Натуральна віспа і віспа мавп

Натуральна віспа – високо контагіозна ОНІ, що спричиняється вірусом, характеризується повітряно-краплинним (пилевим) шля­хом передачі, різкою інтоксикацією, етапними висипаннями на шкірі і слизових оболонках рясного везікуло-пустульозного ви­сипу, після якого залишаються рубці.

Віспа була відома давним –давно за 3000 р. до н.е. в Китаї, Єгипті. В VI ст. від віспи загинуло 1/10населення земної кулі. У деяких зонах від віспи гинуло 10-12 млн. людей щорічно. Боротьба з цією інфек­цією була довгою і неустанною до епохального відкриття англійсь­кого лікаря Дженера (перехресний імунітет від перенесеної коров’я­ної віспи) – шлях до вакцинації. У 1919 році в СРСР був прийнятий перший закон про обов’язкове щеплення проти віспи, що привело до повної лікві­дації віспи, на територіях бувшого союзу.

У 50-х роках склалася ситуація, що в більшості країн натура­льна віспа (НВ) була ліквідована, але в ендемічних районах вона збе­рігалася і людство втрачало кожен рік 1 млрд доларів на проти­віспенні заходи, так як була загроза завезення НВ із ендемічних осе­редків. В 1958 році на 1 сесії ВООЗ – ак. Жданов сформулював не­обхідність постановки задачі глобальної ліквідації натуральної віспи у світі. Через 7 років на 18 сесії ВООЗ була прийнята 10-річна програма ліквідування віспи на 1965-1975 рр., згідно якої проводи­лись 3 етапи: 1) підготовчий (збір інформації); 2) атаки (імунізації 95% населення); 3) консолідації (2 роки посиленого епідрежиму після останнього випадку віспи). Вартість тої програми планувалась 180 млн $, а обійшлася вона в 350 млн. $. Останнім епідемічним райо­ном був штат Бехар, в Індії, де реєструвалось до 75% випадків НВ. В 1974 році актив­но виявлялись хворі, проводились подвірні обходи і імунізація методом кругового імунного бар’єра (1 хворий - і в ра­діусі 10 км все населення вакцинується, якщо є хоч 1 ознака за НВ). Діагноз підтверджувався в Делі, Женеві, хворі не госпіталі­зувалися, виставлявся пост, приходили родичі, яких також вакцину­вали. На той час не було ефективних противірусних ліків, давали гроші на харчування контактним, вводили імуноглобулін. У 1978 році був зареєстрований останній випадок НВ в Сомалі. В 1980 році було верифіковано ліквідацію НВ у світі, відмінено планові щеплення проти НВ, вакцинний штам вірусу зберігається у лабора­торіях Москви, США, Південної Африканської Республіки.

У 1970 році на території Заїра вперше в історії медицини був за­реєстрований випадок захворювання людини, викликаний віру­сом віспи мавп, який за антигенною будовою, морфологією і влас­тивостями близький до вірусу натуральної віспи. Це зоонозна при­родно-осередкова інфекція. Вірус відно­ситься до родини Orthopox­virus. З 1981 р. по 1986 рік в Африці було зареєстровано вже 37 випадків цього захворювання. Таким чином, було встановлено, що вірус може передаватись від людини до людини і викликати симп­томокомплекс, схожий з натуральною віспою (пус­тул­ьозні висипа­ння, лихоманка, респіраторний синдром, іноді ле­тальні наслідки). За даними ВООЗ, з лютого 1996 по жовтень 1997 р. у Заїрі виявлено 419 випадків захворювання. Були вивчені клі­нічні та епідеміологічні особливості спалаху. Контагіозність складала 15-70-100%. Якщо в першу епідемію хво­ріли в основному діти і серед дорослих віспа не розповсюджувалась, то тепер спостерігалось зрос­тання в 2 рази відсотка людей старше 15 років, які не мали імунізації проти вірусу натуральної віспи. Це може свідчити про пе­рехресний імунітет і даний спалах є наслідком припинення вакцина­ції проти натураль­ної віспи. Відмічено різке збільшен­ня передачі інфекції від людини до людини, що вказує на можли­вість глобального розповсюдження захворювання.

Проводиться подальше спостереження за хворими на віспу мавп і вивчення цієї інфекції з метою визначення необхідності додат­ко­вих профілак­тичних заходів, можливо профілактичної вакци­нації.

Особам, які приїжджають із Африки, встановлюється карантин на 17 днів.