Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Правова природа обов'язків по доказуванню в сучасному цивільному процесі.
Це питання є непростим, оскільки в процесуальній теорії не має ясності у науково-практичному тлумаченні не лише обов’язку з доказування, а й наслідків його невиконання. Як випливає із ст. 10 ЦПК, очевидно, що закон передбачає обов’язки з доказування, подання доказів та доведення їх переконливості. Така юридична формула має на увазі перш за все, що доказування, враховуючи змагальний характер цивільного процесу, є загальним обов’язком або тягарем сторони, а не суду або інших учасників цивільного процесу. І це є фундаментальним з точки зору дослідження обставин цивільної справи і формування доказового матеріалу з метою її розгляду. Що стосується подання доказів як певного процесуального обов’язку з доказування, то цей обов’язок сторони стосується форми здійснення головного обов’язку з доказування і виявляється в тому, що сторона має надавати докази — як такі, що під-тверджують і підстави своїх вимог, і підстави заперечень проти вимог іншої сторони. І крім того сторона має довести ті обставини, на які вона посилається. У зв’язку з цим деякі автори вважають, що зміст доказування становлять такі процесуальні дії, як збирання, витребування доказів (для адвокатів) і надання доказів особами, які беруть участь у справі. Усі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказування. Крім того, поняття доведення пропонується вважати ширшим і таким, що містить у собі поняття доказування. Важливо звернути увагу, що загальнообов’ язковий характер доказування для сторін і процесуальний спосіб його реалізації означає, що доказування у контексті завдань цивільного судочинства вимагає також формування сторонами переконання суду в результаті здійснення функцій доказування, що є можливим завдяки активній участі в їх дослідженні і доведенні їх переконливості. Виходячи з цього, тягар доказування умовно можна структурувати на три складові: тягар доказування в цілому, що відбиває структуру і зміст змагальності цивільного судочинства, тягар подання доказів, тягар переконання суду щодо складової справи як підстави застосування матеріального закону і правильного її вирішення. Що ж стосується обов'язку доказування як специфічного процесуального обов’язку, то слід зауважити, що його не можна інтерпретувати як класичний процесуальний обов’язок.Тягар доказування — специфічний феномен цивільного судочинства. По-перше, очевидно що за своєю правовою природою обов’язок з доказування не підкріплено ніякою санкцією у традиційному розумінні юридичної відповідальності. Як не парадоксально, приписи ст. 10 ЦПК не засновуються, власне, на юридичному примусі і формулюють обов’ язок з доказування як певний правовий стан, який детерміновано процесуальним становищем сторони, гармонізованим із завданнями цивільного судочинства у контексті своєї власної заінтересованості в отриманні судового рішення. По-друге, виходить так, що нездійснення обов’язків з доказування має наслідком не юридичну відповідальність, а специфічні наслідки. Недоведеність позиції сторони у справі призводить до неотримання рішення на свою користь та «програшу» справи. Очевидно, що розглядати такі наслідки, як юридична санкція, немає жодних підстав.
|