Поняття і сутність позовного провадження

Стаття 15 ЦПК до позовного провадження відносить справи у спорнх про право, які виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудомих відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При наявності трьох проваджень цивільного судочинства в суді першої інстанції позовне провадження, хоча формально і є одним із структурних компонентів цивільного судочинства, на відміну від інших, є фундаментальним провадженням, яке віддзеркалює сутність, власне, цивільного судочинства та правосуддя у цивільних справах.

У позовному провадженні відбивається морфологічна структура цивільного судочинства в цілому як форми захисту та процесуальної форми, оскільки воно характеризує родову ознаку цивільного судочинства як процедури з розгляду спорів у сфері приватних правовідносин.

Комаровим В.В. зазначається, що крім того, правила позовного провадження в юридико-технічному підношенні визначаються як загальні правила цивільного судочинства, які тією чи іншою мірою застосовуються при розгляді справ у різних провадженнях цивільного судочинства1. Так, наприклад, відповідно до ст. 97 ЦПК заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції чп загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Щодо справ окремого провадження, то відповідно до ст. 235 ЦПК ці справи розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Якраз ця проблема загальності правил та диференціації проваджень є одним зі спірних питань.

В законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певної процедури розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право (ст. 15 ЦПК). Звідси позовне провадження визначається як врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду з розгляду й вирішення спорів про права або охоронювані законом інтереси, що виникають з певних цивілістичних правовідносин, а знаковим для нього є: спір про право як предмет судового розгляду; специфічний об'єкт судового захисту — суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес; рівноправність суб'єктів спору й відсутність, як правило, між ними відносин влади та підпорядкування; здійснення процесуальної діяльності у позовному провадженні з метою розгляду та вирішення спору про право у спосіб, передбачений законом.

Позовному провадженню притаманна і позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження.

Основні риси позовної форми:

1) порядок розгляду і вирішення спав чітко визначений нормами процесуального законодавства;

2) особи, що беруть участь у справі, можуть особисто або через представника брати участь в розгляді справи;

3) особи, що беруть участь у справі, мають достатні правові гарантії впливу на хід процес і вимоги винесення законного і обґрунтованого судового рішення.

Пред’явлення позову, як і звернення до суду, є складовим елементом більш широкого конституційного права – права звернення до суду за судовим захистом (стаття 55 КУ). Позов – один з основних засобів порушення цивільного процесу, що приводить в дію механізм судової діяльності і здійснення правосуддя. Позовне провадження є універсальним, так як процесуальний регламент розгляду справ застосовується не тільки до справ позовного провадження, а й і до інших справ.

Наявність матеріально-правової вимоги підлягає розгляду у визначеному законом порядку. Основна ознака позовного провадження – наявність спору про суб’єктивне право або законний інтерес. Субєктами позовного провадження є сторони з протилежними інтересами, які наділені відповідними повноваженнями і є рівними в реалізації своїх прав (статті 27, 31 ЦПК).

Предметом захисту виступають передбачувані порушені або оспорені права чи охоронювані законом інтереси. Позовна форма є найбільш пристосованою для розгляду і вирішення справ.

37 Проблемні питання елементів позову, тотожності позову: теорія та практика.

Елементи позову — це його складові частини, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу.

До елементів (складових частин) позову належать його предмет, підстава та зміст.(Клейман). Осокіна виділяє елементами позову предмет, підстави та сторони.

Значення елементів позову – індивідуалізація позову; для правильного визначення внутр. і зовнішньої тотожності позову; межі зміни предмету або підстави позову.

Предмет позову — це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

Предмет позову визнач по різному, в залежності від того, яка концепція визначає позов. Відповідно до мат-прав розум, предметом є спірне матеріальне правовідношення. Процесуальна концепція – визначає предмет через категорію захисту (Щеглов), Осокіна – через категорію способу захисту.

Сахнова визначає предмет позову – матеріально-прав вимога позивача, яка виплив із спірного правовідношення, основана на праві, яке є порушеним і підлягає захисту в суді.

Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Зміст позову — це частина позову, яка відображає вид судового захисту, а саме — звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Тотожність у позовному судочинстві визнач. шляхом порівняння всіх його елементів, має 2 види – внутрішня (дозволяє визначити межі зміни позову в процесі судового розгляду), зовнішня (підлягає порівнянню елементи позовів, позови тотожні, коли тотожні всі елементи; коли хоча б один елемент не тотожний, позови не можна визнати тотожними).

Практичне значення зовнішньої тотожності – реалізується законодавча заборона на повторний розгляд. означає збіг сторін, предмета та підстав.

Тотожність у суб'єктному складі може бути визначена виходячи з того, чи не пред'явлений позов вторинно тією самою особою до того самого відповідача. Позови, що збігаються тільки за предметом і підставами, але заявлені зі зміненим суб'єктним складом, не можуть вважатися тотожними. Однак тотожність зберігається при правонаступництві, тому що правонаступник заміняє правопопередника, і всі процесуальні дії, вчинені правопопередником, для нього обов'язкові.

Зберігається тотожність, якщо сторони поміняються місцями, а предмет і підстави залишаться колишніми. Також тотожність зберігається і при пред'явленні позовів прокурором, державними органами, організаціями і громадянами на захист інтересів інших осіб, якщо вже є рішення на вимогу самого суб'єкта спірних правовідносин. Тотожність предмета зберігається при зміні розміру позовних вимог, тому що при цьому залишаються незмінними предмет і підстави позову. Заміна однієї альтернативної вимоги іншою також не може виключити тотожності предмета позову.