Промисловий комплекс

ТЕМА 12

Господарський комплекс національної економіки і його структура

1. Основи формування господарського комплексу

2. Промисловий комплекс

3. Агропромисловий комплекс

4. Будівельний комплекс. Транспорт

Основи формування господарського комплексу.

До основних факторів формування господарського комплексу національної економіки відносять:

• економіко-географічне положення;

• природно-ресурсний потенціал;

• трудоресурсний потенціал;

• історія розвитку і рівень господарського освоєння території.

Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

• активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

• низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві.

Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є локальні природні ресурси.

Промисловий комплекс

Промисловість України — основна і провідна галузь суспільного виробництва. Її інтенсивний розвиток став необхідною умовою підвищення рівня розвитку всіх продуктивних сил України.

Промисловість України характеризується складною, розгалуженою структурою:

· паливно-енергетичний комплекс;

· металургійний комплекс;

· машинобудування;

· хімічний комплекс;

· лісопромисловий комплекс.

Таблиця 12.1

Структура промисловості України

Найбільш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. В галузевій структурі України переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини, а питома вага машинобудування має тенденцію до зниження.

Подібна галузева структура свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки через те, що:

- галузям з видобутку та первинної переробки сировини притаманний відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат;

- це зумовлює високу енергоємність кінцевої продукції, що в умовах значної залежності нашої країни від імпорту енергоносіїв становить загрозу її економічній безпеці.

Зміна структури економіки нашої держави потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте дані таблиці 12.2 свідчать, що по всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спрямованих в техніко-технологічне оновлення виробництва. Найбільше скорочення інвестицій в основний капітал відбулося в галузях машинобудування (11, 1 раза), легкої промисловості (12, 6 раза) і сільського господарства (12, 9 раза), а в цілому в економіці — втричі.

Таблиця 12.2

Обсяги і структура інвестицій в основний капітал у галузях економіки України (у порівняних цінах)

Особливо небезпечними для майбутнього економіки України є негативні тенденції в машинобудуванні, яке має визначальний вплив на довгострокове економічне зростання і можливості формування сучасної структури економіки в цілому.

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить і характеристика технологічної бази її розвитку. Для цього використаємо аналіз технологічних укладів національної економіки.

На сьогодні в Україні можна виділити такі галузі промисловості для представлення технологічних укладів:

• третій технологічний уклад — теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова промисловості – 58%;

• четвертий технологічний уклад — кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування (без електротехнічної промисловості), автомобільна промисловість, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для легкої і харчової промисловості (без побутових приладів), виробництво сантехнічного та газового устаткування, суднобудівна промисловість, деревообробна та целюлозно-паперова, легка промисловість, харчова, борошномельно-круп’яна промисловості - 38%;

• п’ятий технологічний уклад — електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна – 5%;

• шостий технологічний уклад — мікробіологічна промисловість, виробництво медичної техніки – 1%.

Без належного переорієнтування економіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна загроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які характеризує глибока стагнація.

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі:

· паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева)

· електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%.

Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі, однак через невеликі його запаси повністю забезпечити потреби в ньому неможливо. Враховуючи радіоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості.

У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та сонця.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чорної та кольорової металургії.

Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» „Криворіжсталь».

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним.

Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів).

Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій.

Головними напрямками розвитку гірничо-металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня з метою задоволення потреб вітчизняних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Загалом машинобудування розміщене досить рівномірно по території України.

На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ.

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

· сировинний фактор (Донецький та Придніпровський економічні райони);

· споживчий чинник (нафто-, газовидобувна промисловості - Східний, Карпатський регіони; транспортне машинобудування);

· фактор трудових ресурсів та наукоємності (точне машинобудування, літакобудування).

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на:

· важке, загальне, середнє, виробництво точних механізмів, виробництво приладів та інструментів, виробництво металевих виробів та заготовок, ремонт машин і устаткування.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує відповідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

• визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі новітніх європейських, світових і національних технологій та розбудови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

• вдосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціального комплексу (виробництва товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого рівня.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

• екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

• невисока трудомісткість. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

• споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті.

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини.

Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для:

- виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо)

- предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з північних і східних районів Росії.

Серед причин, які стримують розвиток промислового комплексу зокрема та економічного потенціалу України загалом, виділяють:

1. розрив господарських зв’язків, що склалися сторіччями між колишніми республіками СРСР, встановлення митних бар’єрів, натуралізація обміну. З цієї причини на багатьох виробництвах практично був припинений випуск продукції, оскільки тільки 20 % промислових підприємств України мають замкнений цикл виробництва. А якщо врахувати, що серед них значна частина тих, які отримували сировину і матеріали з колишніх республік СРСР, то і вони не можуть існувати ізольовано від зовнішньоторговельних відносин. Підраховано, що через незабезпеченість підприємств сировинними і матеріально-технічними ресурсами частка падіння обсягу продовольчих товарів становила близько 50 %, а непродовольчих — не менш як 75 %.

2. процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здійснювався в цей період практично без чіткого формулювання цілей, завдань і кінцевих результатів. Процес реформування виробничих відносин здійснювався без урахування оцінки можливостей промислового потенціалу, особливо — наявності природних ресурсів, перспектив створення ринкових відносин в умовах розбалансованості економіки, обвального дефіциту в усіх його формах і проявах. Жодна країна світу з одноукладною економікою не змогла успішно вирішити зазначені завдання примусовим шляхом. Україна теж.

3.квапливість і шаблонність практичних заходів з реформування економіки без урахування специфічних умов і національних особливостей України, застосування з цією метою «шокової терапії», яка в багатьох країнах виявилася негативною. Таку саму роль вона зіграла і в Україні.

4. реформування економіки стосувалося в основному сфери обігу, унаслідок чого була занедбана сфера виробництва. Проведена при цьому лібералізація цін в умовах залежності від інших країн (особливо — Росії з паливно-енергетичних та інших ресурсів) за обвальної дестабілізації господарських зв’язків мала негативні наслідки. У стані глибокої кризи опинився виробничий потенціал.