Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні терміни і поняття 1 страница. Товарні гроші. Бюджет споживача






 

Товарні гроші. Бюджет споживача. Товари нижчої цінності. Кореляція. Ефект доходу. Фізична густота населення. Соціальна густота населення. Праксеологія. Онтологія. Рівняння Слуцького. Командна економіка. Єконометрія. Десятина, авторитарна влада, бюрократизація управління, колонізація, синдикат, цінні папери. Гнучкість цін. Концентрація виробництва. Кооперація. Централізація капіталу. Цикл економічний. Вимірювання економічного зростання. Продук­тивні сили. Технічний прогрес. Використаний доход.

Питання для самоконтролю

 

1. Які категорії, на думку М. Бунге, має розглядати політична економія?

2. У чому різниця поняття корисності В. Парето і Є. Слуцького?

3. Розкрийте умови, на яких побудована теорія бюджету споживача Є. Слуцького.

4. Відомо, що на основі врахування основних умов поведінки споживача Є. Слуцький вивів закон попиту. Розкрийте його зміст.

5. Що, на думку Є. Слуцького, є предметом вивчення теоретичної статистики?

6. Відомо, що Є. Слуцький знайшов секрет походження хвилеподібних коливань в економіці. Чому ці хвилі все-таки названі на честь М. Кондратьєва?

7. Розкрийте суть теорії цінності М. Тугана-Барановського.

8. У пояснення циклічності розвитку промисловості М. Туган-Баранов­ський вводить функцію інвестування. Розкрийте її суть.

9. В історії української економічної думки відома теорія кооперації М. Тугана-Барановського. Розкрийте її зміст.

10. Назвіть фактори, від яких залежить заробітна плата за теорією розподілу М. Тугана-Варановського.

11. Які джерела виникнення земельної ренти виділяв М. Туган-Барановський?

12. Що являє собою" господарство", на ду'мку М. Тугана-Барановського?

13. Відомо, що М. Туган-Барановський був засновником нової теорії кон'юнк­тури. В чому її суть?

 

Література

1. Історія економічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Титаренко. – К.: 2001.

2. Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович, В.Ф. Чайковський. Економічна історія України і світу. – К.: “Вікар”, 2001.

3. П.І. Юхименко. Економічна історія. – К.: “Вікар”, 2004.

4. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. Історія економічних учень. – К.:, “Знання”, 2005.

5. Н.О.Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна, А.О. Маслов, Р.Д. Толстов. Економічна історія. –К.:, 2000.

 

 


ТЕМА 9

ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД ДЕРЖАВНО-МОНОПОЛІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТ.).

План

1. Господарство в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

 

1. Господарство в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

На рубежі XIX—XX ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, що ґрунтувався на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на різних фор­мах монополій або олігополій.

Зміни у виробничих відносинах, що привели до цього переходу, викликав бурхливий розвиток науки і техніки. В історію кінець XIX — початок XX ст. увійшов як період другої техно­логічної революції (перша — промисловий переворот), яка про­довжувалась до Першої світової війни (1914—1918).

У цей період кардинально змінились основи наукового мис­лення, розквіт переживало природознавство, йшло створення єди­ної системи наук. Тісний взаємозв'язок науки з технікою зумо­вив поступове перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства.

На рубежі XX ст. виникали великі наукові інститути, лабо­раторії, створені на могутній технічній базі. З'явилась окрема ланка — науково-дослідницька діяльність, завданням якої ста­ло доведення теоретичних рішень до технічного втілення, в тому числі — дослідницько-конструкторські розробки, виробничі, тех­нологічні та інші дослідження. Цей процес революційних пере­творень у галузі науки потім охопив техніку і технологію, що сприяло незвично високим темпам зростання обсягу світового промислового виробництва (сумарна виплавка сталі з 1870 по 1900 р. зросла у 20 разів).

Важливе значення мала зміна енерге­тичної бази виробництва і транспор­ту: парова енергія була замінена елек­тричною, почалась електрифікація, склалась технологія отримання, передачі та приймання електроенергії. У 1867 р. німецький ви­нахідник В. Сіменс сконструював електромагнітний генератор із самозбудником, яким за допомогою обертання провідника у маг­нітному полі можна було отримати і виробляти електричний струм. У 70-ті роки було винайдено динамо-машину, яку можна було використовувати не тільки як генератор електроенергії, а і як двигун, що перетворює електричну енергію у механічну. Уже через десять років у США Т. Едісон створив перший сучасний генератор (1883). Він виготовив у 1891 р. і трансформатор, що вирішило проблему передачі електроенергії на значну відстань. Промислові підприємства перестали бути прив'язаними до енер­гетичної бази. Виробництво електроенергії було організовано на особливих підприємствах — електростанціях.

Впровадження у виробництво електродвигунів збільшувало швидкість верстатів, підвищувало продуктивність праці й ство­рювало передумови для автоматизації виробництва. У 1884 р. англійський інженер Ч. Парсонсон винайшов багатоступеневу парову турбіну, а в результаті її поєднання в єдиний агрегат з динамо-машиною було створено турбогенератор. Уже в 1896 р. на Ніагарській гідроелектростанції було встановлено винайдену гідравлічну турбіну. Виникли нові галузі промисловості — елек­трохімія, електрометалургія, електричний транспорт. З'явились двигуни внутрішнього згорання, які працювали від енергії, отри­муваної при згоранні парів бензину (Н. Отто) і нафти (Р. Ди­зель). У 1885 р. було побудовано перший автомобіль (Г. Даймлер, К. Бенц). Двигун внутрішнього згорання став широко засто­совуватись у всіх галузях промисловості й транспорту, приско­рив механізацію сільського господарства. У 1906 р. в США з'яви­лись трактори з двигунами внутрішнього згорання, Застосування їх в окремих господарствах американських фермерів розпо­чалось у 1907 р., масове ж виробництво було освоєно лише в роки Першої світової війни.

Однією із провідних галузей стала електротехніка. Винахід лампи розжарювання з вугільним стержнем у скляній колбі російським вченим О. Лодигіним (1873) і електродугової лам­пи — росіянином Г. Яблочковим (1875) сприяли поширенню електричного освітлення. Воно стало застосовуватись на вели­ких підприємствах, у великих містах. Згодом до конструкції ламп розжарювання винахідники різних країн вносили поліпшення. Так, О. Лодигін розробив лампу з металічною ниткою, в тому числі з вольфрамовою. Електричне освітлення поступово почало витісняти газове.

Наприкінці XIX ст. набула широкого розвитку така галузь електротехніки, як техніка засобів зв'язку. Удосконалювалась апаратура дротяного телеграфу, почалось використання телефон­ного зв'язку (винахідник телефону — американець А. Белл (1876)). Перша телефонна станція в США була збудована у 1877 р., на початку 80-х років вони з'явились майже у всіх містах європейських країн. У 1889 р. А. Строуджер запатентував авто­матичну телефонну станцію. З 1895 р. поширювалось викорис­тання радіо, яке сконструював російський вчений О. Попов.

Швидкий темп розвитку продуктивних сил вимагав модернізації старих галу­зей промисловості, перш за все гірничої металургії. Саме тут вводились технічні новинки, змінювались конструкції і розмір доменних печей. У результаті використання конвертерів Бессе-мера (Англія, 1856 р.) і Томаса (Англія, 1878 р.) у важливу підгалузь відокремилось сталеплавильне виробництво. Дістали роз­виток електричне зварювання, кування і виплавка металів. У 80-ті роки введено електролітичний метод отримання алюмінію, який дав змогу розвивати кольорову металургію. З 1887 р. таким же методом стали отримувати мідь.

Зростання обсягів виробництва товарів вимагало збільшення швидкості їх перевезення, що сприяло розвиткові та удосконаленню транспорту. У шляхове будівництво все більше проника­ла сталь (залізничні рейки, мости). " Еру сталевих мостів" відкрив збудований у США через р. Міссісіпі у 1874 р. арочний міст біля м. Сент-Луїс. Удосконалювалась конструкція пароплавів. З 1903 р. розпочалось будівництво суден з двигуном внутрішньо­го згорання — теплоходів. Почалась електрифікація залізничного транспорту, з'явились нові транспортні засоби — танкери (нафтоналивні судна). У 1896 р. німецький конструктор Г. Зельферт застосував для дирижаблів двигун внутрішнього згорання, який працював на рідкому паливі. Перші кроки робила авіація, широкий розвиток якої став можливим після встановлення лег­ких і компактних бензинових двигунів. У 1903 р. у США брати У. і О. Райт здійснили чотири польоти на літаку з двигуном внутрішнього згорання. Спочатку літаки мали спортивне зна­чення, згодом — їх стали використовувати у військовій справі, а потім — для перевезення пасажирів і вантажів.

В епоху НТР, завдяки промисловому виробництву автомобілів з 90-х років XIX ст., з'явився новий вид транспорту — автомо­більний. Успіху автомобілів сприяв винахід у 1895 р. ірланд­ським інженером Дж. Денлопом гумових шин. На заводах Г. Форда у 1912—1913 рр. вперше застосовано конвеєр. Високі темпи розвитку автомобілебудування зумовили широке будів­ництво шосейних доріг.

У період другої технологічної революції виробництва значного розвитку набуває хімічна про­мисловість. Хімічні методи обробки си­ровини проникають практично в усі галузі виробництва. Поча­лось виробництво штучних (анілінових) барвників. У таких га­лузях, як машинобудування, електротехнічне виробництво, тек­стильна промисловість, почала широко застосовуватись хімія син­тетичних волокон — пластмас, ізоляційних матеріалів штучного волокна, штучного каучуку та ін. У 1869 р. американський хімік Дж. Хайєт отримав целулоїд, у 1906 р. Л. Бакеланд добув ба­келіт, потім було отримано карболіт та інші пластичні маси, які зразу ж впроваджувались у виробництво. Основою для вироб­ництва нітрошовку стали розробки французького інженера Г. Шардона (1884). Праці 1899—1900 рр. російського вченого Л. Кондакова дали можливість отримати штучний каучук із вуглеводів. Було розроблено нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти, соди та ін., запропоновано методи виготовлен­ня аміаку — основи для азотних сполучень, необхідних у вироб­ництві фарбників, мінеральних добрив і вибухових речовин. У сільському господарстві почали широко застосовувати мінеральні добрива.

Проблему задоволення зростання потреби в рідкому пально­му на нових видах транспорту вирішив крекінг-процес — метод розкладення нафти при високих тисках і температурах. Він дав змогу забезпечити підвищений вихід бензину і в 1916 р. у США був освоєний у промисловому виробництві. Ще у 1903—1904 рр. російський хімік О. Фаворський відкрив метод виробництва рідкого пального з твердого палива. Промислове ж виготовлен­ня легкого пального з вугілля здійснив німецький інженер Ф. Бергіус. Це мало важливе економічне і воєнне значення для Німеччини, яка не мала природних нафтових ресурсів.

У виробничу сферу проникала автоматизація виробництва у легкій, поліграфічній та інших галузях промисловості. Почалась автоматизація верстатів; потокова система, яка виникла в консервному і сірниковому виробництві, широко впроваджувалась в інші виробництва. Особливо важливу роль для розвитку машинобудування відіграв винахід конвеєра. Завдяки його втіленню у виробництво уже в 1914 р. на заводах Форда скла­дання одного автомобіля тривало не більше 1, 5 години.

Втілення потокового виробництва змінило характер завод­ського оснащення у машинобудуванні. Вводилися спеціалізовані верстати для виготовлення деталей — гвинтів, шайб, болтів і т. ін. У текстильній промисловості в 1890 р. появився автоматичний ткацький верстат.

Значний крок зроблено у військовому оснащенні. Здійснено автоматизацію стрілецької зброї і артилерії (1883 р. — кулемет Максимова, декілька типів автоматичних гвинтівок, поява броне­автомобілів), налагоджено виробництво вибухових засобів, широ­ко використовувалися засоби повітроплавання й авіації. З 1915 р. літаки озброюють кулеметами, з'явились літаки-бомбардувальни­ки, створено великі надводні кораблі (броненосці), стало реальним підводне плавання. Перша світова війна вимагала великої кількості зброї і оснащення. Якщо кількість винаходів періоду промислового перевороту визначалась двозначним числом, то в епоху технологічної революції — чотиризначним. Найбільше чис­ло винаходів запатентував американець Т. Едісон (більше 1000).

Результати технологічної революції такі.

1. Промисловий переворот XVIII—XIX ст. привів до станов­лення машинної індустрії, зміни соціальної структури суспіль­ства: утворення двох нових класів — буржуазії і найманих ро­бітників, утвердження панування буржуазії. На відміну від ньо­го результатами другої революції стали зміна в техніці і техно­логії виробництва, реконструкція машинної індустрії, перетво­рення науки у безпосередній фактор виробництва. Тому її називають не промисловою, а науково-технічною революцією. Вона привела до різкого зростання виробництва: за 1850— 1900 рр. добування вугілля збільшилось в 10 разів, нафти — у 25, виплавка сталі за 1870—1900 рр. — більше ніж у 50 разів.

2. Друга технологічна революція привела до появи багатьох нових галузей промислового виробництва, яких раніше не знала історія: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, ма­шинобудівної та ін.

3. Відбувалася диверсифікація не тільки галузей, а й підга-лузей (машинобудування — виробництво локомотивів, авто­мобілів, літаків, кораблів (річкових і морських), трамваїв та ін.).

4. Зміни технології виробництва, застосування нових матеріа­лів і швидке зростання нових галузей і машинобудування при­вели до зміни структури чорної металургії — значно зріс попит на сталь.

5. Друга ІІТР змінила світову галузеву структуру про­мисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Ці зміни привели до посилення концентрації виробництва, ста­ли переважати великі підприємства. Такі структурні зрушення викликали різке зростання розмірів капіталу, необхідного для створення і роботи окремого підприємства. Залучення додатко­вих капіталів досягалося шляхом випуску акцій і створення акціонерних товариств.

6. У результаті другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності основною стає акціонерна, у сільському господарстві — фермерська (два варіанти господарювання — американський (США і Канада) і прусський.

Для Європи було характерним поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Розвивались також кооперативна і муніципальна форми власності. В 1913 р. у США на підприємствах, які належали акціонерним товариствам (28 % всіх підприємств), було зайнято 80 % робітників. У Німеччині створення акціонерних товариств охопило насамперед гірничу і металургійну промисловість, будівництво і залізниці. З дозво­лом випуску дрібних акцій номіналом до 1 фунта стерлінгів у 1895—1905 рр. значно зростає кількість акціонерних товариств у Англії. Дещо повільнішими темпами цей процес відбувався у Франції. Кооперативна власність виникла на основі добро­вільного об'єднання капіталів і засобів дрібних товаровиробників, слугувала формою захисту їх від експлуатації посередників і великих підприємців. Основними видами кооперації, що виник­ли до 1914 р., були: споживча, кредитна, сільськогосподарська, житлова. До початку Першої світової війни Росія, до складу якої входила і значна частина українських земель, займала перше місце у світі за числом учасників кооперативного руху (24 млн осіб, об'єднаних у 63 тис. кооперативів). У Західній Європі 120 тис. кооперативів об'єднували 20 млн осіб, у США в 600 кооперати­вах перебувало 70 тис. осіб.

Монополізація виробництва Муніципальна власність і господарство виникли у містах і сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт. електропостачання, газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалась дво­ма основними шляхами: за рахунок державного бюджету (більш поширений у країнах Старого світу) і в результаті націоналі­зації приватних підприємств (переважно у країнах переселен­ського капіталізму). Завершенням цього ланцюжка змін стало утворення монополістичних союзів — монополій як у галузі ви­робництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).

Капіталістична монополія — це об'єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження виробництва та збуту значної части­ни продукції певної галузі, встановлення монопольних цін і за­безпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; більш зрілими — кар­тель, синдикат, трест, концерн.

Причини монополізації такі:

по-перше, зростання мінімальних розмірів капіталів;

по-друге, намагання підприємців одержати максимум прибут­ку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар'єрів для вступу в галузь;

по-третє, надання урядом якій-небудь одній фірмі виключ­них привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, те­лефонних послуг та ін. (природні монополії) у зв'язку з розвит­ком комунального господарства;

по-четверте, розвиток патентного права, різного роду махінації і зловживання аж до шантажу і прямого розбою.

Поступово змінювалась роль банків в економіці — з пасивного посередника у платежах банк перетворився в активного учасника ринку. Відбувались концентрація і централізація бан­ківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали у промисловість, виступаючи вже як організатори виробництва. Фор­мувався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у США, де банки, фінансуючи різні компанії, установ­лювали над ними контроль, підкоряли їх шляхом скуповування акцій, направляли своїх представників у правління трестів, а інко­ли утворювали нові трести. Прикладом може бути діяльність банку Ж. Моргана, під контроль якого підпали величезні корпо­рації в енергетиці й електротехніці (" Дженерал електрик"), те­леграфно-телефонного зв'язку (АТТ), автомобілебудування (" Дже­нерал моторз") та ін. Морган створив першу в світі компанію з мільярдним обігом — " Юнайтед стейтс стіл", під контролем якої опинилось 3/5 американського виробництва сталі. Промисловці часто перетворювались у банкірів. Наприклад, Т. Рокфеллер, на­живши величезні прибутки у нафтовому бізнесі, використав їх для створення " Національного міського банку Нью-Йорка", який став основою сучасного " Чейз Манхеттен бенк".

Із числа найбільш впливових банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу виникла фінансова олігархія.

Зросло значення зовнішньої торгівлі. Зростання масштабів виробництва вимагало розширення ринку. Обсяги міжнародної торгівлі з 1891 по 1910 р. збільшились у 1, 5 рази. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв'язків поклало початок формуванню світового господарства як єдиного механізму, який зв'язував усі регіони землі. Важливою ланкою системи стали біржі великих міст світу, які щорічно реєстрували зміни світових цін під впливом світового попиту і пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався у необхідну умову подальшого розвитку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили (еміграція та імміграція), капіталу.

Експорт капіталу здійснювався у різних формах: державні й комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні й комунальні позики набули у Франції, яку називали " світовим лихварем". Крім відсотків, країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2, 2 млрд франків, отрима­ла концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливала на діяльність головного банку країни — Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася у напівколонію країни-кредитора.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Великобританія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд дол. Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччи­на — 5 млрд, США — 0, 5 млрд. Останні ще залишались боржни­ком Європи.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично знищив державну конкуренцію. Вона збереглась на світовому рівні як конкуренція за сфери впливу. Прикладом може бути конкурен­ція двох найбільших електричних компаній світу: американ­ської " Дженерал електрик" і німецької АЕГ. Остання, володіючи капіталом у 1, 5 млрд марок, була величезним підприємством з виробництва різної продукції — від кабелів та ізоляторів до автомобілів і літаючих апаратів. У 1907 р. вони уклали договір про поділ ринків: " Дженерал електрик" отримала для своєї про­дукції ринки США і Канади, АЕГ — Європи і частини Азії. На світовому рівні використовувались будь-які методи заохочення на внутрішньому ринку, аж до промислового шпигунства. Моно­поліям сприяла держава, яка змінювала мита і залізничні тари­фи в їхніх інтересах.

Конкуренція за сферу впливу супроводжувалась територі­альною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьба за тери­торії в Азії, Африці й Тихому океані велась між індустріальни­ми державами — Великобританією, Францією, США, Японією, Бельгією, Голландією, Португалією, Іспанією. За 1884—1900 рр. Англія придбала 3, 7 млн кв. миль з населенням у 57 млн осіб, Франція — 3, 6 млн і 36 млн, Німеччина — 1 млн і 16 млн відпо­відно. До початку XX ст. в основному було завершено територі­альний поділ світу групою держав.

Таким чином, зміни в техніці й технології виробництва і роз­витку продуктивних сил, викликані другою технічною револю­цією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії і вільної конку­ренції до монополістичної стадії. Спочатку епоху структурних інституціональних змін на початку XX ст. визначали поняття " імперіалізм" (від лат. ітрегіит — влада) пізніше поширився термін " монополістичний капіталізм". Прояв і регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 та ін.) сприяли процесу моно­полізації економіки. Розорення дрібних і середніх підприємців у період криз сприяло концентрації і централізації виробництва і капіталу. Їх ступінь у країнах був неоднаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації ви­робництва і капіталу набула панівного стану.

На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу — провідне місце за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни — США і Німеччина, значно про­сунулась Японія, тоді як колишні лідери — Англія і Франція відстають. Центр світового економічного розвитку переміщуєть­ся з Європи до Північної Америки. Першою державою світу на довгий час стали Сполучені Штати Америки. У Європі могутній економічний ривок Німеччини дав можливість Бісмарку в 70— 80-ті роки XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим був зумовлений курс на мілітаризацію країни.

Наприкінці XIX ст. в Європі визначились основні контури коаліцій, що протистояли одна одній. Їх оформлення заверши­лось на початку XX ст., що привело народи Європи до Першої світової війни. Розвиток людського суспільства у 20—30-х роках XX ст. багато в чому визначили неоднозначні результати Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.). Війна вини­щила мільйони людей, руйнувала колосальні продуктивні сили, знищила матеріальні та духовні цінності. Разом із тим, вона стала безпосередньою причиною розвалу трьох багатонаціональних імперій (Російської, Австро-Угорської, Оттоманської) і однієї мо­нонаціональної (Німецької), що обумовило появу численних державних новоутворень, з яких не всім удалося утвердитися на світовій геополітичній арені як самостійній державі.

Наприкінці війни серйозну спробу відновити свою незалеж­ність і державність зробила й Україна, землі якої були розподіле­ні між Російською та Австро-Угорською імперіями. Будучи чле­нами різних антагоністичних воєнно-політичних угрупувань, що протиборствували у війні, ці держави поступово втрачали свій воєнно-економічний та людський потенціал.

Першою на межі еко­номічної і воєнно-політичної катастрофи опинилася царська Ро­сія як більш слабка за економічною міццю та рівнем організації. Її армія і флот, державний апарат, народне господарство та сус­пільство виявилися не готовими до довготривалої війни. Вже за перші півроку воєнних дій стратегічні запаси імперії майже ви­черпалися. Війську бракувало як важкої, так і легкої зброї, боє­припасів, продовольства, амуніції. З'явилися ознаки продовольчих труднощів у тилу. Для забезпечення гостро необхідними, матеріальними, фінансовими та людськими ресурсами Російська імперія почала прискорювати перебудову своєї економіки на воєнний лад. За прикладом провідних країн Антанти і Троїстого союзу, ця перебудова відбувалася на основі розгортання державного регулювання. В згаданих країнах запровадили державну монополію на хліб та інші товари; тверді ціни; продовольчу розкладку; карткову систему розподілу продовольчих і непродовольчих товарів; мережу громадського харчування; державний контроль, за виробництвом і розподілом продукції; трудову повинність; регулювання зовнішньоторгових зв'язків; визначили організаційну структуру промисловості й сільськогосподарського виробництва тощо. В царській Росії цей комплекс заходів так і не вдалося впровадити в життя в повному обсязі, в останню чергу через відсутність консенсусу між урядом—виразником політичних і майнових інтересів поміщицько-дворянського стану, і вітчизняною буржуа­зією між капіталом, і працею. Так, проігнорувавши з суто полі­тичних мотивів ініціативу промислових кіл щодо регулювання господарської діяльності через організації підприємців, царський уряд швидко перебрав на себе справу створення спеціальних ор­ганів з вирішення основних питань функціонування воєнної еко­номіки.

В серпні 1915 р. ним було організовано чотири Особливих наради з питань оборони, палива, перевезень і продовольства. Головну роль у системі регулюючих органів відігравала перша з них, голова якої мав найбільше повноважень. У своїй роботі наради спиралися на розгалужену мережу регіональних і місцевих органів. Зокрема, воєнне виробництво дев'яти українських губерній регулювали Київське, Харківське, Одеське і Катеринославське регіональні відділення.

З цими фактично державними регулюючими органами співпра­цювали суто громадські організації — особливі воєннопромислові комітети (ВПК), які створила буржуазія в травні 1915 р. для допомоги уряду в посиленні воєнного виробництва, протидії корупції в процесі розподілу воєнних замовлень. В Україні діяло чотири обласних ВПК, які контролювали виробництво в одній чи декількох губерніях. ВПК не вдалося налагодити дієвий громад­ський контроль за розподілом воєнних замовлень, а також нала­годити співробітництво між капіталістами і трудящими за допо­могою так званих робітничих груп при них. Робітничий клас країни відкинув ідею співпраці з роботодавцями через їхнє не­вгамовне прагнення до надприбутку на основі масштабних спе­куляцій і зловживань. Свій внесок у піднесення обороноздатності зробили й органи земського і міського самоврядування. Так, створений ними в 1915 р. Всеросійський Союз земств і міст (Земгор) організував виробництво взуття, одягу, зброї і частково боє­припасів на підприємствах місцевої, дрібної і кустарної промис­ловості. Здійснена за допомогою вказаних чисельних регулю­ючих органів перебудова промисловості й сільського господарст­ва не дала очікуваних результатів. Зростання воєнного виробниц­тва відбулося в основному за рахунок різкого скорочення цивіль­ного виробництва.

Перша світова війна обумовила значні, причому в основному негативні, зміни в економіці України. Напередодні війни це був один із найбільш розвинутих аграрно-індустріальних регіонів Ро­сійської імперії, який багато в чому визначав її воєнну міць. У 1913 р. питома вага валової продукції крупної промисловості України у загальноросійському виробництві становила 20, 7%, а металообробної — 20, 2, %. В результаті ж багатомільйонних мобілізацій в армію, реквізицій, бездарного господарювання, орга­нізаційного колапсу, інфляції тощо економіка України з кожним воєнним роком усе більше занепадала. Загальна дезорганізація економічного життя позначилася в першу чергу на промисловос­ті. Надприбутки, які давало виконання воєнних замовлень, ви­кликало відкриття воєнних виробництв і закриття цивільних. Протягом 1914—1917рр. у країні відкрилося 940 підприємств і закрилося близько 1800. На діючих підприємствах катастрофічне бракувало робочої сили, особливо кваліфікованої.

Виходячи із стратегічного значення продукції провідних галу­зей промислового комплексу України, царський уряд здійснив ряд заходів із забезпечення їх необхідною робочою силою. Зо­крема, для задоволення настійних вимог підприємців Донбасу і Кривбасу уряд почав надавати відстрочки від призову в армію особам, які ставали до роботи в шахтах і рудниках, направляти туди військовополонених і засуджених. У 1917р. в кам'янову­гільній промисловості Донбасу працювало вже 280 тис. осіб (проти 168, 4 тис. осіб у 1913 р.), які видобули 24, 3 млн т вугілля (проти 25, 3 млн т в 1913 р.). Через низьку кваліфікацію гірників воєнного набору та слабкий технічний рівень вугледобувної промисловості різко знизилась якість вугілля. Збереження обсягів виробництва за рахунок збільшення працюючих зовсім не виправ­дало себе в металургійній промисловості України. Незважаючи на зростання тут чисельності робітників у 1917 р. порівняно з 1913 р. в два рази, випуск основних видів її продукції навпаки скоротився. В 1917 р. порівняно з 1913 р. металургійні та спорід­нені підприємства України виробили: чавуну — 66, 6%, сталі — 66, 7, прокату — 52, 2, залізної руди — 53, 6%. Ще більший спад виробництва був притаманний підприємствам, що виготовляли товари широкого вжитку.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал