Право на пред’явлення позову

У теорії цивільного процесу право на пред'явлення позову пов'язують з наявністю певних передумов. Науковці по-різному класифікують останні.

А.В.Андрушко, Ю.В.Білоусов, Р.О.Стефанчук, О.І.Угриновська, виділяють суб’єктивні та об’єктивні передумови права на пред'явлення позову.

До суб’єктивних передумов належить процесуальна правоздатність позивача і відповідача, процесуальна заінтересованість особи.

Об’єктивні передумови права на звернення з позовом до суду підрозділяються на позитивні та негативні. Передумови, наявність яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До них належать: належність справи до цивільної юрисдикції суду; правовий характер вимоги позивача. При відсутності даних передумов процес не може бути порушений, оскільки позивач не має права на звернення до суду.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон пов’язує можливість звернення з позовом. До них належать: відсутність рішення, що набрало законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про визнання мирової угоди сторін; відсутність у провадженні суду справи по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутність укладеного між сторонами договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Умови належного здійснення права на пред'явлення позову потрібно відрізняти від передумов цього права. За відсутності передумов відсутнє саме право на позов, тому відмова у прийнятті позовної заяви з цих підстав остаточний і перешкоджає зверненню з такою позовною заявою до суду в майбутньому.

Якщо ж не дотримані умови здійснення права на позов, то саме право на позов продовжує існувати, при дотриманні цих умов можливо вторинне звернення до суду з тим самим позовом.

Порядок здійснення права на пред'явлення позову, встановлений законом, в теорії отримав назву умов здійснення права.

Ці умови наступні:

1) визнання особи суб’єктом цивільно-процесуального права (правоздатність);

2) встановлення наявності спору між сторонами;

3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі;

4) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду.

Тож, якщо узагальнити вищезазначені умови за ЦПК України, то можна виділити такі.

По-перше, підсудність спору даному суду. Якщо позов непідсудний даному суду, то суддя відмовляє в прийомі повинен звернутися за правилами родової і територіальної підсудності. Якщо ж непідсудність виявляється після порушення справи, то суд, не припиняючи провадження у справі, пересилає його до належного суду.

По-друге, дієздатність позивача. Безпосередньо до суду з позовом може звернутися тільки дієздатна особа (п. 3 ст. 135 ЦПК). У тих випадках, коли позивач недієздатний, до суду з позовом на захист його інтересів звертатися повинен його законний або договірної представник. Недієздатність відповідача не перешкоджає позивачу звернутися до суду за захистом свого порушеного або оскарженого права, так як права і обов'язки недієздатного відповідача буде здійснювати його законний представник.

По-третє, дотримання належної форми позовної заяви. Воно має бути складений у письмовій формі і містити необхідні реквізити, зазначені в законі (ст. 131 ЦПК).