Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Короткі відомості з історії дослідження
|
|
Христофора Колумба (1451-1506),
Америго Веспуччі (1454-1512).
Александер Гумбольдт (1769-1859). Разом з французьким ботаніком Еме Бонпланом (1773-1858) він зібрав та узагальнив багатий географічний матеріал про особливості природи Південної Америки (
Чарльз-Роберт Дарвін (1809-1882) під час навколосвітньої експедиції 1831-1836 pp. досліджував узбережжя Південної Америки та Галапагоські острови.
Рельєф і геологічна будова
Рельєф Південної Америки поділяють на дві частини:
1)рівнинно-плоскогірну на сході й у центрі
2) гірську на заході.
Це зумовлено тектонічною будовою континенту. Основою материка є давня Південноамериканська платформа, до якої на заході прилягає гірський пояс, що утворився на стику літосферних плит : Південноамериканської і Тихоокеанської. Середня висота материка — 580 м.
Найнижча точка Південної Америки лежить біля самого океану: на східному узбережжі є невеликий (75 на 40 км ) півострів Вальдес, що з'єднаний з материком вузьким перешийком. У центрі цього півострова розкинулася западина з відміткою -40 м нижче від рівня моря.
Рельєф східної частини материка сформувався на давній Південноамериканській платформі.
До Бразильського та Гвіанського кристалічних щитів платформи приурочені високі плоскогір'я — Бразильське та Гвіанське (від 500 до 2 500 м).
Тектонічні рухи га ерозійні процеси створили просторі лавові плато. Гвіанське плоскогір'я сягає найвищої висоти (3 014 м) у центральній частині, а найвища частина Бразильського плоскогір'я (2 890 м)
У прогинах фундаменту платформи, перекритого шаром осадових порід завтовшки в кілька кілометрів, лежать велетенські низовини: найбільша у світі Амазонська (площа понад 5 млн км2), Орінокська й Ла-Платська.
Центральну частину материка займає Передандійський прогин, який у рельєфі відповідає рівнинам: Гран-Чако, Патагонія та ін.
На заході розміщена найдовша на Землі (9 000 км) складчаста область Анд, що виникла в результаті взаємодії Південноамериканської літосферної плити та океанічної Тихоокеанської плити. Вона продовжує Кордильєри Північної Америки. Різниця між цими гірськими системами в тому, що в Північній Америці до молодої альпійської складчастості належить лише західна частина Кордильєр, а в Південній Америці Кордильєри або Анди загалом сформувалися в альпійську епоху.
Анди складаються з паралельних хребтів. Наближаючись, хребти утворюють гірські вузли з вершинами (Аконкагуа — 6 959 м, вулкан Котопахі — 5 897 м, Чимбосаро — 6 310 м таін.). Там, де хребти розходяться, лежать Центральноандійські нагір'я й плоскогір'я (від 3 500 до 4 500 м).
Горотворчі процеси в Андах не закінчилися: це активна зона земної кори, що входить до Тихоокеанськоговогняного кільця, тому тут часто трапляються землетруси й виверження вулканів.
У Південній Америці налічують ЗО діючих вулканів. Серед них Аконкагуа, Котопахі, Льюльяйльяко.