Сутність викон. влади, її співвідношення з державним управ-ням та адмін. правом.

Більшість науковців-адміністративістів і теоретиків права дотримується думки, що держ викон. влада - це носій держ. викон. волі, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері держ. управ-ня і має свій юрид. (нормативно зафіксований) статус держ. органу. Використання цього терміна пов'язане передусім з переходом до розподілу єдиної держ. влади (певною мірою умовного) на три гілки влади - законодавчу, викон., судову згідно з функціонально-компетенційною спеціалізацією.

Визначаючи ознаки викон. влади, на нашу думку, слід зазначити. що основними ознаками соціальної влади є те, що вона:

- виявляється через соц. управ-ня;

- являє собою особливий вид відносин між членами сусп., їх об' єднаннями;

- забезпечує прояв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (об'єднувати і спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;

- здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, норми поведінки.

- відносна самостійність у системі єдиної держ. влади;

- організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення й уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;

- системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною і юрид. підвладністю;

- професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими суб'єктами;

- універсальність існування в часі та просторі, тобто викон. влада здійснюється безперервно й на всій території держ.;

- вторинність і підвладність законодавчій владі.

- організуючий характер викон. влади. Викон. влада безпосередньо організовує внутрішній правопорядок, оборону, суспільну і державну безпеку, здійснює організаційні, координаційні та контрольні функції стосовно найрізноманітніших явищ суспільного життя.

- предметний характер викон. влади. Тобто наявність у розпорядженні викон. влади значних ресурсів: правових, інформаційних, економічних, технічних, ідеологічних, що забезпечують реальність організаційно-управлінського впливу на сусп. процеси. У безпосередньому розпорядженні викон. влади перебувають збройні сили, міліція, установи виконання покарань, що надає суб'єктам викон. влади можливість використовувати наявні у них фактичні та правові можливості здійснення адмін.го примусу.

Розглядаючи співвідношення викон. влади й держ. управ-ня, слід виходити з того, що категорія «викон. влада» є політико-правовою, а категорія «держ. управ-ня» — організаційно-правовою. Єдине, що їх об'єднує, це викон. спрямованість.

Держ. управ-ня за своїм призначенням становить собою вид держ. діяльності, в межах якої реалізується держ влада. Це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка єдиної держ. влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб'єктів.

Викон. влада набуває реального хар-р в діяльності відповідних ланок держ. органів та їх апарату, що дістали назву органів викон. влади, але продовжують здійснювати, як і раніш, управлінську діяльність і за суттю є органами держ. управ-ня. Нині держ. управ-ня здійснюють у рамках єдиної системи держ. влади на засадах поділу влади, тому держ. управ-ня, елементами якого є викон. та розпорядча діяльність, не може протиставлятися виконавчій владі, оскільки через нього реалізуються владні повноваження суб'єктів викон. влади. Відповідно, всі суб'єкти викон. влади є ланками системи держ. управ-ня.

Адмін. право розглядають як сукупність правових норм, що регулюють сусп. відносини в сфері держ. управ-ня. Його основу становить адмін. законодавство, що є складовою частиною (елементом) всього законодавства України. Під адмін. законодавством розуміють систему правових актів, у яких знаходять свій зовнішній прояв адмін.-правові норми. Воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише ті, що відносяться до управлінської діяльності (викон. та розпорядчої).