Поняття позову

У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним.

Окремі автори (Комісарів, Семенов), називають позовом звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ряд авторів розрізняє:

а) позов у матеріально-правовому змісті як засновані на цивільному праві і звернене через суд матеріально-правові вимоги позивача до відповідача;

б) позов у процесуальному змісті - як звернену до суду вимогу щодо захисту суб'єктивного цивільного права чи визнання наявності або відсутності визначених цивільних правовідносин (Абрамов, Гуревич).

Третій напрямок представляють Штефан, Фурса. На їх думку позов являє собою єдине поняття, яке має дві сторони:

1) матеріально-правова сторона позову - це вимога позивача до відповідача,

2) процесуально-правова сторона позову - це вимога до суду про захист права.

Таким чином, позов – це вимога заінтересованої особи, що випливає зі спірного матеріального правовідношення про захист свого або чужого права або законного інтересу, яка підлягає розгляду і вирішенню у встановленому законом порядку.

З цього поняття можна виділити 3 основні компоненти, що обумовлюють універсальний характер позову:

1) позов – завжди вимога;

2) це вимога про захист суб’єктивного права або законного інтересу, метою є захист, а позовні справи за своїм характером є завжди спірними;

3) захист прав і законних інтересів здійснюється лише судом, тому позов як вимога про захисту права, інтересу завжди адресовано суду, а не відповідачу, а відповідно, є більш правильним пред’явлення позову не до відповідача, а проти відповідача.

Позов як вимога про захист завжди пов'язаний зі спором про право або законний інтерес і означає, що позовна форма будь-якого процесу є формою вирішення спорів про права та інтереси визначених у статті 1 ЦПК суб’єктів, тому коли немає спору про право або інтерес, немає і не може бути позову і позовного процесу.

Пред’явлення позову, як і звернення до суду, є складовим елементом більш широкого конституційного права – права звернення до суду за судовим захистом (стаття 55 КУ). Позов – один з основних засобів порушення цивільного процесу, що приводить в дію механізм судової діяльності і здійснення правосуддя.

В цивільно-процесуальній доктрині традиційно виділяються два елементи позову: предмет і підстава. Але в теорії процесу пропонувалася і трьохчленна структура позову:

1) предмет, підстава, зміст;

2) предмет, підстава, сторони.

Предмет позову – спірне матеріальне правовідношення або суб’єктивне право, яке вказано позивачем і підлягає захисту.У прихильників процесуальної концепції предмет позову розглядається через категорію захисту і способу захисту. Предмет позову – матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка виникає зі спірного правовідношення, заснована на праві, яке позивач вважає порушеним.

Підстава позову – сукупність юридичних фактів і норм, стосовно яких суд встановлює наявність у позивача права на повне або часткове задоволення його вимог.

Тотожність позовів між собою визначається шляхом порівняння його елементів: предмету, підстави і сторін. Розрізняють два види тотожності:

1) внутрішня тотожність – тотожність первісно заявленого і зміненого в ході судового розгляду позову. В даному випадку порівняння стосується елементів одного і того ж позову в різних його положеннях в момент пред’явлення позову до суду з елементами того самого позову на будь-якому етапі або стадії процесу по конкретній справі.

2) зовнішня тотожність позову передбачає співпадання елементів заявленого позову з елементами позову, який був вже розглянутий судом по суті, про що свідчать судові рішення, які набрали чинності. Зовнішня тотожність позовів може викликати декілька негативних наслідків:

1) при відкритті провадження – відмова в прийнятті позовної заяви

2) в ході розгляду справи – закриття провадження

3) залишення заяви без розгляду