Словник-довідник

Андрусівське перемир’я 1667 р. –московсько-польська угода, укладена в с. Андрусові біля Смоленська на 13, 5 років про припинення московсько-польської війни 1654-1667 рр. за рахунок поділу України навпіл – по Дніпру. Лівобережжя залишалося у складі Московії. Правобережжя (крім Києва), а також Білорусь переходили під владу Польщі. Київ мав залишатися в московських руках на 2 роки (ця умова не була виконана). Запорозька Січ залишалась під спільною владою обох держав. Тим самим було санкціоновано роз’єднання України.

Антанта (в пер. з франц. – «сердечна угода») – військово-політичний блок Великобританії, Франції і Росії, який остаточно сформувався в 1907 р. для боротьби проти Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) за переділ світу. Під час Першої світової війни Антанта стала загальною назвою всіх країн (в т.ч. США, Японія), що воювали проти Німеччини та її союзників. Розпад Антанти стався після провалу антирадянською інтервенції 1918-1920 рр. та загострення протиріч в середині блоку.

Анти (така назва зустрічається у візантійських та готських письменників ІV - поч. VІІ ст.) – могутня племінна група давніх словян, яка займала територію на північ від Чорного моря між Дніпром і Дністром у ІV - поч. VІІ ст., вела столітню війну проти візантійців і аварів, сприяла формуванню ранньофеодальної держави – Київської Русі. Після 602 р. у письмових джерелах не згадується.

М. Грушевський вважав антів предками українців.

Васалітет (в пер. з лат. – «слуга») – система відносин в середні віки в Західній Європі особистої залежності одних феодалів – васалів – від інших – сеньйорів. На цій основі будувалася феодальна ієрархія.

Військо Запорозьке: 1) офіційна назва Запорозької Січі та її збройних сил у ХVI – XVII ст. (Військо Запорозьке низове); 2) офіційна назва реєстрового козацтва в Речі Посполитій з кінця ХVI ст. (Військо Запорозьке низове реєстрове); 3) офіційна назва Козацької держави у ХVIІ – XVIIІ ст. та її збройних сил.

«Вічний мир» 1686 р. – мирний договір між Московією і Річчю Посполитою, підписаній у Москві, який підтверджував умови Андрусівського перемир’я 1667 р., вступ Московської держави до антитурецької «Священої ліги». Цей договір став актом остаточного міжнародно-правового поділу Української держави на дві частини (Правобережжя залишалося під владою Польщі, Лівобережжя – Московії). Проти «Вічного миру» рішуче виступив гетьман І. Самойлович, який розпочав активну діяльність, спрямовану на єдність українських земель.

Гетьманщина – напівофіційна назва значної території України, де з середини XVII ст. (з 1667 р. по 1764 р.) поширювалася влада гетьманського уряду (Поділля, Київщина, Чернігівщина, частина Полтавщини та Сумщини). Це поняття означало суспільно-політичний лад, територію.

Князь – глава феодальної монархічної держави (або окремого політичного утворення) у слов’ян та деяких інших народів.

У Київській Русі старший із князів – називався великим, решта – удільними. Він управляв державою за допомогою дружини. Важливі внутрішні справи князь вирішував з боярською думою. В період феодальної роздробленості удільні князі столи на чолі фактично самостійних князівств.

Соборна Україна – ідея і практичне об’єднання в одне державне утворення всіх етнічно-історичних українських земель. Постала водночас із християнством і час від часу набувала актуальності в релігійній чи світській формі, особливо в період феодальної роздробленості, чужеземного панування, церковного розколу. В різних тлумаченнях поставала в часи Хмельниччини, ліквідації Козацької держави, в концепціях «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства. Вагомий внесок у розвиток ідеї соборності зробили М. Драгоманов, В. Антонович, М. Грушевський, В. Винниченко, В. Липинський, діячі українських політичних партій поч. ХХ ст., ОУН.

Універсали – адміністративно-політичні акти (про виступ у похід, про роздачу землі, про закріпачення селян), які видавалися кролями, гетьманами у Польщі в XV – XVIII ст., в Україні – в XVІІ – XVIII ст. В Україні гетьманські універсали військового характеру розсилались у полки, а земельні – оголошувались на площах і в церквах.

У 1917 р. – на початку 1918 р. УЦР видала Універсали, які виконували функції основних тимчасових документів конституційного характеру.