Трупи тварин, які загинули з інших причин, конфіскати тощо повинні бути утилізовані.

Улаштування нових худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України забороняється з часу набуття чинності цих Правил.

Встановити термін дії цих Правил на період остаточного виведення з експлуатації існуючих худобомогильників та біотермічних ям з урахуванням проектних ємностей і термінів експлуатації з наступним переведенням їх у безпечний стан.

1.6. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за
дотриманням цих Правил здійснюється установами державної служби
ветеринарної медицини відповідно до Закону України " Про
ветеринарну медицину" (2498-12) та постанови Кабінету Міністрів
України від 30.08.2007 N 1075 (1075-2007-п) " Питання Державного
департаменту ветеринарної медицини".

Терміни і визначення

У цих Правилах застосовуються такі основні терміни та
визначення:

Біотермічна яма - спеціальна споруда для знезараження трупів тварин біотермічним шляхом.

Худобомогильник - місце для захоронення трупів тварин.

Захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людей не перевищував встановлених нормативів.

Утилізація - переробка трупів тварин і конфіскатів у безпечні технічні й кормові продукти.

Знешкодження (знезараження) - зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення.

Небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Конфіскати - туші, частини туші та органи худоби, визнані ветеринарно-санітарним наглядом не придатними на харчові потреби, але допущені для виробництва кормової і технічної продукції.

Об'єкти поводження з відходами - місця чи об'єкти, що
використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації,
видалення, знешкодження та захоронення відходів.

3. Збирання та перевезення трупів

3.1. Спеціаліст державної служби ветеринарної медицини при
огляді трупа тварини, мертвонародженого плоду й інших біологічних
відходів дає розпорядження про їх прибирання та інші вказівки, що
виключають доступ сторонніх осіб, а також тварин, птиці, комах,
які є обов'язковими до виконання посадовими особами та
громадянами.

3.2. Збір та знешкодження трупів тварин проводиться власником
цих трупів.

3.3. Транспортні засоби, виділені для перевезення трупів,
мертвонароджених плодів і інших біологічних відходів, обладнують
(вистеляють) водонепроникними закритими кузовами, які легко
піддаються ветеринарно-санітарній обробці. Використання такого
транспорту для перевезення кормів і харчових продуктів
забороняється.
3.4. Після загрузки трупів, мертвонароджених плодів та інших
біологічних відходів на транспортний засіб обов'язково
дезінфікують місце, де вони лежали, та використаний при цьому
інвентар і обладнання.

Ділянку, де виявили трупи, мертвонароджені плоди та інші
біологічні відходи, дезінфікують сухим хлорним вапном із
розрахунку 5 кг/кв.м, потім перекопують на глибину 25 см.
3.5. Транспортні засоби, інвентар, інструменти та обладнання
після кожного випадку транспортування трупів, мертвонароджених
плодів та інших біологічних відходів на худобомогильник,
біотермічну яму дезінфікують або знищують. Для дезінфекції
застосовують один з таких хімічних засобів: 4 процентний гарячий
розчин їдкого натрію, 3 процентний розчин формальдегіду, розчин
препаратів, які містять не менше 3% активного хлору, при нормі
витрати розчину 0, 5 л на 1 кв.м площі або інші деззасоби, які
допущені для проведення дезінфекції тваринницьких об'єктів.

Спецодяг дезінфікують шляхом замочування в 2-процентному
розчині формальдегіду протягом двох годин або іншими дозволеними
для цього (відповідними інструкціями з застосування)
дезінфікувальними розчинами.

4. Ветеринарно-санітарний контроль за експлуатацією існуючих худобомогильників та біотермічних ям

4.1. Територія ділянки, відведеної під худобомогильник,
біотермічну яму, не повинна піддаватись дії зсувів і обвалів,
затоплюватися талими, дощовими і паводковими водами та має
характеризуватися легкокерованими ґрунтами.
4.2. Максимальний рівень стояння ґрунтових вод від поверхні
землі на ділянці має бути не менше 2, 5 м від поверхні ґрунту.
4.3. Худобомогильники та біотермічні ями повинні бути
розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць
розташування сіл. Розміри ділянок повинні мати площу з розрахунку
0, 1 га на 1000 голів тварин у населеному пункті.

Санітарно-захисна зона від території худобомогильника та
біотермічної ями до житлових і громадських будівель (населених
пунктів), зон відпочинку та інших об'єктів, пов'язаних з постійним
перебуванням людей, повинна бути не менше 1000 метрів.
4.4. Територію худобомогильника, біотермічної ями огороджують
суцільним парканом з цегли, блоків, дерева заввишки не менше двох
метрів, із внутрішнього боку паркану по всьому периметру викопують
рів глибиною 0, 8-1, 4 м і шириною не менше 1, 5 м з насипом валу з
вийнятого ґрунту.

В'їзд на територію худобомогильника, біотермічної ями
обладнують воротами, а біотермічні ями закривають кришками із
замком.

Через рів облаштовують міст для заїзду.
4.5. Трупи тварин на худобомогильниках закопують на глибину
не менше ніж 2 м, з насипом землі 0, 5 м, при цьому шар землі біля
ями, на якій лежав труп, скидають у яму разом з трупом. Дно ями
перед цим засипають сухим гашеним вапном або іншими
дезінфікувальними засобами, що містять хлор, з вмістом активного
хлору не менше 25 процентів, з розрахунку 2 кг на 1 кв.м площі.

Відстань між захороненнями повинна бути не менше 1 метра.

Осілі насипи захоронень на худобомогильниках поновлюють.
4.6. У сільських населених пунктах при розташуванні
худобомогильників та біотермічних ям вище населеного пункту
стосовно потоку ґрунтових вод, які живлять джерела
децентралізованого господарсько-питного водопостачання (колодязі,
каптажі тощо), та у випадку гідрологічного зв'язку поверхні
худобомогильника та біотермічної ями з водоносним горизонтом
санітарно-захисна зона збільшується до 1200 метрів.
4.7. При будівництві біотермічних ям у центрі відведеної
ділянки викопують яму розміром 3, 0 х 3, 0 м і глибиною 10, 0 м.
Стіни ями кладуть із червоної цегли або іншого водонепроникного
матеріалу і виводять вище рівня землі на 40 см з облаштуванням
підмостків. На дно ями кладуть шар щебеню 20 см і заливають
бетоном. Стіни ями штукатурять бетонним розчином, перекриття ями
роблять двошаровим. Між шарами кладуть утеплювач. У центрі
перекриття залишають отвір розміром 1, 0 х 1, 0 м, який щільно
закривають кришкою із замком.

Із ями виводять витяжну трубу діаметром 25 см, заввишки 3 м.
4.8. Над ямою на висоті 2, 5 м облаштовують навіс довжиною
6 м, шириною 3 м. Поруч будують приміщення розміром 2, 0 х 3, 0 м
для зберігання інвентарю, деззасобів, спецодягу, інструментів та
облаштовують майданчик з твердим покриттям для розтину трупів.

Під'їздні шляхи до худобомогильника та біотермічної ями
повинні бути зручними і мати тверде покриття.
4.9. Виведення з експлуатації худобомогильника та
біотермічної ями приймається комісією з представників державної
служби ветеринарної медицини, державної санітарно-епідеміологічної
служби державної екологічної служби.

4.10. Усі діючі худобомогильники і біотермічні ями
реєструються за місцем їх розташування управліннями ветеринарної
медицини в містах (районах) та оформляються ветеринарно-санітарною
карткою.
4.11. Спеціалісти державної служби ветеринарної медицини
зобов'язані проводити постійний ветеринарно-санітарний контроль та
нагляд за територією худобомогильників, біотермічних ям.
4.12. Дозволяється використання території закритих
худобомогильників та біотермічних ям (не раніше ніж через 25 років
після останнього захоронення), за умови, що на них не було
здійснено захоронення трупів тварин, які загинули від сибірки,
сказу, трихінельозу, емкару, сапу та інших особливо небезпечних
інфекційних хвороб тварин невстановленої етіології, за погодженням
з місцевими органами державної служби ветеринарної медицини,
санітарно-епідеміологічної служби, державної екологічної служби,
при відповідному рівні упорядкування, під парки та сквери.

5. Обмеження, які застосовуються у санітарно-захисних зонах
У санітарно-захисних зонах забороняється:

5.1. Будівництво тваринницьких приміщень, ферм, комплексів,
літніх таборів для тримання тварин.

5.2. Розміщення житлових будинків з прибудинковими
територіями гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, дитячих
дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл,
лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та
спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних
диспансерів, спортивних споруд.

5.3. Джерел централізованого водопостачання, водозабірних
споруд і споруд водопровідної розподільної мережі.

5.4. Виділення земельних ділянок для проведення
гідромеліоративних, пошукових, будівельних та інших робіт,
пов'язаних з виїмкою та переміщенням ґрунту, затопленням,
підтопленням або зміною рівня ґрунтових вод, а також передачу в
оренду, продаж у власність, виділення під сади, городи та в інше
землекористування.
5.5. Території закритих худобомогильників та біотермічних ям,
де були захоронення трупів тварин, які загинули від сибірки,
сказу, трихінельозу, емкару, сапу та інших особливо небезпечних
інфекційних хвороб тварин невстановленої етіології, забороняється
використовувати на невизначений термін для будь-яких цілей.

Перший заступник голови
Державного комітету
ветеринарної медицини України В.М.Горжеєв