Економічний зміст та форми страхування кредитів.

З найдавніших часів кредитні операції проводились в умовах ризику неповерненння кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам. Саме тому, розвиток кредитних відносин в умовах ринку (конкуренції, нестійкої кон¢ юктури і політичної ситуації), спричинився до формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків.

У взаємовідносинах між кредитором і боржником предметом їх спільного інтересу є кредит, який породжує протилежні правничо-економічні ситуації: для кредитора ¾ право вимагати отримання боргу, а для боржника ¾ зобов¢ язання повернути позику згідно кредитної угоди. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які і можуть виступати об¢ єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, та юридично ¾ в невиконанні зобо¢ язань. Це означає, що суть страхування кредитів дещо відрізняється від інших видів страхування. Враховуючи домінуюче значення правового аспекту, який чітко проявляється у страхуванні кредитів, його було визнано за особливу форму страхового захисту ¾ страхування від збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності.

Найбільш важливим моментом у страхуванні є: розмір відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Ці умови є обов¢ язковими атрибутами страхового договору. Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку і як результат поява ризику неплатоспроможності. Страховим випадком при страхуванні відповідальності позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків в строк обумовлений кредитним договором.

У зарубіжній страховій практиці відомо дві основних форми кредитного страхування: страхування кредитів (делькредерне страхування) і страхування застави під отримані кредити (кауційне страхування).

При першій формі страхувальник, а ним завжди виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування.

При другій формі страхування кредитів страхувальник ¾ боржник захищає право свого кредитора чи вірителя, які стають по-суті застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор.

На українському ринку страхування кредитів, як новий вид страхового захисту, появилося порівняно недавно ¾ на початку 90-х років у двох варіантах:

а) добровільного страхування ризику непогашення кредитів, особливою рисою якого є те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і застрахованим (бенефіцієнтом);

б) добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів, за умовами якого позичальником виступає боржник, страхуючи кредит на користь свого кредитора.

При першій формі страхувальник-банк (після укладання кредитного договору) може самостійно застрахувати надану позику шляхом підписання зі страховою компанією договору про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотку за кредит. Із логіки пов¢ язаних інтересів виникає, що ініціаторами таких страхових операцій повинні виступати банки, як пошукувачі страхового захисту. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію в страхуванні від нещасних випадків, якими є факт неповернення кредитів.