Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Слово вчителя. Якщо Пушкін – сонце російської поезії, то Галчинський – зелений листок поезії польської
|
|
Якщо Пушкін – сонце російської поезії, то Галчинський – зелений листок поезії польської. Його творчість ще мало відома в Україні, відкриття його багатопланової творчості попереду. Сьогодні з його творчості ми можемо дізнатися про долю маленької людини у вирі великої війни.
(Демонстрація наступного слайду)
Слово члена дослідницької групи. Про цього поета в літературній енциклопедії сказано лаконічно: «Альфред Маргул – Шпербер (народився 23 вересня 1898 року в м. Сторожинець, Буковина) – румунський поет, писав вірші німецькою мовою. Навчався в Чернівцях, Відні. Учасник першої світової війни. Після її закінчення жив в Америці, в 1924 році повертається в Європу, потім на батьківщину».
Німецькомовний поет Румунії був, як це визначено часом, євреєм. В якості псевдоніма він додав до свого простого прізвища ім’я матері (Маргула) і став Маргул – Шпербером. В 20-і роки його вже друкують в Німеччині, Австрії – скрізь, де читають німецькою. Думка всіх була єдиною – з’явився класик. А те, що він живе в Трансильванії – мало хто, де живе?
Та прийшли 30-і роки, його друзі поступово потрапляють в місця, про які сьогодні людство згадує з болем і жахом. Чистота його німецької мови не могла зрівнятися ні з чиєю, але… Все ж таки, завдяки друзям, його не зачепили. До кінця війни східноєвропейський єврей Маргул – Шпербер жив приватними уроками … німецької мови.
Виразне читання поезії.
По имени лагеря смерти
(переклад А.Чорного)
Я и забыл: под Веймаром был он.
Лишь помню я: там жгли людей в огне.
В названии его — как будто стон
ОБуковине, «буковой стране».
Исчезнувшая жизнь, забытый день —
Мой Бухенвальд, «лес буков», в голове:
Лежу мальчишкой, и лесная сень
Скрывает тучки в дальней синеве…
О века срам, что пачкает мечту!
Проклятьем память отдана врагу.
Название услышу ли, прочту —
О детстве больше думать не могу,
Ночным удушьем заползает в сон
Ужасная догадка: там, вдали
Пар облаков над полем вознесён,
Не дым ли это тех, кого сожгли?
- Яким настроєм наповнив вас вірш?
- Яка картина постає в вашій уяві, коли ви читаєте цей вірш?
Слово вчителя. Тема Бухенвальду ятрила рану багатьом поетам. В 1958 році в Німеччині відбулось відкриття меморіалу ІІ світової війни «Бухенвальд». На території колишнього табору смерті було зведено башту, увінчану дзвоном, набат якого повинен нагадувати людям про жертви фашизму і війни. Вже через дві години після цього повідомлення російський поет Олександр Соболєв прочитав своїй дружині Тетяні рядки:
…Сотни тысяч заживо сожженных
Строятся
Строятся
В шеренгу к ряду ряд…
Композитор Вано Мураделі через два дні після прочитання віршів зателефонував Соболєву і сказав: «Пишу музику і плачу… Які вірші!»
Так народилась пісня «Бухенвальдський набат», яка вже більше сорока років застерігає людей – це не повинно повторитись!
Прослухайте пісню, та ще раз перечитайте рядки вірша А.Маргула – Шпербера. Що, на вашу думку, спільного та відмінного у змісті цих творів?
(Звучить «Бухенвальдський набат»).
Слово вчителя. Константи Галчинський та Альфред Маргул – Шпербер зустріли війну у зрілом у віці 35-ти та 40- річними чоловіками. А наступних наших гостей війна наздогнала двадцятирічними.
Слово члена дослідницької групи. Семен (Саріо) Петрович Гудзенко народився 5 березня 1922 року в Києві. Італійське ім’я Саріо йому дала мати. Коли в 43-му його почали публікувати, поет написав матері: «Не лякайся, коли зустрінеш вірші за підписом «Семен Гудзенко» - це я, тому що Саріо не надто звучить з Гудзенко. Сподіваюсь, що ти не образишся…» Влітку 41-го записався добровольцем на фронт в мотострілкову бригаду. В лютому 42-го був важко поранений в тилу ворога. Після одужання працював в бригадній газеті «Перемога за нами», де друкував вірші з початку війни:
… Будь проклят сорок первый год
И вмерзшая в снега пехота...
Гудзенко помер через вісім років після закінчення війни. Наслідки контузії, отриманої на фронті, повільно вбивали його. Як згадував Є.Долматовський: «Останні місяці життя поета – це новий подвиг, який по праву можна поставити поряд з подвигом Миколи Островського, Олексія Маресьєва. Прикутий до ліжка поет, знаючи, що недуга його смертельна, залишався романтиком, солдатом, будівником». Євген Євтушенко в антології «Спочатку було слово…» написав: «… був киянин, український єврей, російський поет Семен Гудзенко».
В своїх віршах він передав думки і почуття покоління, яке рвучко піднявшись з-за шкільної- студентської парти, пішло на фронт.
Його вірш «Нас не нужножалеть» став піснею завдяки композиторові В.Зубкову. Глядач почув її у кінофільмі «Циган» у виконанні МихаяВолонтира.
(Звучить пісня «Нас не нужножалеть» (сл. С.Гудзенко, муз.В. Зубкова)
Під час її прослуховування учні мовчки читають вірш, потім – виразне читання 1 учнем або ученицею.)