишуся цілу добу без їжі, ніж візьму в руки твоє перо. Однак де ж мені взяти

інше?

Тоді Локслі натягнув лук і вистрілив у дикого гусака, що якраз пролітав у височині над

їхніми головами. Ледь змахнувши крильми, птаха, протята стрілою, упала їм до ніг.

— Отут вам, пріоре, — мовив Локслі, — ціла купа гусячого пір’я, абатству в Жорво на

сто років вистачить, благо ваші ченці не ведуть літописів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 328

Пріор сів і не поспішаючи склав послання до Бріана де Буагільбера. Потім ретельно

запечатав листа і вручив його євреєві, мовивши:

— Це буде тобі охоронною грамотою й допоможе не лише дістати доступ

у пресепторію Темплстоу, але й домогтися звільнення дочки. Лише гляди запропонуй

гарний викуп за неї, тому що, повір мені, добрий лицар Буагільбер належить до числа тих

людей, які нічого не роблять задарма.

— Тепер, пріоре, — сказав ватажок, — я не затримуватиму тебе. Напиши тільки

розписку Ісаку на ті шістсот крон, що призначені як твій викуп. Я сам отримаю їх у нього,

але якщо я почую, що ти надумаєш торгуватися з ним або відтягувати сплату, клянуся

Пресвятою Марією, я спалю твоє абатство разом із тобою, хоч би мені довелося за це бути

повішеним на десять років достроково.

Пріор написав розписку про те, що взяту позичку в Ісака з Йорка він зобов’язується

повернути йому в строк, чесно й неухильно.

Локслі залишилося взяти з єврея зобов’язання про те, що він сплатить викуп за себе

й за пріора. Ісак видав за своїм підписом вексель на тисячу сто крон на ім’я одного зі своїх

помічників у Йорку та прохання крім того відразу передати йому деякі товари.

На прощання ватажок розбійників іще раз порадив Ісакові:

— Не шкодуй, Ісаку, своєї калитки заради порятунку дочки. Повір, якщо й у цій справі

берегтимеш золото, потім воно воздасться тобі такою мукою, що легше було б, якби тобі

його влили в горлянку розплавленим.

Ісак, гірко застогнавши, погодився з цим.

Він вирушив у дорогу в супроводі двох довгов’язих лісників, які взялися провести його

через ліс.

Чорний Лицар, який увесь час дуже зацікавлено слідкував за всіма подіями, у свою

чергу почав прощатися з розбійниками. Він не міг не висловити свого подиву з приводу

того ладу, який він бачив у середовищі людей, які стоять поза законом.

— Так, сер лицар, — відповів йомен, — буває, що й погане дерево дає гарні плоди,

а погані часи породжують не лише зло. Серед людей, які опинилися поза законом, поза

сумнівом, є й такі, які шкодують, що обставини змусили їх взятися до такого ремесла.

— І цілком імовірно, — запитав лицар, — що я тепер розмовляю з одним із них?

— Сер лицар, — відповів розбійник, — у кожного з нас свій секрет. Надаю вам право

судити про мене як вам заманеться. Я не прошу вас відкрити мені свою таємницю, не

ображайтеся, коли і я вам своєї не відкрию.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 329

— Пробач мене, відважний йомене, — сказав лицар, — твій докір справедливий. Але

може статися, що ми ще зустрінемося й тоді не критимемося один від одного. А тепер,

сподіваюся, ми розійдемося друзями?

— Ось вам моя рука на знак дружби, — відповів Локслі, — і я насмілюся сказати, що це

рука чесного англійця, хоча зараз я й розбійник.

— А ось тобі моя рука, — мовив лицар, — і знай, що я вважаю за честь потиснути твою

руку. Тому що хто чинить добро, маючи необмежену можливість чинити зло, той гідний

похвали не лише за вчинене добро, але й за все те зло, якого він не вчинив. До побачення,

хоробрий розбійнику!

Так розійшлися ці славні бойові товариші. Лицар Пут і Кайданів Лазурових сів на свого

кремезного бойового коня й поїхав через ліс.