Мова і професія

Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію; саме вона є одним із критеріїв, за яким визначають рівень професійної майстерності людини.

Мова – засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, мова тісно пов’язана з виробництвам.

Перебудова соціально-економічної й політичної сфери в країні, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва вимагають від фахівця-аграрія бездоганного володіння мовою професії. Для цього слід мати не тільки знання свого фаху, але й знати фахову термінологію, вільно володіти нею, вміти користуватися. НТП, процеси в соціально-економічній системі насичують мову новими поняттями, термінами. Підвищуються і вимоги до мови разом з підвищенням вимог до рівня фахових знань.

У зв’язку з упровадженням укр.. мови в усі сфери суспільно-політичного життя, збагачується і словник термінологічних систем (сукупність термінів у якійсь проф. галузі) новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Терміни “мова професійного спілкування” і “ділова мова” не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах.

Отже, знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в ділових контактах.

6. Майстерність публічного виступу

6. Майстерність публічного виступу

Кілька правил успішного публічного виступу:
1. Підготовка промови
Як відомо, всі хороші імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Виступ без попередньої підготовки, особливо початківця оратора, майже напевно буде провальним. Пам'ятайте афоризм Марка Твена: «Потрібно більше трьох тижнів, щоб підготувати гарну коротку промову експромтом».
Спочатку зробіть «каркас» або «скелет» майбутнього публічного виступу:
· Визначте мотивацію слухання людьми вашого виступу. Для чого це їм потрібно? Що корисного чи цікавого вони дізнаються для себе?
· Виділіть головну ідею вашої мови.
· Виділіть підзаголовки, розділивши вашу ідею на кілька складових частин.
· Визначте ключові слова, які ви повторите кілька разів, щоб присутні краще запам'ятали, про що ви їм розповідаєте.
· Ретельно продумайте план і структуру майбутньої промови. Вона повинна включати вступ, основну частину і висновки (закінчення)
Підготувавши «скелет», починайте нарощувати на ньому «м'язи».
· Знайдіть яскраві приклади " з життя", з історії, літератури, які використовуєте в процесі виступу.
· Підготуйте необхідні схеми, ілюстрації, графіки для зорового закріплення інформації.
· Визначте момент в ході виступу, коли ви звернетеся до аудиторії з якимось питанням, з проханням щось назвати, перелічити - це допоможе присутнім сконцентрувати свою увагу на обговоренні теми і значно підвищить ефективність сприйняття вашого матеріалу.
· Напишіть повний текст. Особливу увагу приділіть його початку і закінчення.

Особливістю введення є те, що аудиторія за ним дуже швидко складе враження про вас, і це враження буде домінувати протягом усього виступу. Якщо у вступній частині допустити помилки, їх важко буде виправити. Важливо із самого початку зацікавити публіку вдалість вашого першого пострілу. Для цього у вступній частині можна використовувати будь-яку дотепну жарт, розповісти цікавий факт чи згадати видатна історична подія, обов'язково пов'язуючи їх з темою виступу.

Заключна частина публічного виступу передбачає підведення підсумків. У закінченні потрібно нагадати ключові проблеми, порушені у мові, обов'язково повторити всі основні ідеї. Вдалість конструкції останніх фраз, посилена їх емоційністю, виразністю, не тільки викличе оплески слухачів, а й перетворить їх у ваших прихильників.

Головний ваш контролер - час. Уважно слухати і сприймати ваші ідеї публіка може тільки обмежений термін, обумовлений психофізіологічними причинами (звичайно не більше 15-20 хвилин, потім увагу аудиторії починає слабшати). Від вас чекають коротких, чітких, зрозумілих, переконливих і доступних фраз. Враховуйте темпоритм вашої мови. Найсприятливіша швидкість для сприйняття - приблизно 100 слів за хвилину. При плануванні виступу обов'язково враховуйте час, який потрібно буде витратити для відповідей на запитання.

Бажано дізнатися заздалегідь, перед ким вам доведеться виступати: чисельність аудиторії, її інтереси, погляди, чого вона чекає від оратора, яку реакцію необхідно отримати від неї. Залежно від цих показників відкоригуйте окремі моменти свого виступу. Потрібно перебувати на одному культурному рівні з аудиторією, спілкуватися на її мові, тільки в цьому випадку можна розраховувати на встановлення психологічного контакту між оратором і слухачами. Не слід торкатися теми, які виходять за рамки розуміння аудиторії.

Перевірте за словниками значення «розумних» слів, які ви використовуєте. З'ясуйте правильність їх вимови. Мовні помилки можуть викликати глузування на вашу адресу і погубити весь виступ, яким би геніальним він не був за змістом.

Коли мова підготовлена, її основні положення або тези краще записати на невеликі картки. Розташуйте їх послідовно. Такими картками дуже зручно користуватися під час виступу. Якщо це не двох-тригодинної доповідь, то читати текст не рекомендується, бажано вивчити його напам'ять і вимовляти по пам'яті, лише час від часу заглядаючи у свої нотатки.

Вимовте мова кілька разів вголос (краще перед дзеркалом), щоб звикнути до тексту і добре відчути всі нюанси. Для шліфування фраз, інтонації, міміки бажана робота з магнітофоном або відео-камерою. Така попередня тренування знизить ваше хвилювання, дозволить відчути себе впевнено і набагато збільшить ймовірність успіху публічного виступу.
Місце виступу.

Перед виступом дуже важливо вивчити приміщення, щоб встановити, з якого боку будуть дивитися на вас слухачі. Вибираючи місце, враховуйте своє зростання. Необхідно перевірити, чи всі зможуть вас бачити. Якщо потрібно говорити за трибуною, то при невисокому зростанні подбайте про те, щоб під трибуну помістили міцну підставку. " Говорити голова» виглядає комічно і не зможе довго утримувати увагу глядачів. Необхідно стежити, щоб оратор був видний по груди.

Якщо під час публічного виступу доведеться сидіти, перевірте зручність вашого місця. Сидячи за столом, не можна сутулитися і класти на нього руки; сидячи в кріслі, не можна спиратися на підлокітники і спинку, закидати ногу на ногу, зчіплювати руки на колінах, намагайтеся сидіти на краю крісла, трохи нахилившись вперед з відсунутими злегка назад ногами і притиснутими до підлозі п'ятами; необхідно сидіти прямо, вільно, випромінюючи відкритість і доброзичливість; дивитися людям в очі, стежити за їхніми емоціями, жестами й мімікою, всім своїм виглядом демонструвати турботу та розуміння.

8.Рито́ рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Закони риторики - прийоми, які використовуються в мові для досягнення загально риторичного ідеалу.

ОСНОВНІ ЗАКОНИ РИТОРИКИ

- Закон гармонуючого діалогу - для досягнення гармонії між оратором і аудиторією необхідна діалогізація мови.

Його реалізації сприяє виконання принципів:

1. Уваги до адресата
2.Блізості змісту промови інтересам адресатів
3.Конкретності у викладі матеріалу
4.Прінціп руху - аудиторія повинна почувстовать, що мова відбувається в часі і в просторі

- Закон просування та орієнтації адресата - оратор повинен добре орієнтувати слухача в просторі своєї промови

- Закон емоційності мови.
Для її досягнення можуть використовуватися стежки.

- Закон задоволення - задоволення отримують і оратор і аудиторія.

14. Те́ рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Терміноло́ гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Основні способи творення термінів:

· зміна значення слова звичайної мови;

· творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

· запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

15. За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1) загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією.

Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку.

Як синонім слова " жаргон" іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном " жаргон" вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення.