Урок 28

Тема: Шолом - Алейхем. Віхи життєвого і творчого шляху письменника. Відображення у його творах долі єврейського народу.

Мета: Ознайомити учнів з основними подіями із життя єврейського письменника; розширити знання про історичні перепетії в житті єврейського народу в Україні; виховувати в учнів толерантне відношення до представників інших народів, які проживають в Україні.

Обладнання: портрет письменника, епіграфи до уроку, презентація, хронологічна таблиця, кросворд, фонограми єврейських мелодій, учні в національному одязі, стіл із мацою та іншими єврейськими стравами.

Хід уроку:

Вступне слово вчителя (використання презентації). Песах – весняне свято Виходу із єгипетського невільництва. Саме на цьому тижні єврейський народ відзначає своє свято, свято весни і свободи. В синагогах співають пасхальні пісні, як ми їх називаємо, а столи прикрашає маца – вбогий хліб, який їли прадіди на землі Єгипетській (вчитель звертає увагу на стіл, де знаходяться основні єрейські страви, розповідає про них). На попередньому уроці ми з вами говорили про єврейський народ, його традиції і віру. Тому що доля цього народу не завжди була яскрава і світла. Знайомились з життям євреїв безпосередньо в Україні, про зв’язок двох наших культур. Сьогодні ми продовжимо цю розмову, але будемо говорити не про весь народ, а зупинимося на конкретній, дуже яскравій і відомій постаті.

Урок починається з анекдотів про Рабіновича (діти зачитують анекдоти – випереджальне завдання).

• Рабінович збирається за кордон. Друзі йому радять:

• Ти хоч сумку купи в дорогу!

• А навіщо?

• Поклади туди штани, піджак, сорочку...

• Ну, а в чому ж я тоді поїду?

• Якось Рабінович потрапив під дощ. Вирішив перепочити в бібліотеці, яка була неподалік того місця, де він потрапив під дощ. Не зрозуміло чому у вітрині бібліотеки було виставлено опудало свині.

• Що вам тут потрібно? – грубо зустріли його на порозі.

• Хочу сховатися у вас від дощу.

• Тут що якась схованка? Йдіть геть.

Рабінович не розгубився:

• Тепер я розумію, чому у вітрині вашої бібліотеки виставлено опудало саме тої тварини.

• До Рабіновича підходить знайомий єврей і говоре:

• Я хочу одружитися з вашою дочкою.

• А з моєю дружиною ви вже говорили про це?

• Да, але мені більше подобається ваша донька.

•

• Рабінович виходить із салону літака, в руках тримаючи штани, і на розгублений погляд стюардеси відповідає:

• Мені набридло слухати: «Пристебніть паски, розстебніть паски».

• Телефонний дзвінок:

• Товариство «Пам’ять» слухає?

• З вами розмовляє Рабінович. Скажіть, будь ласка, правда чи ні, що євреї продали Росію?

• Да, да продали, єврейська пика! Що тобі ще потрібно?!

• Хотів дізнатись, де я можу отримати свою частку.

Вчитель. Ви, напевно, чули ці і багато інших анекдотів про Рабіновича. Не кожний з вас зміг би здогадатися про зв’язок між Рабіновичем і єврейським письменником Шоломом Алейхемом. Саме про цю людину, про його життя і творчість піде мова на сьогоднішньому уроці.

Відкрийте зошити, запишіть число і тему сьогоднішнього уроку. (На дошці запис).

Епіграфом нашого уроку стануть слова Шолома Алейхема про свою творчість:

«Автор цих рядків має честь не тільки належати до вічно гнаного, безправного, але зате своєрідного, великого народу, бути скромним виразником його почуттів, думок, ідеалів».

«І нехай краще моє ім’я згадують тільки анекдотах, жартах, ніж не згадують зовсім».

Шолом Алейхем

Вчитель. Він був дуже щасливим письменником. Слава прийшла до нього тоді, коли він був у розквіті таланту. Але, мабуть, яскрава гостя була прикро здивована: двері їй відчинила Бідність. Із всього було видно, що вона господарка цього дому. А Шолом Алейхем, цей життєрадісний жартівник, який завжди всім радив своїм читачам сміятися, тому що це «корисно для здоров’я», навіть не підвівся, щоб зустріти довгоочікувану гостю: він був прикутий до ліжка тяжкою хворобою.

Ось що розповідав письменник про своє життя близькому товаришеві Спектору.

(зачитується лист і переглядають в презентації)

«Я переповнений думками і образами, настільки переповнений, що здається став міцніше заліза, але єдине, за що мені жаль, що дуже багато часу йде на гонитву за грошима. Згоріти б біржі! Згоріти б грошам! Згоріти б на вогні євреям, якщо єврейський письменник не може забезпечити себе своїми творами...

М’ясник – джентельмен, він згоден чекати; лавочник достатньо підлий – відмовляється давати в кредит; адвокат погрожує описати стула, він, напевно, ще не знає, що вони давно описані...». цей лист було написано в 1903 році. В цей час письменник вже 20 років пропрацював в літературі. Він був не просто відомим, а знаменитим. Але і тоді, не всі читачі і навіть письменники знали, що Шолом Алейхем – псевдонім письменника. В розмовну єврейську мову вислів «шолом - алейхем» прийшло із давньоєврейської мови. Це звичайне привітання, яке в перекладі з івриту означає «Мир вам!».

(Випереджувальні завдання: групова проектна діяльність).

Учні працювали над спільним проектом «Особистість Шолома Алейхема, грані його художнього таланту»:

• перша група готувала повідомлення на тему «Дитячі і юнацькі роки — витоки формування таланту Шолома Алейхема», складають у вигляді схеми родинне дерево Рабіновичів;

• на основі рекомендованих літературно-критичних статей, самостійно дібраної літератури та інтернет-ресурсів друга група досліджувала визначальні риси характеру письменника;

• третя група готувала повідомлення на тему «Світ захоплення (улюблені письменники, мистецтва, театр, музика, заняття), сила та різносторонність таланту, освіта»;

• четверта група висвітлювала питання «Вплив оточення на формування світогляду й розвиток таланту Шолома Алейхема».

Матеріали із проекту «Особистість Шолома Алейхема, грані його художнього таланту».

1. Шолом Алейхем (Шолом Нохумович Рабінович) народився 2 березня 1859 року на Україні, в Переяславі, Полтавської губернії (нині Переяслав - Хмельницький). Батько його розорився ще тоді, коли Шолом був маленьким. Невдовзі холера забрала матір, і в будинок ввійшла мачуха з її «безперестанною, багатою, сварливою мовою». Скільки сліз було пролито хлопчиком, знає тільки Бог. Він часто чув: «Коли ти вже здохнеш? Коли я тебе віднесу на кладовище? і т.д.».

2. Шолом, навіть, склав словник вульгаризмів і проклять мачухи і читав його всім, хто хотів слухати:

А – аман, асмадей, анциболот, арештант...;

Б – бандит, блошиця, безголовий, бамбула, барило...;

В – вертихвіст, виродок, вітрогон, відьмак, вахлак...

І так до останньої букви алфавіту. Успіх був великим, всі довго сміялися.

З дитинства Шолом допомагав батькові на постоялому дворі: зазивав проїжджих, подавав самовар, бігав в магазин. Невідомо, як би склалася доля далі, якби не старий єврей Арнольд, який жив в пригороді Переяслава. Він умовив батька віддати хлопчика вчитися.

3. В 1876 році Шолом Рабінович закінчив з відзнакою курс Переяславського російського уїздного училища. Після закінчення навчання він стає домашнім вчителем в купця – єврея Елі – Мейлаха Лоєва, який жив у Києвській губернії. І так трапилось, що вчитель закохався у свою ученицю, єдину дочку Лоєва Ольгу. Читав їй свої романи, які почав писати в той період, і який видавці повертали автору назад. Три роки батьки дівчини були задоволені вчителем, але, коли дізналися про почуття молодих людей, дуже розлютилися. Великий орендар Лоєв не хотів бідного зятя Рабіновича. Одного разу вранці він отримав розрахунок. З того моменту почались скитання юнака. Спочатку він поїхав до Києва, але не зміг там знайти роботу. Потім Шолом був змушений поїхати в Лубни Полтавської губернії, де отримав посаду казенного равіна. В 1883 році він повертається в Київ, несподівано зустрічає Ольгу Лоєву. Шолом одружується з нею, всупереч волі її батька і поселяється з молодою дружиною в Білій Церкві, де приступає до літературної діяльності.

4. В журналі «Ідішес Фоксблат» публікується його перший твір «Цвей штейнер» («Два камені»), згодом з’являються новели «Ді бесте ерн» («Найкращі роки»), «Дос месеря» («Ніж»), одноактна п’єса «А доктер» («Лікар»).

В жовтні 1905 року Шолом Алейхему і його сім’ї прийшлось на собі випробувати весь жах Київського єврейського погрому. Письменник змушений тимчасово виїхати за кордон. Після довгих поневірянь Європою, восени 1906 року він перехздить до Нью – Йорка. Але жити далеко від батьківщини він не зміг, то ж він залишає Америку. Влітку 1908 року він подорожує російськими містами, де переважно мешкає єврейське населення. Улюбленого письменника скрізь зустрічали з радістю. Але під час поїздки у нього починається гострий туберкульозний процес, і після двох місяців тяжкої хвороби він за порадами лікарів їде до Італії.

5. Шолом Алейхем, життєрадісний філософ, товариш знедолених і скривджених, прийшов в єврейську літературу саме тоді, коли це було необхідно. Ніхто не був так потрібний народу, як він. Це були тяжкі часи в житті єврейського народу: давали знати про себе принизливі обмеження в правах, сумні події погромів, всіх турбувала «кордон осідлості». Тоді в одній із повістей і прозвучали слова незнищенного життєлюбця: «Ви знаєте, що автор цієї повісті по своєму характеру меланхолік і віддає перевагу смішним історіям над сльозливими. Автор прощається з вами, добродушно сміючись, і бажаючи вам, щоб і євреї, і всі люди на землі більше сміялись, ніж плакали. Сміятися корисно. Лікарі радять сміятися». Це девіз, програма, декларація! Сміятися, сміятися, лікарі радять.

6. Шолом Алейхем писав не тільки тоді, коли до нього приходило натхнення. Часто його герої виникали під час прогулянок (як хлопчик Мотл), и тоді він завмирав, довго нерухомо дивився в небо. Писав він швидко, інколи до крові, закусуючи пальці. Коли він писав, він нічого не помічав навколо, смявся, говорив сам з собою. Любив прикладати перо до правого вуха, наче слухав, що воно щось скаже.

7. Творчість письменника тісно пов’язана з долею єврейської бідноти.

Тев’є – молочник, Лур’є, Йозеф, Бузя, Елі – це його герої, але улюбленим героєм його був хлопчик Мотл. Дорослі ніяк не можуть зрозуміти 9 – річного хлопчика. «Все в них пустощі!» - бідкається Мотл. Прив’язати папірець кішці до хвоста, щоб кішка веселіше крутилась, постукати палкою по хвіртці попівського двору, витягти кришку з діжки, щоб вибігла вода, - все в них пустощі. Дорослі його сварять, тягають за волосся. Але ось помирає батько, жити стає тяжко, мати плаче. Але хлопчик починає задумуватись про те, що йому «привалило» щастя. «В хедер не хожу, не молюсь, ніхто не кричить, не б’є, вільний від всього. Мені добре. – Я сирота». Цікаві його судження, наповнені дитячою простотою.

Вчитель. Твори Шолома Алейхема і до цих пір дуже «дефіцитні», тому сьогодні поціновувачі світової літератури познайомлять нас з уривком з цього твору.

(інсценізація уривку з твору «Хлопчик Мотл»).

Вчитель. Читаючи твори Шолома Алейхема про дітей, ми потрапляємо в своєрідний ідеальний світ – коло дитячого спілкування і переймаємося мрією письменника: побачити коли – небудь реальний світ дорослих людей, де люди різних національностей сам буде господарем свого щастя.

Беручи до уваги те, що 1916 року 13 травня помер тільки похилого віку єврей, якого звали Шолом Нохумович Рабінович, а письменник Шолом Алейхем до цього часу в прекрасному гуморі перебуває і зараз в оточенні своїх безсмертних героїв, ми вирішили його запросити на урок (звучать єврейські мелодії).

Діалог учнів і Шолома Алейхема (рольова гра):

• Що примусило Вас зхалишити Київ і виїхати за кордон?

• Мені і моїй сім’ї прийшлося пережити всі жахи Київського єврейського погрому. Тому ми змушені були тимчасово поїхати в Нью – Йорк.

• На батьківщину Ви ще поверталися?

• Влітку 1908 року я подорожував містами Росії, де жило єврейське населення. Восени того ж року відзначався 25–річний ювілей моєї літературної творчості.

• Де Вас застала перша світова війна?

• Коли почалась перша світова війна, я лікувався в Німеччині, адже туберкульоз, на який я був хворий, дуже страшна хвороба. В 1914 році я повернувся в Нью – Йорк.

• Якій Вашій мрії не судилося збутися?

• Я з нетерпінням чекав закінчення війни, щоб з першим пароплавом повернутися на батьківщину, саме цій мрії не судилося збутися.

• Чи встигли Ви написати заповіт?

• Так. В ньому я прохав своїх дітей та онуків збиратися в день моєї смерті кожного року. І якщо їх релігійні погляди не дозволять їм читати поминальні молитви, то нехай виберуть яке – небудь смішне оповідання і читають вголос на зрозумілій всім мові.

• Чи знаєте Ви анекдоти про Рабіновича? Як Ви вважаєте чи веселять вони чи ображають письменника?

• Я дуже люблю анекдоти про Рабіновича, я сам багато їх знаю. Вони мене не ображають, а тільки додають сили для моєї творчості.

• Дякуємо Вам за те, що завітали до нас. Будемо чекати наступної зустрічі з Вами.

Вчитель. У Шолома Алейхема була нелегка доля, але він ніколи не падав духом, був людиною з добрим серцем і веселою натурою. Його творчість переповнена добром, любов’ю до людей, він утверджує мир і правду в людському житті і відповідає вибраному письменником псевдоніму «Мир вам!».

І на попередньому і на сьогоднішньому уроці ми з вами дізналися про Шолома – Алейхема, про життя єврейського народу. Ми пограємо в розгадування слів за допомогою кросворду, єврейських слів, які ви не раз чули в моїх розповідях.

С И Н А Г О Г А

К А Ф И Л Ь Н И К

С Е Д Е Р

Ц В Е Й

Х Е Д Е Р

П Е С А Х

Я Р М У Л К А

Запитання кросворду

1. Як називається єврейський культовий храм? (синагога)

2. Єврейськеа назва злидаря. (кафильник)

3. Урочиста трапеза весняного єврейського свята. (седер)

4. Єврейська назва цифри 2 (цвей)

5. Весняне єврейське свято, схоже на нашу Паску. (песах)

6. Маленька єврейська шапочка. (ярмулка)

Вчитель. Письменник, народний письменник, художник, поет, справжній поет, що є для свого часу, для своєї епохи своєрідним доказом, в якому відображаються промені життя, як в чистому джерелі – промені яскравого сонця...

Таким був і Шолом Алейхем для свого народу: і слугою, і жрецем, і пророком, джерелом правди і справедливості. Ім’я його передвіщає нам: «Мир вам!». Воно стоїть в одному ряду серед прекрасних і дорогих нам імен: Гоголя і Діккенса, Чехова і Мопассана, Франка і Лесі Українки, Шевченка і Пушкіна.

Стояв собі Шолом і списував вітання

Далеких добрих істин душею до душі.

До білого пера припавши спраглим вухом,

Він щиро реготав над сумом злісних фраз.

Виточував слова легким прозорим рухом,

Лишаючи на мить комусь дороговказ.

Сміятися – не жить. А плакать – не померти.

Кому б оті слова лишити після смерті?

Народу? Тож нема! Одні блукальці гнані...

І де родивсь – тюрма. А де помер – вигнання.

Звучить єврейська пісня «Шолом Алейхем».