Тема: Радянська модернізація України (1929 – 1939рр.).

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- з’ясуєте причини, труднощі, етапи, результати і значення індустріалізації;
- усвідомите політику радянської держави щодо приватних сільських господарств, трагічну долю заможного селянина-господаря;
- визначати наслідки колективізації – голодомор;
- аналізувати інформацію, пояснювати і оцінювати історичні факти.

План.

1. Сталінська індустріалізація України.

2. Суцільна колективізація в Україні.

3. Голодомор 1932 – 1933рр.

У 1920-ті роки за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від провідних країн Європи. ВКП(б) узяла курс на „побудову соціалізму в окремо взятій країні”, перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925р. на ХІV з’їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XVз’їзд ВКП(б) (грудень 1927р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації:

- необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції;

- прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу.

Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи.

Складові індустріалізації:

- інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової;

- примус населення до придбання облігацій державної позики;

- збільшення випуску й продажу горілчаних виробів;

- продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами;

- використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках);

- широке використання праці в’язнів;

- жорстокий режим економії бюджетних коштів.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п’ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п’ятирічки (1928 – 1932рр.) було збудовано заводи „Запоріжсталь”, „Азовсталь”, „Криворіжсталь”, Харківський тракторний завод, у наступні п’ятирічки – Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства.

Підсумки індустріалізації:

- республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну;

- зміцнилася обороноздатність країни;

- відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;

- було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку);

- монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки;

- створено нову модель керівництва економікою – адміністративно-командну.

Більшовики пов’язували соціалізм із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На ХV з’їзді ВКП(б) у 1927р. було взято курс на кооперування сільського господарства.

Хлібна криза 1927 – 1928рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, могли зірвати плани радянського уряду щодо економічного розвитку СРСР. Потрібний був механізм безперервного постачання хліба державі. Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи).

Щоб уникнути опору села, було прийнято гуманні принципи кооперування селян: добровільність, поступовість, різноманітність форм кооперації, урахування місцевих умов, фінансова допомога селу. 1929 рік Сталін назвав „роком великого перелому”, „рішучого наступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села”.

У країні розпочалася суцільна колективізація – процес примусового об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).

Формування темпів колективізації вело до насильницького залучення селян у колгоспи під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу.

Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п’ятирічки було «колективізовано» близько 70% селянських господарств. За роки другої п’ятирічки (1933 – 1937рр.) колективізація завершилася об’єднанням в колгоспи 90% селянських господарств.

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів сім’ї, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селян була найміцніше прив’язана до землі й не бажала з нею розлучатися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент; почалося вибіркове «розкуркулювання». Унаслідок цього кількість міцних господарств зменшилася. На початку 1930-х років почався терор проти заможних селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. Селянських господарств, тобто приблизно 1, 2 – 1, 4млн. Людей. Більше половини з них було вислано до Сибіру й названо «спец переселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932 – 1933рр. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Однак для успішного проведення індустріалізації хліб був потрібен за будь-яку ціну. Політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишилися.

Постачання хліба на користь держави здійснювалося в результаті додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію 1932р., але їм попри все вдалося засіяти більше половини запланованих площ. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

7 серпня 1932р. було видано постанову «Про охорону соціалістичної праці», названу в народі «законом про п’ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін, не менший за 10 років.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В.Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на „чорні дошки”; у них конфісковували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточувалися загонами НКВС.

Голодомор став національною катастрофою. Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932 – 1933рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинули від 3, 5 до 9 млн. осіб. Такими були наслідки колективізації в Україні.

Отже, політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії – голодомору 1932 – 1933рр., який забрав життя мільйонів людей. Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути господарем землі, було вбите його почуття власника.

Поміркуємо разом: *Чи тотожні поняття «модернізація» та «індустріалізація»?
***Індустріалізація – це об’єктивна необхідність, логічне продовження процесу, розпочатого ще при царському режимі, чи намір більшовиків через її практичне здійснення створити базу для перемоги «світової революції”?
*Почин О.Стаханова: економічний подвиг чи крупно масштабна політична кампанія? Які фактори зумовили масовість стаханівського руху?
*Чи тотожні поняття «кооперація» і «колективізація»?
***Чим пояснити небажання основної маси селян вступати до колгоспів – низькою свідомістю, слабкою агітацією чи економічним фактором?
**Що спільного і що відмінного у причинах і наслідках голоду 1921-1922рр. і голоду 1932-1933рр. в Україні? Чи можна було уникнути голоду 30-х років?

До наступного заняття: - творче завдання: Чи можна події 1932 – 1933 рр. вважати голокостом?

- підготуватися до семінарського заняття «Суспільно – політичне життя у зо-ті роки ХХ ст..»

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав, 2012. – с. 384 – 399.