Контагіозні вірусні геморагічні гарячки

Жовта гарячка – це природно-осередкова зоонозна ОНІ, яка ха­рактеризується високою темпе­ратурою, інтоксикацією, жовтяни­цею, геморагічним синдромом, інфекційно-токсичним шоком, гострою нирковою недостатністю.

Захворювання відоме з 17 ст. Раніше спостерігалися важкі епі­демії з високою летальністю. В даний час реєструються спорадичні випадки та групові спалахи в зоні тропічних лісів в Африці (Заїр, Конго, Судан та Сомалі), Південна та Центральна Америка (США, Болівія, Венесуела, Колумбія).

Збудник – Flavivirus febriscis, відноситься до роду Flavivirus, сі­мейст­ва Togaviridae. Виділяють 2 епідемічних типи осередків ЖГ: природні (джунглеві) і антропургічні (міські). Резервуаром вірусів при джунглевій формі ЖГ є мавпи мармозети, а також гризуни, сум­часті, їжаки. Переносниками вірусу в природних зонах Африки являються комарі Aedes simpsoni, A.africanus, Нeamаgogus sperrazzini. Людина заражається при укусі інфікованого комара, який здатний заражати через 9-12 днів після інфікування. Якщо така заражена лю­дина при­їжд­жає з джунглів в місто, вона стає джерелом інфекції. У міських осередках ЖГ переносниками є комарі роду Aedes aegypti. Міська форма ЖГ приймає характер епідемії. Летальність від ЖГ – до 60%. Інкубаційний період 10 днів. Діагноз підтверд­жується виділенням із крові хворого вірусу ЖГ або виявленням антитіл до нього (РЗК, ІФА, РГНГА). Хворих ізолюють в стаціо­нари, захищені від проникнення комарів. У боротьбі з комарами проводять дезінсекцію. Проводять ретельну поточну і заключну де­зінфекцію.

Для специфічної профілактики в осередках інфекції використо­вують живу аттенуйовану вакцину 17Д, рідше вакцину “Дакар”. Вак­цина 17Д вводиться підшкірно в розведенні 1: 10 по 0, 5 мл. Імунітет розвивається через 7-10 днів і зберігається протягом 6-10 років. Вида­ється міжнародний сертифікат про щеплення. Нещеплені особи із ендемічних ра­йонів піддаються карантину на 9 днів, транспортні за­соби – обробці інсектицидами. Обов’язкова вакцинація для людей, які виїжджають в ендемічні райони Африки або Південної Америки.

Гарячка Ласса – природно-осередкова інфекція, яка проявля­єть­ся важким захворюванням з явищами геморагічного діатезу і ура­женням нирок.

Збудник Lassa virus родини Arenoviridae реєстру­ється в Нігерії та інших країнах Західної Африки (Сьєрра-Леоне, Ліберія). Вперше це захворювання описано (1969р.) як внутрішньо­лікарняна інфек­ція, коли виник спалах в селі Ласса в Нігерії.

Джерелом є гризуни місцевої фауни – багатососковий щур і чорний щур, у яких спостерігається безсимптомна інфекція, а вірус виділяється з сечею. Серед гризунів характерний аліментарний спо­сіб зараження, можливий також повітряно-пилевий. Людина зара­жається від об’єктів зовнішнього середовища, контамінованих сечею гризунів. Допускається зараження контактним і повітряно-пилевим шляхами, а також через пошкоджену шкіру. Заражаються більше приїжд­жаючі люди, які перебувають якийсь час в сільській місце­вості. Цей факт свідчить про набуття імунітету місцевим населен­ням. Леталь­ність досягає 70%. Але в ендемічних осередках багато легких і без­симп­томних форм

У хворої людини збудник є у крові, слині, сечі. Зараження лю­дини від хворої людини від­бувається повітряно-краплинним, кон­тактно-побутовим, паренте­раль­­ним шляхами, при хірургічних ма­ніпуляціях. Інкубаційний пе­ріод 3-17 днів.

Після перенесеної інфекції зберігається напружений імунітет.

Діагностика – серологічна (РЗК, РНІФ, РН 1: 64), можна виді­лити вірус з крові, сечі. Лабораторії, які досліджують матеріал від хворого, повинні працювати в режимі карантинних інфекцій.

Хворий ізолюється в бокси. Медичний персонал працює в за­хисному одязі з респіраторами. Хворі знаходяться в стаціонарі не менше 1 мі­сяця, виписка при умові негативного результату вірусо­логічного дослідження сечі.

Заходи щодо гризунів - дератизація в приміщеннях, захист бу­динків від проникнення гризунів, дотримання правил збе­рігання про­дуктів. Карантин для людей, які прибули з ендемічних районів – 17 днів. Для контактних осіб і хворих є специфічний іму­ноглобу­лін, раннє введення якого значно полегшує клінічний перебіг хвороби.

Гарячка Ебола – гостра ОНІ, яка характеризується розвитком високої гарячки, геморагічного синдрому, ураженням дихальних шляхів і травного каналу, зневодненням, шоком.

Збудник – Ebola virus, відноситься до роду Marburg-virus, родини Filoviridae, патогенний для мишей, морських свинок, мавп.

Захворювання виявлено в 1976 році в Судані і Заїрі під час епі­демічних спалахів із частими випадками внутрішньолікарняного за­ра­ження з летальністю до 87%. Мали місце ввезення інфекції за межі афри­канського континенту. Теплокровний хазяїн вірусу в природі не ви­явлений. Не виключається зараження людини у природі при кон­такті з мавпами. За даними американських дослідників (1990р.) їм вдалося серологічними методами виявити зараженість мавп, при­везених в США із Філіппін. Хвора людина створює надзвичай­ну небезпеку для оточуючих. Механізм передачі – краплинний, кон­такт­но-побутовий (при контамінації рук кров’ю або виділеннями хворих, при проведенні лікування та діагностичних маніпуляцій, при роботі з досліджуваним матеріалом). Період інкубації 3-5 днів, 7-14 днів - при зараженні через шприци, забруднені кров’ю хворих.

Діагностика захворювання вірусологічна і серологічна (РСК, РН, ІФА), вірус можна виділити із крові, змивів з носоглотки, плев­рального ексудату на культурах тканин у спеціальних режимних ла­бо­раторіях

Серологічні дослідження свідчать про наявність в осередках інфекції легких та інапарантних форм інфекції.

Хворий негайно госпіталізується у герметизовану палату чи бокс. Для перевезення хворого використовують спеціальний гер­метизований автотранспорт. Обслуговуючий персонал (чисельність мінімальна) перебуває поряд теж в герметизованому боксі, на ка­зарменому становищі. Медич­них працівни­ків спостерігають 30 днів, два рази вимірюють темпе­ра­туру. Працюють у протичумному костюмі 1 типу (гермошлеми, рес­піратори). Усіх, хто спілкувався з хворими, ізолюють і спостерігають впродовж 3 тижнів, вимірюєть­ся температура тіла, проводиться і заключна де­зін­фек­ція. Для кон­тин­­гентів, які прибувають в нашу країну з Афри­кансь­кого кон­ти­нен­ту вста­новлюється карантин – 17 діб.

Збудник гарячки Марбурга - той самий, що і гарячки Ебола, відрізняється дещо за антигенною структурою. Захворювання вперше за­реєстровано в 1967 році в м. Марбурзі серед працівників біофаб­ри­ки, де готували культури клітин з нирок зелених мавп, а також серед медич­них працівників госпіталю, де лікували хворих з біофаб­рики. Бувають спала­хи в Заїрі і Судані та інших країнах Африки. У хворої людини збуд­ник міститься у крові, передається так само як і при гарячці Ебола, діагностика і про­тиепідемічні захо­ди такі ж самі.

Принципи організації первинних протиепідемічних заходів при виявленні хворого або підозрілого щодо захворювання на чуму, холеру, КВГГ (однакові при всіх ОНІ):

1. Виявлення хворого;

2. Інформація про хворого (повідомлення);

3. Уточнення діагнозу (взяття матеріалу на дослідження);

4. Лікування (невідкладна допомога);

5. Ізоляція і госпіталізація;

6. Обсерваційні, карантинні заходи;

7. Виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття матеріалу;

8. Виявлення, ізоляція контактних осіб, проведення їм екстреної профілактики;

9. Провізорна госпіталізація хворих, підозрілих на ОНІ;

10. Дезінфекція, дезінсекція, дератизація в осередках;

11. Екстрена профілактика населення (вакцинація за епідпока­за­ннями);

12. Медичне спостереження за населенням (подвірні обходи);

13. Санітарна освіта;

14. Санітарний контроль за зовнішнім середовищем (посіви води, обстеження гризунів).

При виявленні хворого з ОНІ в амбулаторно-поліклінічному закладі прийом усіх хворих припиняють. Хворого залишають на місці виявлення до госпіталізації в спеціальний інфекційний ста­ціонар. При необхідності надають невідкладну допомогу. Не вихо­дячи з приміщення, де є хворий, лікар телефоном замовляє необ­хідні медикаменти, укладки захисного одягу, для взяття матеріалу і для лабораторного дослідження, засоби особистої профілактики. Терміново сповіщає головних лікарів лікарняного закладу, станції швидкої допомоги і санепідстанції. Лікар залишається з хворим до прибуття евакобригади. Він одягає захис­ний одяг і працює з хворим (огляд, збір анамнезу хвороби, епіда­намнезу, вияснює контакти, на­дає медичну допомогу). Біля хворого проводиться поточна дезін­фек­­ція (3% розчин лізолу, хлораміну, 3% освітлений і неосвітлений розчин хлорного вапна). Після госпіталізації хворого лікар підлягає обсер­вації і екстреній антибіотикотерапії. Забороняється вхід у ме­дичний заклад і вихід з нього. Закри­вають всі вхідні двері, вистав­ляються пости біля кабінету, заборо­няється виносити речі, переда­ва­ти амбулаторні карти до проведен­ня заключної дезінфекції. При підозрі на чуму, КВГГ – закривають вікна, двері, заклеюють лейко­пластиром вентиляційні отвори. Складаються списки осіб, що були в контакті з хворим у даному медичному закладі, за місцем прожи­вання, серед медичного обслу­го­­вуючого персоналу.

У склад евакобригади входять: кваліфікований інфекціоніст, лікар-епідеміолог, дезінфектор. Інфекціоніст консультує хворого, направляє його в госпіталь для ОНІ. Епідеміолог детально збирає епіданамнез для подальшого обстеження осередку інфекції, встанов­лення джерела, шляхів і факторів передвчі інфекції. Дезінфектор про­водить заключну дезінфекцію.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які інфекційні захворювання називаються карантинними?

2. Що регламентують Міжнародні санітарні правила?

3. Які інфекційні хвороби відносяться до особливо небезпечних в Україні?

4. Перерахуйте холерних і холероподібних вібріонів?

5. Що нового виявлено під час сьомої пандемії холери?

6. Якими шляхами передається чума?

7. Які протиепідемічні заходи проводяться у природних осеред­ках чуми?

8. Яка вакцина застосовується для специфічної профілактики жовтої гарячки?

9. Хто є джерелом гарячки Ласса у природних осередках?

10. Назвіть сновні принципи первинних протиепідемічних захо­дів при виявленні хворого на особливо небезпечну інфекцію.