Навчати сторони правилам ведення партнерських переговорів. У цій ролі медіатору треба навчати сторони думати, діяти і вести

переговори з установкою на співпрацю. Більшість учасників конфлікту не знають, як вести переговори з установкою на співпрацю, і потребують навчання та допомоги при виробленні й пошуку рішень, які б задовольняли як їхні власні інтереси, так і інтереси іншої сторони.

15. Концепції керованості конфлікту. Стадії керування конфліктом

Існує дві точки зору на можливість керування конфліктом: перша група авторів, яких абсолютна більшість, управлінням конфлікту вважають будь свідомий вплив у відповідь на перебіг конфлікту (у вужчому сенсі можна говорити про прагнення до його вирішення: управління конфліктом це діяльність щодо забезпечення розвитку конфліктної взаємодії з метою зниження гостроти, подальшої мінімізації конфлікту і його дозволу.

С.Хілл, В.Урі, Б.Л.Ерёмін стверджують об'єктивну некерованість конфлікту. Створення системи вирішення конфлікту схоже на створення системи контролювання дощів. Як і злива, конфлікт неминучий. Крім того, ця діяльність не завжди можлива, а іноді взагалі не варто вести конфлікт до його вирішення, іноді достатньо його завершити на како-то етапі.

Фактори некерованості конфлікту по Л.Грінхелгу:

одна або обидві сторони можуть бажати продовження конфлікту;
емоційні відносини сторін такі, що конструктивна взаємодія неможливо;
конфлікт є верхівка айсберга, і його дозвіл не має значного впливу на глибокі антагоністичні коріння;

і Л.Крісбергу:

учасники розглядають свої інтереси як взаємовиключні і сприймають конфлікт як боротьбу;
відмінності в сприйнятті суті конфлікту пов'язані або з початковими розбіжностями в цінностях сторін, або з різною інтерпретацією суті що відбувається;
інституціалізація конфлікту, яка його певним чином консервує.

Роль стереотипу ритуальної агресивності (В.Лефевр) в культурі. Фактори використання силових методів при вирішенні конфлікту (П.Карневал, Д.Пруітт):

труднощі в комунікації сторін, провідні до нерозуміння один одного;
низький рівень довіри між сторонами;
переконаність, що методами боротьби можна домогтися більшого, ніж за допомогою переговорів;
відповідна реакція на силові дії іншої сторони;
домінування в культурі тенденцій суперництва (К.Хорни), агресивна концепція середовища.

Фактори керованості конфлікту (Р. Дарендорф і М.Дойч):

визнання учасниками самого факту конфлікту, визнання існуючих розбіжностей, а також права сторін на свої позиції;
спрямованість роботи з конфліктом на регулювання самих проявів конфлікту, що припускає відмову від даремних спроб усунення причин;
організація конфліктних груп з метою маніфестації конфлікту;
згоду сторін щодо дотримання певних правил гри, що, власне, і робить можливою ефективну комунікацію між ними.