Викрадення, його ознаки, форми,види.

Під розкраданням чужого майна розуміються скоєні з корисливої метою протиправні безплатне вилучення і (або) звернення чужого майна на користь винного або інших осіб, які заподіяли збитки власнику чи іншому власникові цього майна (див. примітку 1 до ст. 158 КК).

Виділимо основні ознаки розкрадання.

1. Корислива мета передбачає прагнення особи вчиненням злочинного діяння отримати вигоду майнового характеру для себе або інших осіб. Наприклад, заволодіти якою-небудь річчю. Спонукання (мотиви), як правило, гоже є корисливими. Однак можливі й інші мотиви, наприклад, почуття помилкового товариства, бажання роздати викрадене голодним і спраглим, продемонструвати свої здібності, свою індивідуальність.

2. Протиправність діяння означає, що заволодіння чужим майном суперечить положенням законодавства і винний не має ні реального, ні передбачуваного права на изымаемое (обращаемое) майно.

3. Безплатність заволодіння предметом злочинного посягання означає вилучення (звернення) майна без відшкодування власнику (іншому власнику) еквівалента вартості цього майна (грішми, іншим майном, особистою працею).

4. Вилучення і (або) звернення чужого майна на користь винного або інших осіб включає в себе реальний перехід майна із фондів власника (чи іншого власника), що має своїм результатом зменшення вартості матеріальних цінностей, що складають ці фонди, причому всупереч волі власника чи іншого власника), і надходження цього майна у фонди винного чи іншої особи, отримання останніми реального права розпоряджатися викраденим майном.

При будь-якому розкраданні важливо, щоб власність була чужою. Форма власності (приватна, муніципальна, державна, громадська) значення для кваліфікації діяння як злочину практично не має.

5. Збитки власнику чи іншому власникові майна передбачає пряме, реальне зменшення наявних майнових фондів власника або іншого власника майна, потерпілого від розкрадання. Інші матеріальні втрати, викликані розкраданням, зокрема упущена вигода, не впливають на кваліфікацію діяння як злочину і не входять в суму, яка визначає розмір викраденого. Наприклад, робітник заводу викрав з виробничого верстата важливу деталь вартістю 1000 руб., в результаті цього зупинилося все виробництво. Збитки підприємства, пов'язані із зупинкою виробництва, склали мільйони рублів. Тим не менше для кваліфікації викрадення як крадіжки буде мати значення лише вартість деталі. Іншої шкоди (зокрема, упущена вигода) буде враховуватися при призначенні винному покарання і для пред'явлення цивільного позову.

До вступу в силу Федерального закону від 08.12.2003 № 162-ФЗ збиток обчислювався в кратному рублевому еквіваленті від мінімального розміру оплати праці, встановленого законодавством РФ на момент вчинення злочину. В даний час (з 16.12.2003) кратність рублевого еквівалента з кримінального законодавства виключена. Орієнтиром служать середні роздрібні ціни на викрадене майно, або оптові ціни (при відсутності роздрібних), або вартість викраденого визначається експертним шляхом з урахуванням інших аналогій.

Розмір викраденого майна визначається виходячи з його фактичної вартості на момент вчинення злочину. При відсутності відомостей про ціну цього майна його вартість може бути встановлена на підставі висновку експерта (див. абз. 4 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 27.12.2002 № 29 " Про судової практиці у справах про крадіжку, грабежі і розбої", ред. від 06.02.2007 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду РФ від 27.12.2002 № 29)). При визначенні розміру матеріального збитку, що наступив у результаті злочинного зазіхання, необхідно враховувати вартість майна на день прийняття рішення про відшкодування шкоди з її подальшою індексацією на момент виконання вироку.

Форми розкрадання чужого майна - крадіжка, шахрайство (частково), привласнення, розтрата, грабіж, розбій.

Розкрадання чужого майна в залежності від розміру заподіяної шкоди може бути наступних видів:

- дрібне (не більше 1000 руб. (див. ст. 7.27 КоАП, в ред. від 16.05.2008)). Адміністративна відповідальність можлива лише в тому випадку, якщо вчинене не пов'язано з відкритим, насильницьким, кваліфікований або особливо кваліфікований розкраданням;

- заподіяло незначний збиток громадянину, вчинене не у великому розмірі (понад 1000 руб.). Встановлюється виходячи з матеріального і фінансового стану потерпілого [як правило, до 2500 руб.];

- що завдало значної шкоди громадянинові (не менше 2500 руб.). При визначенні цієї шкоди власнику чи іншому власникові майна разом з вартістю викраденого (не більше 250 тис. руб.) слід враховувати інші істотні обставини. Ними, зокрема, можуть бути майнове становище потерпілого (розмір його заробітної плати, пенсії, інших доходів, їх розмір і періодичність надходження, наявність у потерпілого утриманців, сукупний дохід членів його сім'ї, з якими він веде спільне господарство і т. д.), значущість втраченого майна для власника чи іншого власника. Разом з тим значної шкоди громадянинові не може становити менше 2 500 руб.;

- у великому розмірі (понад 250 тис. руб. і не більше 1 млн руб. (див. примітку 4 до ст. 158 КК));

- в особливо великому розмірі (понад 1 млн руб. (див. примітку 4 до ст. 158 КК)). Даний вид введений в кримінальне законодавство Федеральним законом від 08.12.2003 № 162-ФЗ;

- предметів і документів, мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність (див. ст. 164 КК). Дана цінність встановлюється експертним шляхом.

23.Крадіжка (185)

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до

восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2.У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та І89-193 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворюван-

ня тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна:

не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна - його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна; то скоєне не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх " мовчання" з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися рим (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала

особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги). місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на

власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

2. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла

14-річного віку.

3. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на " їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

4. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.

8. Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення її повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, поєднання її з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значної шкоди потерпілому див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб та організованою групою, - коментар до ст. 28.

24.Грабіж (186). 1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до

шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років. 5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

2. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будьякої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий " ривок", коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

3. Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не е небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не є небезпечним дляжиття чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікацїі за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без й згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно не було не безпечним-для й життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити Цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з'ясування його у таких випадках є обов'язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.